1(2), январь-февраль  2000    

Археометричні дослідження Трипільської цивілізації

В.П. Дудкін, М.Ю. Відейко
НДІПОД МКМ України
 
ВСТУП

Археометрія - загальна назва комплексу природничих досліджень старожитностей, які вивчають археологи. Реєстр археометричних методів в наш час стрімко зростає - пропорційно розвитку науки та високих технологій. Без археометрії наші знання про минуле були б обмеженими у всьому - починаючи від абсолютного віку давніх культур та цивілізацій і закінчуючи відомостями про економіку або зовнішній вигляд людей чи їх спосіб життя.

Саме археометричним методам в значній мірі ми завдячуємо формуванню погляду на трипільську культуру мідного віку як на одну з перших цивілізацій доісторичної Європи. За допомогою аерофотозйомки відкрито трипільські протоміста, з використанням геофізичних методів складено їх плани, а абсолютний вік отримано завдяки ізотопному та археомагнітному датуванню. Без палінології, палеоботаніки та палеозоології ми не отримали б інформації про екологію та економіку трипільців. Трасологія, металознавство, петрографія, експериментальна археологія та ряд інших археометричних методів відкрили нам світ давніх технологій та виробництв.

Перші археометричні дослідження трипільських матеріалів відносяться до початку століття, коли було отримано визначення видового складу тварин за знайденими при розкопках кістками. Пізніше, в 20-і роки, археологи, досліджуючи трипільські старожитності, звернулися до хіміків, щоб вирішити спірне питання про місце виробництва трипільського мальованого посуду. Хімічний аналіз фрагментів посуду з Подніпров’я переконливо засвідчив : цей посуд виготовлено на території України. В проекті структури академічного Інституту археології вже тоді було передбачено створення дослідницької, як би зараз її назвали - археометричної лабораторії. Археометрія в Україні та її застосування у вивченні трипільських пам'яток мають досить поважну історію і давні традиції. Висвітленню застосування археометричних методів у дослідженні трипільської цивілізації присвячено наш нарис.

 

Археологiчна культура Трипiлля-Кукутенi, що iснувала в V-IV тис. до н.е. на землях мiж Карпатами та Днiпром, була тiсно пов'язана із землеробськими культурами мiдного вiку Балкано-Дунайського регiону, а через них - iз Середземномор'ям та Близьким Сходом, якi традицiйно вважаються передовими районами в суспiльно-iсторичному прогресi. Побутували уявлення, що низький рiвень розвитку продуктивних сил ранньоземлеробських суспiльств мідного вiку в Європi не дозволив створити тут цивiлiзацiй, як це сталося на давньому Сходi - у Єгиптi та Шумерi на межi IV-III тис. до н.е.

Проте, у 70-80-і роки завдяки сенсацiйним археологiчним вiдкриттям стала вимальовуватися картина високорозвинених етнокультурних спiльностей, якi утворилися у пiвденно-схiднiй Європi в V-IV тис. до н.е.

За рiвнем своїх досягнень у галузi економіки, ремесел, архiтектури, соцiального розвитку, iдеологiї вони не поступалися синхронним їм суспiльствам у центрах виникнення найдавнiших цивiлiзацiй. Археологiчними свiдченнями цього прогресу стали мiднi копальнi Аї-Бунару, "золотий" Варненський некрополь (V тис. до н.е.) у Болгарiї, трипiльськi протомiста у пiвденному Побужжi (кiнець V - початок IV тис. до н.е., за календарною хронологiєю). Стало зрозумiлим, що процес поширення вiдтворюючих форм господарства у пiвденно-схiднiй Європi супроводжувався видiленням громадських ремесел, початком соцiального розшарування, утворенням складних iєрархiчних структур з максимальним використанням потенцiйних можливостей природних ресурсiв цього регiону.

Вивчення археологічних джерел нині є працею багатогранною. До цього процесу підключено комплекс природничих наук - для виявлення та картографування пам'яток стали вживати аерофотозйомку (К.Шишкін), геофізичні методи (В.Дудкін, Г.Загній) і навіть біолокацію (В.Петрунь); остеологічні матеріали обробляються палеозоологами (В.Громова, І.Підоплічка, В.Цалкін, В.Бібікова, О.Журавльов та ін.). Визначено палеоботанічний склад культур та рослин, які вирощувалися та використовувалися енеолітичним населенням (З.Янушевич, Г.Пашкевич, Н.Кузьмінова). Вивчення палінологічних розрізів дало змогу реконструювати навколишнє середовище за доби міді та визначити антропогенні впливи (К.Кременецький, О.Пашкевич та ін.). За матеріалами з поховань вивчався антропологічний склад населення цього періоду (М.Веліканова, Г.Дебец, С.Круц, І.Потєхіна, К.Зіньковський). Широко відомі реконструкції зовнішнього вигляду людей, які жили на трипільських поселеннях, виконані за виявленими черепами відомим вченим-антропологом М.Герасимовим.

В 60-і роки почали застосовувати абсолютне датування археологічних пам'яток трипільської культури на основі радіоізотопних визначень (Г.Квітта, М.Ковалюх) та археомагнітних дат (Г.Загній).

Досліджувалася технологія стародавніх виробництв, насамперед - металургія та металообробка (Н.Риндіна, Є.Черних). Проведено трасологічне визначення виробничого інвентаря з кременю та інших видів каменю, кістки та рогу (Г.Коробкова, Н.Скакун, В.Сорокін), що дозволило визначити як асортимент, так і виробничий потенціал окремих знарядь, відкрило можливості до палеоекономічного моделювання. С.Бібіков запропонував методику палеоекономічного та палеодемографічного моделювання за даними археологічних досліджень. Ця методика застосовувалась в працях М.Шмаглія, В.Круца, О.Колеснікова та ін.

Для розробки питань типології, культурного поділу, дослідження суспільних структур застосовуються статистичні методи (А.Погожева, В.Дергачов, О.Колесніков).

Розвиток обчислювальної техніки відкрив нові можливості у створенні наукових реконструкцій на підставі археологічних знахідок - це просторові моделі будівель, поселень і навіть окремих знахідок (М.Бабенко, С.Богданець, М.Корбут).

1. АРХЕОМЕТРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА КАРТОГРАФУВАННЯ ПОСЕЛЕНЬ

Для картографування та пошуку трипільських поселень використовувалися методи аерофото- та магнітної зйомки, які дозволили досягти вражаючих результатів. Про планування трипільських селищ нині ми знаємо значно більше, ніж про планування поселень наступних епох до середньовіччя включно.

1.1. КОМПЛЕКСНЕ ВИВЧЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ

Вiдкриття у 70-і роки нашого століття нового типу археологічних пам'яток - поселень-гігантiв трипільської культури, викликало необхiднiсть змiн як у стратегії, так і в методиці польових досліджень. Археологи, вивчаючи стародавні поселення, цікавляться насамперед їх плануванням, укріпленнями, кількістю будівель, їх архітектурою, призначенням. Традиційно свою цікавість вони задовольняють шляхом археологічних розкопок. Так було завжди, і ніхто не стане сперечатися, що лише лопатою, образно кажучи, можна поставити останню крапку в здобутті наукових фактів для вирішення тієї чи іншої археологічної проблеми. Однак разом з тим відомо, що масштабні археологічні розкопки - справа досить дорога, а якщо пам'ятка велика, або має товсті культурні нашарування - то і довга. Якщо звернутися до історії розкопок трипільських поселень, то ми побачимо, що на початок 70-х років трипіллязнавці мали в своєму активі понад півтора десятки повністю розкопаних пам'яток цієї культури на територіях України, Молдови та Румунії.

Найбільші з цих поселень налічували, в середньому, до 30-40 будівель і кілька десятків господарчих ям, займаючи площу, яка не перевищувала 2-4 га. Серед найбільших досягнень археологів на Україні - розкопане у 1934-1939 роках поселення з 40 будівель в урочищі Коломийщина 1 біля с. Халеп'є на Подніпров'ї. На початку 60-х років експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом члена-кореспондента С.Бібікова за чотири роки повністю розкопала трипільське поселення в ур. Василишин Яр біля с. Гребені - у 20 км на південь від Коломийщини 1. За цей час було досліджено 26 жител на площі 3 га. На розкопках в Гребенях було зосереджено значні наукові сили Інституту, а польові дослідження обійшлися приблизно в 50000 рублів - досить значну на той час суму [Шмаглій, Дудкін, Зіньковський, 1973, с. 25]. Зазначимо, що проведена в 1992 р. магнітна зйомка цієї пам'ятки (за даними В. Дудкіна) показала : розкопано лише половину всього поселення.

Найбільшим серед відомих трипільських поселень на початок 70-х років вважалося поселення біля с. Володимирівка на р. Синюсі, яка за даними візуальної розвідки налічувала до 200 будівель [Пассек, 1949].

В 1971 р. перед дослідниками трипiльського поселення бiля сучасного Майданця в Тальнiвському районi Черкаської областi лежали рештки поселення площею понад 200 га, кількість жител якого важко було навіть уявити. До того ж треба було довести, що це одне поселення, а не чотири або п'ять, як вважалося раніше. Як це зробити ? Досліджуючи по 10000 м2, або по гектару на рік, можна отримати відповідь на поставлені запитання, в кращому випадку, рокiв так через двiстi. Якщо розкопувати лише житла, то можна прискорити справу років на 50 - але не більше. За розцінками 70-х років на подібні польові дослідження треба було б витрачати близько 100000 рублів щороку. Отже, повні розкопки Майданця мали б обійтись у п'ятнадцять-двадцять мільйонів рублів, які за офіційним курсом тоді були на третину дорожчі від американського долара.

Питання стояло так : або відмовитись від вивчення пам'ятки взагалі, або копати її потихеньку - житло-два на рік, в надії, що наступні покоління археологів наблизяться до вирішення проблеми. Був і третій шлях : щоб підтвердити достовірність аерофотознімка, встановити, як було сплановане поселення, скільки і яких в ньому було будівель, необхідно було вiдшукати нетрадиційний підхід, який би дозволив скоротити двохсотрічні дослідження до якихось реальних строків і при цьому не вимагав би шалених коштів.

На кінець 60-х років для встановлення планування археологічних пам'яток успішно застосовували методи геофізики. Це електророзвідка та магнітна зйомка (наприклад в Югославiї, на поселеннях культури Вiнча : див. Pherron, Ralph, 1970).

На трипільських поселеннях магнітна зйомка була вперше застосована 1966 року - практично одночасно з аерофотозйомкою [Дудкин, 1970]. Першу магнітну зйомку в Майданецькому В.Дудкін провів у 1971 році і вона дала позитивні результати. З 1972 року тут почалися масштабні роботи по зйомці всього поселення.

Результати польових вимірів зводилися у карти графіків, які правили за основу в інтерпретації результатів зйомки. Аномальні зони, викликані археологічними матеріалами, наносилися на загальний план. Восени 1974 року, коли цей план було закінчено, він являв собою кілька сувоїв міліметрівки, які довелося розкласти просто на підлозі однієї з кімнат у будинку ігумена Видубицького монастиря (де розміщувався Інститут археології) - бо на столі просто не вистачило місця.

Майже через 60 століть перед нашими очима постав у всій своїй загадковій величі план трипільського Майданця. На ньому було 1575 аномальних зон, які можна було ототожнити з трипільськими житлами. За своїми масштабами та результатами магнітна зйомка Майданця не мала на той час аналогів у практиці археологів Європи.

Те, що вдалося зробити за три роки, перевершило всі сподівання. Вперше в історії трипіллязнавства було отримано, причому без проведення багаторічних виснажливих та дорогих польових досліджень, план трипільського поселення площею у два квадратних кілометри, кожне з 1575 жител якого було нанесене на цей план з точністю до 1 метра. Про подібний план археологи та історики могли тільки мріяти - уявіть, що в архівах виявлено точні плани Вавілона часів Хаммурапі або Києва часів Ярослава Мудрого.

Скільки б це дозволило зробити відкриттів, вирішити наукових проблем та суперечок ! Та найголовніше - було доведено, що десятки велетенських поселень, відкритих на аерофотознімках, - не гра уяви К.Шишкіна, а невідома нам сторінка давньої історії України. Виявляється, що на європейському континенті, де все, як здавалося, відомо і вивчено, можна в кінці ХХ століття знайти невідому міську (чи протоміську) цивілізацію.

Археологiчнi розкопки розгорнулися паралельно з проведенням зйомки плану. Використання магнітометрів значно полегшило пошук об'єктів для дослідження. Замість прокладання кількох траншей через можливе місце розташування решток будівлі, над ними проводилася високоточна магнітна зйомка - по сітці 1 x 1 м. Як показали розкопки комплексу "Е" у 1972-1973 роках, його контури магнітометром було встановлено з точністю до 25 сантиметрів. Коли було закінчено загальний план, стали використовувати і його, що значно полегшило планування та проведення робіт. Розкопки показали - на складений план можна покладатися, за ним дійсно стоїть трипільське селище, але в деталях його зовнішній вигляд можна буде реконструювати після проведення розкопок на різних ділянках поселення, які мають стати наступним етапом комплексного дослідження пам'ятки.

За 20 років, які пройшли з часу складання плану Майданця, було відзнято десятки трипільських пам'яток на Україні і в Молдові. Серед поселень, плани яких мають нині археологи, є найбільше з відомих нам протоміст трипільців - біля с. Таллянки на Черкащині, середні поселення в Подністров'ї та Молдові, малі поселення в Подніпров'ї, відкриті ще В.Хвойкою. Вживаються більш досконалі прилади - магнітометри ММП-203 дають змогу виявляти не тільки житла-площадки, але і все, що їх оточувало - господарчі споруди, ями тощо. Дані вимірів обробляються на комп'ютерах за спеціальними програмами. І вже ніхто не креслить вручну карти графіків та ізодинам, навіть плани самих поселень. Все це чудово робить електроніка. Роботи, проведені на початку 70-х років в Майданці, надали поштовх втіленню в життя з 1992 р. державної програми по магнітній зйомці трипільських пам'яток в Україні.

Комплексна методика дослiдження трипiльських пам'яток, розроблена свого часу для застосування в дослiдженнi трипiльських протомiст, нинi має значно ширше застосування - як для всiх типiв трипiльських пам'яток, так i для цiлих регiонiв поширення культури; широко використовується вона і в пам'яткоохороннiй практицi.

1.2. АЕРОФОТОЗЙОМКА

Визначні результати було отримано свого часу в різних країнах за допомогою аерофотозйомки. Остання дозволяє виявити не лише стародавні поселення, міста, фортеці, святилища, некрополі, шляхи, поля, але й окремі житла і огорожу навколо них [Дойель, 1978]. Власне так і було відкрито трипільські протоміста на Черкащині військовим топографом К.Шишкіним [Шишкин, 1964, 1966, 1973].

Перевагою даного методу є можливість охопити з висоти значні за площею археологічні об'єкти, зорієнтуватися в їх розташуванні, розмірах, особливостях планування тощо. Наступна і дуже цінна можливість - бачити на знімках об'єкти, які лежать у землі на глибинах до 1 метра. Останні дешифруються на фотографіях завдяки різним відтінкам грунту та рослинності. При оранці на полях грунт переміщується знизу догори, і на поверхню потрапляють грудки обпаленої глиняної обмазки від решток трипільських жител. Ознаки давніх поселень помітні також внаслідок реакції грунтів та рослинності на будівельні рештки та культурний шар поселення.

Над залишками трипільських будівель накопичувався грунт з меншим вмістом гумусу порівняно з навколишньою площею. Так виникла тональна різниця між загальним, сірим фоном місцевості та рядами жител, які дають білий тон на чорно-білому знімку. Окрім того, виявленню будівель сприяють мікрорельєф, водна та вітряна ерозія; хімічні зміни та рівень вологості відбиваються на стані рослинності на місці археологічної пам'ятки. Посилені оптикою фотокамери, вони дозволяють спочатку виділити як загальні риси так і окремі деталі - аж до окремих споруд [Шишкін, 1985, с. 72]. Після оранки ряди жител на поселенні видно не те що з літака, а з дерева, з насипу кургану, протилежного берега балки чи найближчої височини.

Саме таким чином К.Шишкін у 1964 р. перевіряв свої враження від дешифрування аерофотознімка трипільського поселення біля села Вільховець під Звенигородкою : вийшов на сусідній пагорб і на свіжозораній ріллі побачив частину поселення. Тільки так, за його словами, вдалося уявити, як має виглядати подібне поселення на аерофотознімку, а саме : чергування концентричних ліній (рядів жител) темного і світлого тонів при дуже слабкому контрасті. При цьому в системі світлих ліній можна простежити окремі житла; їх розміри близькі до сучасних сільських хат. Саме за цими ознаками лише на Уманщині було дешифровано понад 100 трипільських поселень, з яких лише 30% були відомі археологам раніше [Шишкін, 1973, с. 35].

На аерофотознімку трипільського Майданця К.Шишкін визначив місце його розташування - західна околиця села, на мису, обмеженому заплавою р. Таллянки та безіменного струмка, розміри - близько 1500 x 2000 м. Було встановлено також планування - у вигляді еліпсів, вписаних один в інший. Було помітно курганні насипи на території поселення, а також окремі житла. Відомо три варіанти дешифрування знімків Майданця, виконані К.Шишкіним у 70-80-і роки.

Все це виглядало чудово, але проблема була в тому, що у відкриття К.Шишкіна не повірили археологи, які мали свої, досить усталені погляди на те, яким може і яким не може бути трипільське поселення. В трипільській (та й у вітчизняній взагалі) археології і до сьогодні використання аерофотозйомки лишається явищем екзотичним, а самі знімки вважаються важливою державною таємницею.

Як реально, на місці перевірити аерофотознімок ? Треба вийти на поле, нанести на план всі сліди жител, які помітні на поверхні, а ті, що не помітні - знайти за допомогою металевого щупа, як це зробили свого часу в Коломийщині та Володимирівці [Пассек, 1949, с. 241-242]. Потім такий план можна порівняти з дешифровкою аерофотознімка. Ця методика добре спрацьовує на невеликих поселеннях, але на площі в два квадратних кілометри... Потрібна експедиція, хоча б невеликий розвідувальний загін. Про Майданець знають в Києві і в Москві. Хто ж буде першим?

Листування з приводу відкриття поселень-гігантів між К.Шишкіним та керівництвом Інституту археології в Києві, а потім з М.Шмаглієм тривало кілька років, поки в 1971 р. вдалося зрушити справу з місця. Майданецький розвідувальний загін виїхав у поле восени 1971 р., не знаючи, що на пам'ятці вже побували колеги з Москви. Інститут археології АН СРСР відрядив для перевірки даних про велетенське поселення археолога М.Штігліца. Вiн оглянув поле, але ні довести, ні заперечити дешифровок К.Шишкіна розвідка М.Штігліца не змогла, показавши безпорадність традиційної археології перед посталою проблемою [Штиглиц, 1972].

1.3. МАГНІТНА ЗЙОМКА

Один з напрямкiв - картографування пам'яток за допомогою магнiтної зйомки вперше було апробовано наприкiнцi 60-х рокiв. За час, що минув, було виконано значний обсяг робiт. Досить сказати, що з 90 пам'яток Кукутенi-Трипiлля, для яких встановлено планування, 49 дослiджено цим методом.

Саме магнiтнiй зйомцi ми завдячуємо вiдкриттям та плiдним дослiдженням трипiльських протомiст - поселень площею в сотнi гектар, якi було вiдкрито у межирiччi Пiвденного Бугу та Днiпра. Унiкальнi результати картографування поселень трипiльської культури нинi дають змогу простежити їх еволюцiю, починаючи з раннiх пам'яток Трипiлля А (Прекукутенi I-III) до Трипiлля СII (Кукутенi В3) на територiї України i Молдови.

Отриманi за допомогою магнiтної зйомки численнi плани трипiльських пам'яток в поєднаннi з iншими даними використовуються як джерело для рiзноманiтних iсторичних реконструкцiй.

Наша праця включає виклад iсторiї і методики археомагнiтних та комплексних дослiджень.

Тридцять рокiв налiчує iсторiя застосування магнiтної зйомки для складання планiв археологiчних комплексiв в Українi, і важко заперечувати, що її викладення необхiдне для розумiння сучасного стану та перспектив застосування методу в практицi польових дослiджень та у здiйсненнi масштабних дослiдницьких програм. Завершує роздiл опис сучасної методики проведення геомагнiтної зйомки на трипiльських пам'ятках та iнтерпретацiї її результатiв. Як і чому можливо виявляти залишки трипільських будівель за допомогою магнітної зйомки ?

Трипільці залишили після себе тисячі поселень, а на них - рештки сотень тисяч згорілих будівель, які археологи на початку століття називали "точками" або "площадками". Кожен такий точок - це кілька тон обпаленої глини - рештки обпаленої глиняної обмазки горищних та міжповерхових перекрить будинків. Як відомо, обпалена глина набуває підвищеної намагніченості, викликаної ефектом термозалишкового намагнічування. Останній виникає при нагріванні глини до так званої точки Кюрі - до червоного каління.

В глині присутні мінерали з вмістом заліза - магнетит та гематит, які є ферромагнетиками, кожен з яких складається з малих ділянок-доменів, всередині яких намагніченість є сталою. При нагріванні ці домени подібно до стрілки в компасі орієнтуються за напрямком зовнішнього магнітного поля і при остиганні зберігають зайняте положення. Тепер глина перетворюється на слабкий постійний магніт. Таким чином, рештки трипільських жител - "площадок" є магнітними аномаліями, які можливо виявити за допомогою чутливих приладів - магнітометрів [Дудкин, 1978; Ваганов, 1984, с. 22-27].

Першi дослiди з використання магнiтної зйомки на пам'ятках трипiльської культури в Українi було проведено наприкiнцi 60-х рокiв В.Дудкiним.

Влiтку 1966 р. було проведено зйомку з використанням диференцiального магнiтометра МНД-3 на пiзньотрипiльському поселеннi Маяки в Одеськiй областi. В результатi виявлено слiди оборонного рову пiзньотрипiльського часу.

Восени того ж року дослiдження було продовжено на трипiльських поселеннях в середньому Поднiпров'ї - бiля сiл Пiдгiрцi та Старi Безрадичi в Київськiй областi. У Пiдгiрцях було знайдено рештки трипiльського житла, яке не було виявлене в ходi звичайної археологiчної розвiдки. Значним досягненням стало вiдкриття трипiльської пам'ятки в Старих Безрадичах, де до того часу було вiдоме лише поселення давньоруського часу.

В 1967 р. Г.Загнiй та О.Русаков використали протонний магнiтометр М-20 на багатошаровому об'єктi бiля с. Чапаївка (нині - в межах Московського району м. Києва), де крiм трипiльського поселення були поховання скiфського часу та зарубинецький могильник. Було успiшно видiлено господарськi ями та напiвземлянковi житла на частинi трипiльського поселення. Аналогiчнi дослiдження проводились i на поселеннi бiля с. Старi Безрадичi. Г.Загнiй в кiнцi 60-х - 70-i роки провiв значну роботу по виявленню окремих жител на таких трипiльських пам'ятках, як Клiщiв, Гарбузин, Миропiлля, Шкарiвка, Веселий Кут, Раковець та iнших.

Влiтку 1971 р. В.Дудкiн розпочав геофiзичну зйомку на величезному (бiльш як 200 га площею) трипiльському поселеннi бiля с. Майданець Тальнiвського району Черкаської областi. Для магнiтної зйомки було використано оптико-механiчнi магнiтометри М-17, М-23 та М-27. Вперше було поставлене завдання зробити повний план такого поселення, який було закiнчено восени 1974 року. Площа зйомки склала бiля 180 га, а кiлькiсть виявлених аномалiй вiд жител та iнших об'єктiв - 1575.

В 1976 р. В.Дудкiн виконав повну зйомку поселення Конiвка в Поднiстров'ї (бiля 12 га), а в 1978 - поселення Главан-2 у Молдовi (застосовано магнiтометри М-27). Вперше було складено плани середнiх за розмiрами пам'яток трипiльської культури. В 1983-1986 роках вiн вiдновив роботи на поселеннях-гiгантах, вiдзнявши 232 га на пам'ятцi бiля с. Таллянки в Черкаськiй областi (доступних для дослiджень - загальна площа поселення за даними аерофотозйомки складає 450 га; воно є найбiльшим поселенням першої половини IV тис. до н.е. на європейському континентi).

В 70-80-і роки продовжив геомагнiтну зйомку i Г.Загнiй, який склав план ранньотрипiльського поселення Бернашiвка (середнє Поднiстров'я) та проводив пошук окремих жител на рiзних поселеннях. Окрiм того, у Черкаськiй областi пiд його керiвництвом було знято плани поселень бiля с. Пiщана та м. Тальне (Тальне-2).

На пам'ятках у Вiнницькiй областi, у Побужжi, працював В.Голуб; ним знято геомагнiтнi плани поселень Бiлозiрка та Ворошилiвка (застосовано магнiтометр ММП-203).

На початку 90-х рокiв В.Дудкiн на замовлення археологiв Молдови робить серiю планiв трипiльських поселень рiзних перiодiв, всього - 7 пам'яток (зйомки проводилися магнiтометром ММП-203).

З 1992 р. розпочато нову комплексну пам'яткоохоронну програму на поселеннях трипiльської культури. В 1992-1993 р. вiдзнято 12 поселень трипiльської культури в середньому Поднiпров'ї, а в наступнi роки - поселення-протомiста в межирiччi Пiвденного Бугу та Днiпра - Вiльховець, Ямпiль, Ятранiвку, Глибочок, Федорiвку та два ранньотрипiльськi поселення Могильна-2 і Могильна-3.

Таким чином, за 30 рокiв за допомогою магнiтної зйомки було складено повнi або частковi плани кiлькох десяткiв (загалом близько 50) поселень, якi вiдносяться до рiзних перiодiв iснування трипiльської культури, загальною площею бiля 1200 гектар, виявлено кiлька тисяч рiзноманiтних об'єктiв - решток наземних жител, землянок, господарчих ям.

1.4. МЕТОДИКА ГЕОФIЗИЧНИХ ДОСЛIДЖЕНЬ ТРИПIЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ

Методика дослiджень, якi проводилися в 60-80-і роки рiзними дослiдниками, досить докладно викладена у численних публiкацiях [Дудкин, 1971, 1978; Загний, Русаков, Круц, 1971; Голуб, 1990].

Геофiзичнi дослiдження початку 90-х рокiв виконувались методами високоточної магнiтної зйомки з використанням на окремих дiлянках методу градiєнта.

Вимiрювання проводились за допомогою протонних магнiтометрiв ММП-203 за загальноприйнятою методикою, з деталiзацiєю в аномальних зонах.

З метою точної фiксацiї на мiсцевостi виконувалась iнструментальна прив'язка до державної геодезичної сiтки, або до мiсцевих опорних знакiв по III класу точностi. Роботи проводились по прямокутнiй сiтцi 4 x 4 м, по планшетам розмiром 100 x 100 м (крiм Вiльховця, де було використано сiтку 3 x 3 м та квадрати 60 x 60 м). Обробка та iнтерпретацiя магнiтометричних спостережень виконувались в наступнiй послiдовностi:

  • Приведення спостережень до загального рiвня;
  • Трансформацiя первiсного магнiтного поля рiзними методами з метою виявлення малоамплiтудних локальних аномалій;
  • Аналiз отриманих результатiв i вибiр найбiльш ефективних методiв видiлення розшукуваних аномалiй;
  • Побудова карт первiсного та трансформованого полiв;
  • Якiсна iнтерпретацiя отриманого матерiалу;
  • Видiлення аномалiй, пов'язаних з археологiчними об'єктами. Методи видiлення аномалiй :

а) обчислення модуля горизонтального градiєнта магнiтного поля;

б) обчислення варiацiй магнiтного поля в iнтервалi, що вiдповiдає розмiрам розшукуваних аномалiй;

в) обчислення вiрогiдностi аномалiй заданої амплiтуди за методом умовних вiрогiдностей.

Вся обробка та iнтерпретацiя магнiтометричних дослiджень виконувалась на ЕОМ за оригiнальними програмами, розробленими в МП "НИИ ГЕО". Було складено електроннi паспорти на всi перелiченi пам'ятки [Корбут, 1997], якi мiстять повну текстову iнформацiю про них, графiчний матерiал - топоплани, геомагнiтнi плани, плани розкопiв, реконструкцiї жител, основнi знахiдки.

2. ПАЛЕОЕКОНОМІКА

Для вивчення давніх економічних структур - палеоекономіки необхідно застосовувати системний підхід. Палеоекономічний аналіз забезпечується комплексним характером археологічних джерел, які є відображенням життєдіяльності давніх суспільств. Такий підхід дозволяє перейти від простого переліку господарських занять давнього населення - землеробство, тваринництво, полювання, ремесло - до пошуку певних закономірностей, пояснення тих чи інших процесів, які мали місце в давнину. Комплексне дослідження археологічних джерел з використанням природничих наук - від палеоекології до трасології - є лише першим, але дуже важливим та безумовно необхідним кроком в такому дослідженні.

2.1. ПАЛІНОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Вивчення пилку давніх рослин з проб, відібраних на трипільських поселеннях, дає змогу визначити видовий склад рослин, які оточували трипільців. Великий обсяг палінологічних досліджень виконано Г.Пашкевич та К.Кременецьким в 70-90-і роки [Пашкевич, 1989; Кременецкий, 1991; Янушевич, Кременецкий, Пашкевич, 1993].

Г.Пашкевич дослідила палінологічні проби, відібрані на поселеннях-гігантах Доброводи, Майданецьке та Таллянки. В Доброводах проби було відібрано з-під насипу кургану доби ранньої бронзи, в Таллянках - з-під решток жител та із землі, якою було заповнено посудину [Пашкевич, 1989, с. 132].

К.В.Кременецький опрацював дані з чотирьох поселень на території Молдови в басейні р. Чугурець та з Майданецького [Кременецкий, 1991, с. 81-113]. В своїй монографії він узагальнив результати палінологічних досліджень. Цікавою є також спільна праця З.Янушевич, Г.Пашкевич та К.Кременецького, яка підбиває підсумки палінологічних та палеоботанічних досліджень по трипільським матеріалам на початок 90-х років ХХ століття [Янушевич, Кременецкий, Пашкевич, 1993, с. 143-152]. В результаті проведення згаданих вище досліджень вдалося реконструювати наступну палеоекологічну ситуацію.

Мідний вік співпадає в основному з другою половиною атлантичного періоду, який вважають часом кліматичного оптимуму. В той час в українському лісостепу, де і поширені поселення трипільської культури, мало місце розширення площ під лісами та скорочення степових ділянок. У степовій смузі Причорномор'я в долинах річок поширювалися ліси - соснові та широколистяні. Це вказує на меншу континентальність клімату, у порівнянні із сучасним. Зимові температури були вищі на 1°, а літні - нижчі на 2°, але опадів випадало на 120-150 мм більше. Саме на цей час припадає найбільш швидке поширення відтворюючих форм господарства. Аридизація клімату в суббореальному періоді викликала занепад ранньоземлеробських культур - Трипілля та ін. та сприяла розвитку культур ранньобронзового віку, економіка яких базувалася на тваринництві. Певні кліматичні коливання спостерігалися також в межах атлантичного періоду і мали вплив на ритміку культурогенезу.

Це питання, використавши для його вирішення дані про зміни в рівні Чорного моря, поставив в своїх працях В.Петренко. Він вважає, що поширення Трипілля на схід (етап А) співпадає з відносно посушливою фазою, Трипілля В відповідає вологому періоду, Трипілля СІІ - періоду помірної вологості, за якою знову йде посушлива фаза.

Перехід до відтворюючого господарства посилив вплив суспільства на навколишнє середовище. Екстенсивне землеробство, яке практикувалося ранньоземлеробським населенням, насамперед в лісостепу, викликало локальне винищення лісів в межах господарських зон поселень, що фіксується палінологічними дослідженнями на поселеннях трипільської культури. В палінологічних спектрах зменшується вага пилку дерев, зростає число пилку хлібних злаків, бур'янів, вторинних лісових порід, виявлено сліди попелу - наслідок випалювання рослинності на майбутніх полях.

2.2. ПАЛЕОБОТАНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Матеріали розкопок трипільських поселень дали величезний матеріал для визначення видів культурних та диких рослин, які були відомі та використовувалися місцевим населенням. Відбитки зерен та колосся на кераміці, обпаленій глиняній обмазці жител, просто обгорілі зерна знайдено на десятках поселень в такій кількості, яка дозволяє навіть робити певні статистичні підрахунки.

Перші визначення культурних рослин було зроблено ще за матеріалами з розкопок В.Хвойки [Хвойка, 1899 та ін.], однак з часом деякі з них було поставлено під сумнів.

В 1976 р. вийшла монографія З.Янушевич, де було зібрано численні відомості про використання трипільцями різних видів рослин [Янушевич, 1976]. Значним є внесок в палеоботаніку Трипілля Г.Пашкевич. В 1980 та 1989 р. вона публікує результати досліджень трипільських культурних рослин з поселень межиріччя Південного Бугу та Дніпра [Пашкевич, 1980, 1989], які пізніше було зібрано в каталозі культурних рослин з археологічних пам'яток України [Пашкевич, 1990]. У 1990 р. вийшла праця Н.Кузьмінової, присвячена землеробству ранньотрипільського періоду за палеоботанічними даними [Кузьмінова, 1990].

Результати досліджень показали, що на першому місці серед вирощуваних злаків стояли плівчасті пшениці, що висівалися необмолоченими колосками і не потребували попередньої оранки грунту. Достатньо було спалити стару рослинність та опустити колосся в землю за допомогою мотики або палки-копалки. Слід при цьому мати на увазі висновок всіх без винятку палеоботаніків про польовий характер трипільського землеробства, його високу, як на той час, культуру, наявність чистих посівів. Разом з тим відмічається, що вирощувалися насамперед невибагливі, посуховитривалі, стійкі до хвороб та шкідників види злаків з не найвищими кулінарними якостями. Наприклад, плівчасті пшениці непридатні до вироблення хліба і могли споживатися у вареному вигляді - як каші [Янушевич, 1976].

Однак такий набір культур був найкраще пристосований до екстенсивного землеробства, коли періодично змінювалися, по мірі виснаження грунтів, земельні угіддя. Аналіз матеріалів трипільських поселень, зроблений археологами, вказує на те, що жодне з них не існувало на одному місці понад 50-80 років [Круц, Рижов, 1984].

2.3. ПАЛЕОЗООЛОГІЯ

Вивчення видового складу тварин, яких розводили та на яких полювали мешканці трипільських поселень, почалося паралельно з їх дослідженнями.

Однією з перших спеціальних праць є дослідження В.Громової, присвячене визначенню видового складу тварин з поселень трипільської культури в Побужжі та на Дніпрі [Громова, 1929]. Багато визначень остеологічних матеріалів Трипілля в 50-і роки зробила В.Бібікова. Нею, зокрема, опрацьована величезна колекція фауни з ранньотрипільського поселення Лука-Врублівецька на Дністрі. Велику роботу по вивченню трипільських палеозоологічних матеріалів виконав В.Цалкін. Її результати увійшли до великої монографії, присвяченої найдавнішим домашнім тваринам регіону східної Європи [Цалкин, 1970].

Фауну з трипільських поселень Молдови було визначено А.Давидом та Г.Чемиртаном [Давид, 1982, 1986; Давид, Чемиртан, 1979, 1981]. Значний обсяг палеозоологічних визначень матеріалів з поселень на території України у 80-90-і роки виконано О.Журавльовим [Журавлев, 1990 та ін.].

В мідному віці важливою складовою комплексного землеробсько-скотарського господарства було тваринництво. Вирощувалися всі основні види домашніх тварин: велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні. Проте їх співвідношення в стаді було тісно пов'язане з локальними умовами та характером пам'яток. Встановлено, що в період міграції трипільського населення зростала питома вага полювання, скорочувалося поголів'я свиней, але зростало число дрібної рогатої худоби. З часом остання відходила на другий план. Такі циклічні зміни відбувалися на всіх етапах розвитку, в окремих локальних варіантах - від Дністра до Дніпра. Відмічено регіональні особливості. Так, вікова структура стада, на думку палеозоологів, вказує на переважання в Подністров'ї м'ясного напрямку в трипільському тваринництві, а в південному Побужжі - молочного. Найбільший відсоток домашньої фауни маємо з поселень, розташованих південніше від лісової смуги, а також в густозаселених регіонах. На окраїнах трипільського світу полювання відігравало значнішу роль.

Помітний вплив людини на збіднення видового складу диких тварин. Так, на етапі Трипілля А в околицях Майданецького (ур. Гребенюків Яр) водилося до 12 видів диких тварин, а на етапі СІ, в околицях протоміста - лише 4.

Важливою науковою проблемою є час та місце одомашнення коня. С.Бібіков доводить, що ранньотрипільське населення, можливо, має відношення до доместикації коня. Вірогідно існувало кілька центрів доместикації цієї тварини, яка мала місце в мідному віці на території України. В матеріалах Трипілля зображення коня зустрічається частіше, ніж в інших культурах, в тому числі тих, які відносяться до середньостогівської спільноти (а саме з нею Д.Телегін та інші фахівці пов'язують доместикацію коня в Європі).

На всіх етапах Трипілля основне місце в тваринництві займало розведення великої рогатої худоби. Слід мати на увазі, що підрахунки складу стада по відсотковому співвідношенню кількості кісток не відбивають в повній мірі значення тварин в постачанні м'ясної їжі, ось чому слід критично відноситись до зроблених на підставі таких калькуляцій висновків про зростання, подекуди, питомої ваги дрібної рогатої худоби, а отже розвиток кочових типів тваринництва, тощо. В будь-яких випадках, в постачанні м'яса на першому місці буде велика рогата худоба - до 80-90%.

2.4. ПАЛЕОЕКОНОМІЧНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ

С.Бібіков в 1965 р. запропонував методику палеоекономічного та палеодемографічного моделювання за даними археологічних досліджень з метою реконструкції окремих сторін життя та діяльності, а також історії трипільського суспільства. Пізніше ця методика використовувалася в працях М.Шмаглія, В.Круца, О.Колеснікова та інших дослідників.

На підставі даних про кількість, планування та забудову поселень трипільської культури в середньому Подніпров’ї, С.Бібіков реконструював чисельність населення як на окремому поселенні, так і в регіоні в цілому. Ці розробки стали підставою для палеоекономічних підрахунків - площі сільськогосподарських угідь, обсягів виробництва продуктів харчування та трудових витрат на ведення господарства. Результати підрахунків дозволили робити висновки щодо особливостей суспільно-господарчої організації в регіоні, в тому числі - про неможливість мотичного землеробства, як основи господарства трипільців. Встановлення чисельності давніх мешканців Наддніпрянщини дозволило дійти висновку, що рушійною силою міграційних процесів в певні періоди була відносна перенаселеність окремих місцевостей [Бибиков, 1965].

Робота С.Бібікова стала зразком для ряду інших дослідників Трипілля. Так, М.Шмаглій реконструював число жителів трипільського протоміста Майданець, що власне і дало змогу окреслити визначення цього типу поселень, як міських [Шмаглий, 1980]. Аналогічні підрахунки для поселення Доброводи було зроблено В.Колесніковою [Колесникова, 1987].

Масштабні палеодемографічні та палеоекономічні реконструкції для регіону Буго-Дніпровського межиріччя зробив В.Круц. Спираючись на дані нових археологічних розвідок та розкопок, він реконструював число мешканців та обсяг сільськогосподарських угідь для кількох десятків поселень. Важливим аспектом дослідження був екологічний. Підрахувавши обсяг використання трипільським населенням природних ресурсів - деревини, орних земель - автор дійшов висновку про те, що одним з факторів, який призвів до кризових явищ на пізньому етапі культури в цьому регіоні, був саме екологічний - через високе антропогенне навантаження на екосистему [Круц, 1989]. Цю ж тему розробляв у своїх роботах М.Відейко, використовуючи палеодемографічні та палеоекономічні реконструкції для обгрунтування гіпотези про протоміський характер поселень-гігантів [Відейко, 1987, 1993 та ін].

У 1993 р. В.Круц запропонував палеодемографічний нарис, в якому було відтворено динаміку чисельності населення трипільської культури на окремих етапах її існування [Круц, 1993]. Незважаючи на дискусійність окремих положень, ця робота є важливою для розуміння історичних процесів мідного віку України.

Таким чином, праці з палеоекономічного та палеодемографічного моделювання охоплюють Трипілля-Кукутені як на регіональному рівні, так і в глобальному масштабі, даючи можливість моделювати окремі економічні та соціальні процеси, що дозволяє пропонувати пояснення історичних подій в минулому. Вони є важливим дослідницьким інструментом і потребують подальшого вдосконалення.

3. ТЕХНОЛОГІЯ ДАВНІХ ВИРОБНИЦТВ

За допомогою археометричних методів досягнуто значних успіхів у вивченні технологій виробництв мідного віку - металургії, кременярства та обробки каменю, гончарства, ткацтва, обробки шкіри, дерева та кістки і рогу. Важливу роль в цьому відіграла також експериментальна археологія, яка дала змогу відтворити давно забуті технології.

3.1. МЕТАЛУРГІЯ ТА МЕТАЛООБРОБКА

Відкриття міді - одне з найвидатніших досягнень минулого. З ним пов’язують прогрес у розвитку продуктивних сил, виробничих можливостей та технологічних знань людства. Не дивно, що мідні вироби, знайдені археологами на поселеннях трипільців, стали предметом вивчення відповідних фахівців та джерелом жвавих дискусій [Рындина, 1971, с. 15 та далі].

Першим звернувся до вивчення трипільського металу із застосуванням спектральних досліджень Є.Черних [Черных, 1966]. Серія спектральних аналізів була зроблена в лабораторії Інституту археології АН СРСР в Москві. Результати досліджень свідчили, що трипільці використовували практично чисту мідь, і лише на пізньому етапі з'являються бронзові сплави, походження яких, на думку дослідника, слід пов’язувати з Кавказом.

У 1971 р. вийшла фундаментальна праця Н.Риндіної, яка висвітлювала широке коло питань, пов’язаних з металообробкою у трипільській культурі. Нею було проаналізовано матеріали з археологічних колекцій наукових фондів та музеїв. Було зроблено численні шліфи, які вивчали, щоб встановити технологію виготовлення речей. З цією ж метою було проведено експериментальне виготовлення речей з міді за допомогою ковальської техніки обробки металу. В роботі було поставлено і вирішено такі питання, як розкриття техніки створення виробів для різних періодів культури, їх зв’язок з місцевим виробництвом, виявлення місцевих центрів металообробки, виділення імпортних виробів, і нарешті - встановлення витоків трипільської металообробки. Останнє мало велику вагу для вирішення проблеми походження трипільської культури та її місця серед давніх цивілізацій південно-східної Європи [Рындина, 1971].

Цікавими виявилися результати вивчення технології створення великих кинджалів, які було знайдено свого часу при розкопках пізньотрипільських усатівських курганів, зроблені Н.Риндіною та Л.Коньковою. Вони встановили, що ці вироби виготовлено за технологією, відомою лише майстрам з Малої Азії, що свідчить про їх імпорт з цього регіону. Усатівські кинджали мають, на думку дослідників, певні аналогії в матеріалах з культурних горизонтів Троя І - Троя ІІ [Конькова, Рындина, 1982].

Результати спектральних та технологічних досліджень дають підстави твердити, що металургія та металообробка - це нові види господарської діяльності, що з'явилися в енеоліті і потребували значного обсягу технічних та природничих знань і навичок, які, в свою чергу, обумовлювали високу ступінь спеціалізації і могли розвиватися лише при умові виділення майстрів-ремісників, зайнятих переважно у даній галузі. Металургія міді з'явилася на території України в готовому, цілком сформованому вигляді в V тис. до н.е. разом з трипільськими племенами і пов'язана своїм походженням з Балканами. В мідному віці в археологічних культурах на Україні з'являються перші мідні вироби і починається власне виробництво.

Руду могли видобувати в балканських родовищах, а метал виплавляли в інших місцях, іноді на значній відстані від родовищ. Так, на ранньотрипільському поселенні Олександрівка (північ Одещини) знайдено кам'яні рудодробилки1, на яких імпортовану за сотні кілометрів сировину подрібнювали перед збагаченням. Використовували також нечисленні поклади самородної міді, одне з таких родовищ - біля с. Великий Мідськ - було і в Україні.

В V тис. до н.е. в ареалі поширення ранньоземлеробських культур північних Балкан (Каранове VI - Гумельниця - Селкуца - Вінча D та ін.), басейну середнього Подунав'я та Тиси (Тиса-Полгар, Бодрогкерестур, Лендель), а також Трансільванії та північного Причорномор'я (Петрешті, Кукутені-Трипілля А, В) виникають осередки металообробки, які, на думку Є.Черниха, можна об'єднати в Балкано-Карпатську металургійну провінцію. Для неї характерні певні типи виробів - хрестовидні втульчаті сокири-тесла, сокири-молоти, тесла-долота, виготовлені з металургічно чистої міді.

Надзвичайно високим був рівень металургійного осередку, пов'язаного з колом культур Коджадермен - Каранове VI - Гумельниця. Тут було освоєно, крім ковальства, техніку лиття, в тому числі в складні форми. Відливалися пласкі та втульчасті сокири, клівці, мідний дріт та пластини. Дріт та платівки слугували заготовками для виготовлення прикрас-підвісок, браслетів, намистин, пронизок тощо. Ранньотрипільський осередок металообробки був найбільш східним у системі Балкано-Карпатської металургійної провінції, яка, в свою чергу, сформувалася під малоазійськими впливами, як вважає Є.Черних.

В цей час переважала ковальська обробка металу, якою трипільські майстри володіли, як встановила в ході своїх досліджень Н.Риндіна, досконало. На етапі Трипілля В значною мірою розширюється асортимент виробів - як прикрас, так і знарядь праці, переважна кількість яких виготовлена на місці, за винятком сокир-молотів типу "Відра" та деяких прикрас, імпортованих з середовища культур Тиса-Полгар та Лендель. Продовжуючи ковальські традиції попереднього етапу, майстри опановують фігурне кування та лиття - як у відкриті, так і у складні закриті форми.

За даними спектрального аналізу виробів (Є.Черних) використовувалися ті ж джерела металу, що і на попередньому етапі. Можливе використання місцевих покладів сировини - у Подністров'ї, Буго-Днiпровському межирiччi та самородної мiдi на Волинi (Великий Мiдськ).

3.2. ГОНЧАРСТВО

Археометричні дослідження в галузі трипільського гончарства велися в двох напрямках. По-перше, робилися хімічні аналізи керамічних мас та фарб з метою вивчення виробничих центрів та особливостей технології. По-друге, велися спеціальні дослідження технології виробництва - рецептури керамічних мас, техніки виготовлення. Слід згадати також експерименти по виготовленню трипільського посуду (див. розділ "Експериментальна археологія").

Перші дослідження фарб з трипільського посуду проведено в 20-і роки. І.Красніков у 1931 р. опублікував працю, де наводились результати таких досліджень. Вони свідчили, що три основних кольори, уживані трипільцями, пов’язані з використанням оксиду заліза - вохри, болотяної руди та каоліну [Красников, 1931].

Новий етап у дослідженні трипільського гончарства відкривають праці О.Кульської, Н.Дубицької та К.Коршака. На підставі хіміко-технологічного дослідження кераміки та решток будівель, вони дійшли висновку про місцевий характер виробництва трипільського посуду. К.Коршак провів експерименти по нанесенню одного з різновидів рельєфного орнаменту - канелюру [Кульська, 1940; Кульська, Дубицька, 1940].

Рецепти керамічних мас, які застосовували трипільські майстри, відкрито завдяки дослідженням Е.Сайко. На підставі комплексу аналізів вона характеризувала виробничі традиції на рівні окремих поселень - спільність рецептів формовочних мас, техніки виготовлення посудин, їх випалу [Сайко, 1982; Заец, Сайко, 1989].

Цікаві роботи виконано англійськими дослідниками. В лабораторії Оксфордського університету встановлено рецепти фарб та режими випалу трипільського посуду з поселень біля с. Більче-Золоте. Результати в цілому підтвердили висновки І.Краснікова, опубліковані в 1931 р. Окрему працю керамічному виробництву Трипілля присвятив Л.Елліс [Ellis, 1984, 1987].

Огляд праць, присвячених трипільському гончарству, можна знайти в роботі О.Цвек про керамічне виробництво Трипілля-Кукутені [Цвек, 1994].

В мідному віці виготовлення посуду в найбільш високорозвинених археологічних культурах перетворилося на ремесло. Про це свідчать технологія його виробництва та технічне оснащення, якість та кількість виробів. Найперше вдосконалюються рецепти глиняних мас. Наприклад, трипільські гончарі стали використовувати для виготовлення посуду сировину, яка створювалася шляхом змішування кількох сортів глин і була дуже пластичною. З неї можна було робити посуд навіть на гончарному крузі, тонкостінний, якісний, який міг витримати високотемпературний випал у спеціальному горні.

Якщо в неоліті посуд ліпили від руки, то в мідному віці з'являється гончарний круг. Застосовувався повільний гончарний круг і в трипільській культурі - починаючи з середнього етапу. Відомі відбитки вісі кругу, а також тканини, яка підкладалася на нього під денце виготовлюваної посудини (щоб та не приліплювалася до поворотної основи). Згідно спостережень над посудом трипільської культури, форми столового посуду змінювалися в напрямку пошуку найбільш простих та менш трудомістких для виготовлення виробів.

Важливим етапом виготовлення посуду була обробка поверхні та орнаментування. Крім архаїчних типів орнаментації, пов'язаних зі штампами, врізними лініями тощо, прогресує технологія виготовлення розписного посуду. Найдавніші зразки розписувалися мінеральними фарбами (вохра, тальк, оксид марганцю) після випалу. Пізніше перейшли на покриття поверхні кольоровими, переважно білого або цегляного кольору, ангобами і розпису до випалу. Виготовлений таким чином посуд добре зберігається навіть в землі.

Високий розвиток гончарства в енеоліті був характерним, насамперед, для ранньоземлеробських культур. Він визначався виділенням гончарства в окрему галузь, технологічною революцією (розробка рецептів формовочних мас, фарбування, стандартизація виробів, поява гончарного кругу, спеціальних печей для випалу). Важливою ознакою є поява гончарних майстерень. Такий злет гончарного ремесла став можливим завдяки економічному розквіту ранньоземлеробських громад, який дав можливість матеріально забезпечити діяльність майстрів. Там, де такої можливості не було, гончарство лишалося на рівні домашнього ремесла, сприймаючи доступні прийоми нових технологій від сусідів. Економічна та суспільна криза наприкінці мідного віку зробила неможливим існування спеціалізованого гончарного ремесла і викликала регрес в цій галузі. У трипільській культурі відбувається повернення до домашніх форм виробництва з характерними для нього ознаками, що супроводжувалося відмовою від попередніх техніко-технологічних досягнень.

3.3. ПЕТРОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Цікаву інформацію про давні виробництва дає визначення сировини. Окремо слід зупинитися на визначеннях таких стратегічних сировинних матеріалів мідного віку, як камінь та кремінь. У виготовленні знарядь праці найперше місце займав кремінь (скребачки, ножі, проколки, леза серпів, наконечники стріл, дротиків), обробка якого досягла досконалості. Віджимна ретуш (в тому числі з використанням мідних знарядь), шліфування надавали виробам додаткові робочі та естетичні якості. Сировина для їх виготовлення транспортувалася іноді за десятки або сотні кілометрів.

Особливе місце займають праці В.Петруня [Петрунь, 1967, 1992, 1993, 1994 та ін.]. Він особисто дослідив знаряддя праці та сировину для їх виготовлення з десятків трипільських поселень та розробив власну методику їх вивчення. Йому належить серія праць із визначеннями сировинної бази як для окремих поселень, так і регіонів поширення трипільської культури. Його роботи у південному Побужжі підтвердили припущення про походження трипільського населення цього району з Подністров’я. Було встановлено, що знаряддя праці на поселенні Гребенюків Яр (Буго-Дніпровське межиріччя) виготовлені з сировини, яка походить з басейну Дністра.

В енеоліті відомі знахідки зооморфних кам'яних скіпетрів. Їх знайдено як у похованнях скелянської культури (найвідоміше - Суворовський курган), так і на поселеннях ранньоземлеробських культур (переважну більшість). Оскільки скіпетри зображують голову коня, то деякі вчені вважають їх інсигніями ватажків войовничих степових скотарів. Однак техніка виготовлення таких виробів була невідома "степовому населенню". Натомість, в районі трипільського поселення Березівська ГЕС на Південному Бузі (звідки походять два таких скіпетри), геолог В.Петрунь знайшов поклади каменю, з якого робили ці речі. Отже йдеться саме про місцеве, трипільське, виготовлення "конеголових скіпетрів".

В одній з останніх праць В.Петрунь розглянув склад кам’яної та крем’яної сировини виробів з пізньотрипільських (софіївських) могильників на середньому Дніпрі [Petrougne, 1995]. Встановлено, що трипільське населення використовувало різні гатунки - не менше 9 - самого лише кременю. При цьому найкращі вироби виготовляли з імпортного кременю, принесеного з покладів на Волині. Бойові сокири-молоти виготовлені переважно з привізної сировини, причому джерела деяких зразків, на думку В.Петруня, знаходяться десь на території сучасної Словаччини, за Карпатами. Результати праці значно розширили уявлення вчених про "міжнародні" зв’язки населення України в мідному віці.

Досліджуючи походження крем’яної сировини з поселень V-IV тис. до н.е. на території Польщі та Словаччини, польська дослідниця М.Качановська встановила, що приблизно 30% її складає кремінь з Волині та Подністров’я [Kaczanowska, 1971, 1985 та ін.]. Археологам раніше було відомо про перебування неолітичної людності з тих місцевостей в Україні - через виявлені на трипільських поселеннях імпорти та наслідування неолітичній кераміці з території Словаччини [Цвек, 1989]. Тепер стало зрозуміло, що приваблювало людей з-за Карпат на трипільські землі - високоякісна кремінна сировина, яку транспортували за сотні кілометрів.

3.4. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АРХЕОЛОГІЯ

В ході досліджень перед археологами постають проблеми, які практично неможливо вирішити ніякими аналітичними методами. Виникає потреба моделювати певні виробничі або технологічні процеси з метою порівняння отриманих результатів зі спостереженнями, зробленими в ході розкопок або аналізів. Дослідження трипільської цивілізації також не обійшлося без цілої низки цікавих та корисних експериментів.

Перший з них було поставлено для вирішення проблеми трипільського житлобудування. Це сталося під час розкопок на поселенні Коломийщина 1 в 1935 році. Тоді провели моделювання процесу обпалення підлоги трипільського житла за допомогою вогнища, розкладеного на глиняній долівці зруйнованої сільської хати. На думку учасників експерименту, він підтвердив робочу гіпотезу про використання вогню при спорудженні трипільцями жител типу "площадок" [Пассек, 1940; Кульська, Дубицька, 1940]. Аналогічний експеримент провів в 1976 р. археолог К.Зіньковський. Він обпалював модель долівки трипільського житла та спалив модель цілого будинку, зроблену в масштабі 1 : 10. На його думку, результати цих дослідів спростовують висновки експериментаторів, зроблені в 1940 р. - вогонь тільки знищив трипільські житла, а не був використаний в процесі будівництва. Інший висновок - рештки будівлі, що зосталися після спалення, підверджують висунуту В.Маркевичем гіпотезу про двоповерховість трипільських жител та свідчать про ритуальний характер пожежі [Зиньковский, 1983, 1986].

Найбільший і різнобічний комплекс експериментів у галузі виробництва побутових речей та використання знарядь праці трипільцями провели у 80-і роки Г.Коробкова та С.Семенов. Це дало змогу зробити ряд палеоекономічних реконструкцій та запропонувати вирішення дискусійних питань про характер окремих видів діяльності, визначити рівень технічної озброєності трипільського населення [Коробкова, 1980; Коробкова, Семенов, 1983].

Вони вважали, що для обробки землі трипільці використовували, переважно, ручні знаряддя-мотики, робоча частина яких виготовлялася з каменю або рогу. Випробували всі види мотик, насамперед найбільш поширені - мотики з поперечним лезом. Експерименти, проведені Г.Коробковою, показали високі робочі якості таких знарядь. За годину, на легкому грунті, такою мотикою можна було розпушити до 60 м2. Таким чином, сім'я з трьох чоловік могла за робочий день обробити до 1500-2000 м2. Були відомі і палки-копалки - на трипільських пам'ятках виявлено рогові наконечники таких знарядь. Проте їх продуктивність виявилася вдвічі меншою, ніж у мотик. Мотичне землеробство було поширене в трипільській, гумельницькій, лендельській, полгарській та інших культурах мідного віку Європи. Ці висновки важливі, бо питання про поширення орного землеробства в трипільській культурі, поставлене свого часу С.Бібіковим, і досі лишається дискусійним.

Він вважав, що трипільське населення обробляло землю за допомогою тяглової сили тварин, починаючи з раннього періоду. На трипільських поселеннях етапів А та ВІ (Гребенюків Яр, Нові Русешти та ін.) знайдено частини знарядь для проведення борізд, виготовлені з рогу благородного оленя. Відомі такі речі і на пам'ятках культури Гумельниця. На користь положень С.Бібікова слугують такі непрямі свідчення, як знахідки скульптурних зображень упряжок, моделей саней-волокуш, слідів деформації на кістках биків, кісток волів, палеоекономічні підрахунки.

Однак Г.Коробкова, Ю.Краснов пропонують обережніше відноситися до питання про орний характер трипільського землеробства, насамперед через відсутність прямих доказів та сумнівність непрямих свідчень, вважаючи основними знаряддями мотики. При цьому вагомим аргументом на користь їх гіпотези є саме експериментальні роботи.

Збір врожаю в трипільський час здійснювався за допомогою серпів з крем’яними вкладенями. В трипільській та гумельницькій культурі на ранніх етапах вживали серпи, в рогову або дерев'яну оправу яких вставляли вкладені з крем’яних пластин розмірами 2-5 x 1-1.5 см. Це так званий серп каранівського типу, винайдений ще в неоліті. З часом розміри вкладенів збільшуються до 4-7 x 2 см, а далі їх починають виготовляти з однієї великої пластини 15-22 x 3-4 см, також застосовуючи рогову чи дерев'яну оправу. Краї такого серпа ретушувалися, внаслідок чого утворювалося зубчасте лезо, аналогічне лезу сучасного залізного серпа. Цей винахід, як показали експерименти Г.Коробкової, значно підвищив продуктивність праці при зборі врожаю. Якщо ранні знаряддя дозволяли зрізати колосся на площі до 0.7 м2 за хвилину, то зубчасті серпи - до 1.2 м2 за хвилину, що всього в 1.5 рази менше за можливості залізного серпа.

Трасологічні дослідження Н.Скакун дозволили виявити невідому раніше категорію знарядь, пов'язану з обмолотом врожаю - молотильні дошки, що складалися з дерев'яної основи, в яку вставляли уламки кременю.

Цікаві дослідження виконано по обробці шкір. Експерименти, проведені Г.Коробковою показали, що для обробки різних видів свіжознятої шкіри площею від 1600 до 9000 см2 крем’яними знаряддями різних типів треба було витратити від 1 год. 20 хв. до 1 год. 45 хв. Найбільш ефективними виявилися бокові скребачки з гострим лезом, вставлені в дерев'яне руків'я. Щоб отримати чисту замшу, треба було витратити від 6 до 10 годин чистого часу. На крій та пошиття хутряної жилетки (за зразок правили зображення на пізньотрипільському посуді) за допомогою крем'яного ножа, проколки та кістяних голок знадобилося 3 години і 35 хвилин.

4. АБСОЛЮТНЕ ДАТУВАННЯ ПАМ'ЯТОК ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Важливим етапом в роботі з археологічними джерелами є визначення положення в часі тих чи інших пам'яток, їх відносної та абсолютної хронології. Культура Трипілля-Кукутені, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце в розробці питань синхронізації, періодизації та хронології пам'яток мідного віку в Україні. Абсолютна хронологія пам'яток мідного віку в Україні нині розробляється на підставі даних датування методами природничих наук. Це ізотопне (або С14) та археомагнітне (АМ) датування.

4.1. ІЗОТОПНЕ ДАТУВАННЯ

Історія розробки хронології культури Трипілля-Кукутені налічує понад 100 років. За цей час було розроблено основні схеми періодизації культури, які використовуються і сьогодні. Перші 60-70 років датування грунтувалось, насамперед, на підставі вивчення археологічних комплексів - їх стратиграфії, типологічного зіставлення окремих артефактів тощо. У цей період більшість дослідників датувало культуру між 3000-1700 рр. до н.е.

Підставою для такого датування були порівняння з культурами мальованого посуду Середземномор’я, вік яких визначався в зв’язку з старожитностями, що мали історичне датування (Єгипет, Кріт тощо). Зрозуміло, що такі прив’язки були досить приблизними, зважаючи на наявні в той період джерела.

Метод ізотопного (С14) датування почав застосовуватись для визначення абсолютного віку трипільської культури з початку 60-х років і привів до справжньої революції в поглядах на абсолютний вік енеолітичних культур України. Починаючи з 1972 року значна кількість дат виконана в Києві, на базі радіовуглецевої лабораторії Інституту геохімії та фізики мінералів АН України [Телегин, Соботович, Ковалюх, 1978]. Останнім часом лабораторія значно вдосконалила методику отримання дат і покращила точність отримуваних результатів. На думку М.Ковалюха практично всі дати, зроблені в 70-80-і роки, не є бездоганними і доцільно провести повторне датування поселень з використанням сучасних технологій. Близько 20 дат виконано також у Німеччині, в берлінській лабораторії, кілька дат отримано в гронінгенській лабораторії (статистику дат див. : Vechler, 1964).

З проблемами абсолютного датування трипільської культури можна ознайомитись в працях Д.Телегіна, П.Долуханова та В.Тимофєєва, Б.Колчіна та Я.Шера. Калібрована хронологія Трипілля за періодами була запропонована В.Петренком в колективній праці з трипільської культури північно-західного Причорномор'я. Загальнi вiдомостi щодо хронологiї окремих культур та їх локальних варiантiв, а також методiв абсолютного датування та пов'язаних з ними понять можна знайти в Словнику-довiднику з археологiї.

Для переводу С14-визначень в календарні дати необхідно провести певні розрахунки, щоб отримати відповідні історичні інтервали. Для проведення цієї операції було створено спеціальні таблиці, а згодом - комп'ютерні програми. Проблема полягає в тому, що в археологічній літературі з питань енеоліту України, як правило, використано дати С14, які не пройшли відповідної процедури калібрування і показують занижений на 700-1000 років вік існування тих чи інших пам'яток. Ці дати називають некаліброваними (або - конвенціональними) датами. У західній археологічній літературі вже досить тривалий час вживаються, як правило, виключно калібровані (календарні) дати. Їх прийнято позначати літерами В.С. (before Christus, тобто до Христа) та В.Р. (тобто по тому), або позначкою са/, cca/, cal тощо (калібровано), перед датою. Некалібровані дати мають індекси b.c. та b.p. відповідно. Це слід мати на увазі при роботі з іноземною літературою. Зауважимо однак, що наведені вище правила не завжди чітко витримуються.

Використання фахівцями з початку 60-х рр. отриманих ізотопних дат призвело до певного поглиблення датування культури - її хронологічні межі почали визначати між 4000-24002200 рр. до н.е. У 1962 р. Т.Пассек на VI міжнародному конгресі доісторичних та протоісторичних наук віднесла ранній період Трипілля до першої половини IV тис. до н.е., середній - другої половини IV - початку III тис., а пізній - до середини III тис. до н.е. [Passek, 1964].

Дальший розвиток ізотопного датування, методики калібрування дат змусив частину дослідників критично поставитися до археологічного датування культур неоліту-енеоліту, поглибити їх вік ще на 800-1000 років, спираючись також на дані стратиграфії та типологічні зіставлення, які відповідали саме каліброваним датам.

В 1994 р. було опубліковано працю К.-П. Вехлера, присвячену стану ізотопного датування культури Трипілля-Кукутені. Він зібрав 51 ізотопну дату та ряд археомагнітних. Понад дві третини з них, за наявними даними, виконано берлінською та київською лабораторіями. Користуючись калібраційною кривою Стьюєра, К.Вехлер перевів наявні дати в календарні. З урахуванням 50% достовірної поправки, Трипілля СІ датуватиметься 3890-3620, а СІІ - 3150-2880 р. до н.е. (cal. BC). Вся культура, таким чином, має бути датована між 4500-2900 рр. до н.е. Отримані дані, на думку К.-П.Вехлера, знаходять підтвердження в археологічному датуванні, яке провів Г.Парцінгер, зіставляючи стратифіковані пам’ятки південно-східної Європи та Середземномор’я [Wechler K.-P., 1994].

Останні розробки в галузі ізотопної хронології Трипілля-Кукутені пов’язані з визначенням в Київській лабораторії серії дат по пам’яткам софіївського типу. Найпізніші софіївські пам’ятки, як показала робота з ізотопними датами, сягають принаймні І ст. ІІІ тис. до н.е. Вдосконалення апаратури та методики датування дозволило використати кальциновані кістки з тілоспалень, мікропроби вугілля та насичену органікою кераміку з некрополів. Було отримано серію з 8 визначень, дати калібровано за допомогою стандартної комп’ютерної програми. Результати певною мірою змінили уявлення про датування фіналу трипільської культури. На думку авторів публікації, календарний вік некрополів софіївського типу має бути між 3300-2900 рр. до н.е., що визначає їх як найпізніші пам’ятки культури Кукутені-Трипілля [Kovalyukh N., Videiko M., Skripkin V., 1995].

С.Кадров запропонував трохи відмінну версію абсолютної хронології софіївських пам’яток, використавши програму Radiocarbon Calibration <calKN> April 1993, Dendro and Archaeological Wiggle Matching, розроблену Б.Венінгером (Німеччина) та призначену для прецезійного калібрування ізотопних дат. Використана програма обробки дат дозволяє отримати мінімальний діапазон для конкретної дати. Всі окремо взяті дати з софіївських некрополів після обробки розмістилися між 2950-2740 рр. до н.е. На думку С.Кадрова, найкомпактніше виглядає пакет дат з Софіївки, який охоплює 100-130 років і вказує на час 2920-2790 рр. до н.е. [Kadrow, 1985].

У датуванні трипільської культури важливе місце посідають всі доступні нам методи - як традиційні, археологічні, так і методи природничих наук - археомагнітне та ізотопне датування. Вирішення завдання абсолютного датування комплексів мідного віку можливе лише при використанні всіх наявних можливостей. При цьому для кожного з методів мають застосовуватися певні, встановлені конкретно для них правила. Ось чому неприпустимо розглядати питання про використання каліброваних або некаліброваних ізотопних дат, як питання «віри» дослідника до методу калібрування. Адже йдеться не про віру, а лише про стандартну процедуру обробки інформації. Вона має для даного методу те саме значення, що й стратиграфічні дослідження пам’ятки та окремих її комплексів в археології. Ставити під сумнів основні засади методики археологічних досліджень не ризикує більшість археологів, але деякі з них з невідомих причин вважають за можливе нехтувати законами фізики, яким, в решті-решт, підпорядковане калібрування дат.

Зібрані нами матеріали до хронології мідного віку України свідчать, що абсолютна хронологія пам’яток Трипілля-Кукутені нині може бути визначена в межах V - І ст. ІІІ тис. до н.е.

Датування періодів та етапів Трипільської культури виглядає наступним чином :


Трипілля А 5000- 4500/4300
Трипілля ВІ 4500/4300-4300/4200
Трипілля ВІ/II 4300/4200-4100/4000
Трипілля ВІІ 4100/4000-3900
Трипілля СІ 3900-3500
Трипілля СІІ 3500-2900

На підставі власних дат та синхронізації з Трипіллям датуються також інші основні енеолітичні культури, частина яких продовжувала існувати і в ранньобронзовому віці. Наведені вище міркування та схеми не ставлять під сумнів синхронізації окремих культур та типів пам’яток, які побудовані переважно на археологічних даних, а лише поточнюють їх позицію в часі. Це має значення при зіставленні історичних процесів у віддалених регіонах, які не мали безпосередніх контактів.

У виданій минулого року "Давній історії України" використано хронологічну схему, згідно якій трипільську культуру, відтак - мідний вік в Україні, датовано між 4000-2500 рр. до н.е., а початок ранньобронзового віку віднесено до 2000 р. до н.е. [Давня Історія України, с. 236, 386]. З цього випливає, що мідний та ранньобронзовий вік в Україні починаються на 1000 років пізніше, ніж в Анатолії та на Балканах. Якщо прийняти календарне датування Трипілля (V - початок III тис. до н.е.), то все стає на свої місця.

4.2. АРХЕОМАГНІТНІ ДАТУВАННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Дослідження магнітного поля Землі дають змогу використати природню залишкову намагніченість обпаленої глини - з руїн, кострищ, печей, керамічних горнів тощо, для датування археологічних старожитностей. Для трипільської культури цей метод було застосовано О.Русаковим та Г.Загнієм [Русаков, Загний, 1978 та ін.].

Метод базується на феномені змін в напрямку магнітного поля з плином часу. Якщо створити так звані опорні криві вікового ходу магнітного поля, то вимірявши його напрямок у відповідному зразку, можна встановити його позицію на цій кривій - тобто визначити вік цього зразка. Такий віковий хід - для періоду в 2000 років - було побудовано О.Русаковим та Г.Загнієм для територій України і Молдови. Було відібрано значну кількість зразків з трипільських поселень різних періодів існування культури. Згодом точність археомагнітних датувань досягла 50-100 років. Значну кількість археомагнітних дат опублікувано Д.Телегіним [Телегін, 1985].

Існуюча археомагнітна шкала датування трипільської культури може вважатися відносною, оскільки початково вона була прив'язана до С14 (некаліброваної) хронології. Вона охоплює пам'ятки від етапу ВІ до СІІ включно і нараховує 1500 років. Отже, якщо фінал Трипілля за археологічними методами датування має бути близько 3000 р., то етап ВІ буде близько 4500 р., тобто майже там, де його поставлено за каліброваними (календарними) датами. Цікаво, що археомагнітні дати підтвердили висновки археологів про відносну хронологію ряду трипільських поселень [Круц, Рижов, 1984].

Обов'язково слід зауважити, що природничі методи датування археологічних матеріалів весь час вдосконалюються. Разом з тим все більше стає зрозумілим, що точність таких датувань, у порівнянні з письмовими джерелами, є не досить високою. Як правило - це датування в межах кількох століть. Це слід мати на увазі в процесі історико-археологічних реконструкцій, розробці періодизації тощо.

ВИСНОВКИ

Трипільська археологічна культура була відкрита археологами понад століття тому. За цей час вони виявили тисячі, а розкопали - сотні давніх поселень, могильників. Було зібрано, описано і опубліковано величезні колекції старожитностей. Однак, без їх дослідження з використанням методів природничих наук, наші відомості про трипільську цивілізацію ніколи не були б такими, які вони є сьогодні.

Ми не довідалися б про існування трипільських протоміст, технологічні досягнення давніх майстрів-ремісників, не знали б у тонкощах трипільське сільське господарство, не мали б змоги оцінити продуктивність праці в різних галузях виробництва. Не маючи абсолютних дат, не знали б взагалі напевне, коли саме існувала ця цивілізація.

Археометричні дослідження надали вченим тисячі нових фактів, здобутих під час польових, лабораторних та експерементальних досліджень, які доповнили мозаїку, викладену археологами із здобутих при розкопках старожитностей. Аналіз всієї нагромадженої за десятиліття досліджень інформації, якраз і дає нам сьогодні змогу визначати Трипілля, як одну з найдавніших землеробських цивілізацій Європи.


Література

РОЗДІЛ 1

Блох И.М. 1957 Дипольное электропрофилирование.- М.
Бурлацкая С.П. 1965 Археомагнетизм.- Исследование магнитного поля Земли в прошлые эпохи.- М.
Вещев А.В. 1965 Электропрофилирование на постоянном и переменном токе.- Л.
Вещев А.В., Фокин А.Ф., Иванов В.К., Семенов А.С. 1956 Экспериментальные работы по дипольному профилированию // Сб. статей ВИРГ.- М.
Вишняков А.Э.
1967 Типовая электроразведочная аппаратура.- Л.
Видейко М.Ю.
1987 Структура крупных трипольских поселений // Социально-экономическое развитие древних обществ и археология.- М.- С. 47-52.
Видейко М.Ю. 1990 Раннеземледельческие аггломерации Юго-Восточной Европы и окружающая среда // История взаимодействия общества и природы : факты и мнения.- М.- Часть 2.- С. 41.
Грошевой Г.В., Галкин Л.Л., Зайончковский М.А.
1967 Магнитометр направленного действия для археологичекой разведки // СА.- № 3.
Гусєв С.О.
1993 Пам'ятки розвиненого Трипiлля Середнього Побужжя // Археологiя.- № 3.- С. 114-127.
Даниленко В.Н., Дудкин В.П., Круц В.А.
1967 Археолого-магнитная разведка в Киевской области // Археологические исследования на Украине в 1965-1966 гг.- Киев.
Дудкин В.П.
1970 К вопросу о применении дифференциального магнитометра в археологической разведке // СА.- № 1.
Дудкин В.П.
1971 Дипольно-осевое электропрофилирование в археологической разведке // Материалы по археологии северного Причерноморья.-вып. VII.- Одесса.
Дудкин В.П.
1978 Геофизическая разведка крупных трипольских поселений // Использование методов естественных наук в археологии.- Киев.- С. 35-45.
Загний Г.Ф., Круц В.А., Русаков О.М.
1971 Опыт применения протонного магнитометра в археологии // СА.- № 3.
Круц В.А.
1977 Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья.- Киев.- 160 с.
Круц В.А.
1989 К истории населения трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра // Первобытная археология. Материалы и исследования.- Киев.- С. 117-132.
Круц В.А.
1990 Планировка поселения у с. Тальянки и некоторые вопросы трипольского домостроительства // Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине (далі - РПГТ).- Киев.- С. 43-47.
Круц В.О.
1986 Поселення-гiганти // Пам'ятки України.- № 1.- С. 19-21.
Массон В.М.
1990 Трипольское общество и его социально-экономические характеристики // РПГТ, С. 8-10.
Пассек Т.С.
1949 Периодизация трипольских поселений // МИА.- № 10.
Толстов С.П., Андрианов Б.В., Игонин Н.И.
1962 Использование аэрометодов в археологических исследованиях // СА.- № 1.
Франтов Г.С., Пинкевич А.А.
1966 Геофизика в археологии.- М.
Шишкін К.В.
1964 Про використання аерофотозйомки в археологiї // Археологiя.- Т. XVII.- С. 199-204.
Шишкін К.В.
1973 З практики дешифрування аерофотознімків в археологічних цілях // Археологія.- Вип. 10.- С. 32-38.
Шишкін К.В.
1985 Планування трипільських поселень за даними аерофотозйомки // Археологія.- Вип. 52.- С. 72-77.
Шмаглій М.М., Відейко М.Ю.
1993 Трипільські протоміста // Археологія.- № 3.- С. 52-63.
Шмаглій М.М., Дудкін В.П., Зіньковський К.В.
1973 Про комплексне вивчення трипільських поселень // Археологія.- Вип. 10.- С. 23-31.
Шмаглий Н.М.
1978 Крупные трипольские поселения в междуречье Днепра и Южного Буга // Археологические исследования на Украине в 1976-1977 гг.- Тез. докл. XVII конф. ИА АН УССР.- Ужгород.- С. 41-42.
Шмаглий Н.М.
1980 Крупные трипольские поселения в междуречье Днепра и Южного Буга // Первобытная археология. Поиски и находки.- К.- С. 198-203.
Шмаглий Н.М.
1982 Крупные трипольские поселения в междуречье Днепра и Южного Буга // Thracia praehistorica. Suplementum Pulpudeva, 3. Semaines Phillipopolitaints de l'historie de la culture Thrace. Plovdiv, 4-19 octobre 1978.- Sofia.- S. 62-70.
Шмаглий Н.М.
1986 О социально-демографической реконструкции крупных трипольских поселений // International symposium über die Lengyel-cultur. Nоve Vozokany 5-9 November 1984.- Nitra- Wien.- P. 257-264.
Шмаглий Н.М.
1990 Итоги и перспективы исследования крупного трипольского поселения у с. Майданецкое // РПГТ, С. 30-34.
Шмаглий Н.М., Видейко М.Ю.
1990 Крупные трипольские поселения и проблема ранних форм урбанизации // РПГТ, С. 12-16.
Шмаглий Н.М., Видейко М.Ю.
1990 Микрохронология поселения Майданецкое // РПГТ, С. 91-94.
Шмаглий Н.М., Дудкин В.П
., Зиньковский К.В. 1972 О комплексном изучении трипольских поселений // Результати польових досліджень 1970-1971 рр.- Тез. доп.- Одеса.- С. 106-108.
Шмаглий Н.М., Дудкин В.П., Зиньковский К.В.
1975 Некоторые вопросы социально-демографической реконструкции крупного трипольского поселения // Новейшие открытия советских археологов.- К.- Ч. 1.- С. 68-69.
Штиглиц М.С.
1971 Разведки трипольских памятников в районе Умани // АО 1970.- М.- С. 236.
Шмаглий Н.М., Рыжов С.Н., Дудкин В.П., Олейник Ю.Н.
1978 Трипольское поселение у с. Коновка на Среднем Днестре // АО 1977.- М.- С. 466-467.
Эйткин М.Дж.
1963 Физика и археология.- М.



Якубовский Ю.В., Ляхов Л.Л.
1964 Электроразведка.- Л.
Bradford I.
1957 Ancient Landscapes. Bell.- London.
Pherron A.Mc., Ralph E.K.
1970 Magnetometer Location Neolithic Houses in Jugoslavia.- Expedition.- vol. 12, № 2.
Smaglij N.M.
1982 Grosse Tripolje Siedlungen zwichen Dnepr und Südlichem Bug // Das Altertum.- Band 28.- H. 2.- P. 118-125.
Videyko M.Yu.
1996 Die Grosse Tripolje Culture Siedlungen auf Ukraine // Eurasia Antiqua.- № 1.

 

РОЗДІЛИ 2-3



Археология Украинской ССР.- К., 1985.- Т.1.


Березанская С.С., Цвек Е.В., Клочко В.И., Ляшко С.Н.
1994 Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине.- Київ.- 189 с.
Бибиков С.Н.
1965 Хозяйственно-экономический комплекс развитого Триполья // СА.- № 1.
Бибиков С.Н.
1970 О ранних формах ремесленного производства // Домашние промыслы и ремесло.- Л.
Вiдейко М.Ю.
1993 Відтворююче господарство в Лісостепу (VI-I тис. до н.е.) // Відтворююче господарство в Лісостепу. Історія і екологія.- Препринт.- Київ.- С. 5-27.
Журавлев О.П.
1990 О животноводстве и охоте племен трипольской культуры Среднего Поднепровья и Побужья // РПГТ, С. 134-138.
Коробкова Г.Ф.
1980 Палеоэкономические разработки в археологии и экспериментально-трассологические исследования // Первобытная археология. Поиски и находки.- Киев.- С. 212-225.


Коробкова Г.Ф.
1987 Хозяйственные комплексы ранних земледельческо-скотоводческих обществ Юга СССР.- Л.- С. 151-194, табл. 45-57.
Кременецкий К.В.
1991 Палеоэкология древнейших земледельцев и скотоводов Русской равнины.- М.
Круц В.А.
1989 К истории населения трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра // Первобытная археология. Материалы и исследования.- Киев.- С. 117-132.
Круц В.О.
1993 Питання демографiї Трипiльської культури // Археологiя.- № 3.- С. 30-36.
Массон В.М.
1976 Экономика и социальный строй древних обществ.- Л.
Массон В.М., Маркевич В.И.
1975 Палеодемография Триполья и вопросы динамики развития трипольского общества // 150 лет Одесского археологического музея АН УССР.- Тезисы докл. конф.- Одесса.- С. 31-32.
Пашкевич Г.А.
1989 Палеоботанические исследования трипольских материалов междуречья Днепра и Южного Буга // Первобытная археология. Материалы и исследования.- К.- С. 234-242.


Пашкевич Г.А.
1990 Результаты палеоботанического исследования крупных трипольских поселений // РПГТ, С. 131-134.
Пашкевич Г.А.
1991 Палеоэтноботанические находки на территории Украины (неолит-бронза) : каталог.- К.- 48 с.
Петрунь В.Ф.
1967 К петрографическому определению состава и районов добычи минерального сырья раннеземледельческими племенами юго-запада СССР // Краткие сообщения Института археологии.- Вып. 111.- С. 50-59.
Петрунь В.Ф.
1992 Реперні гірські породи «сланцевих» сокирок Сходу Трипільської ойкумени // Тези доп. 11-ї Вінницької історико-краєзнавчої конференції.- Вінниця.


Петрунь В.Ф.
1993 До проблеми сировини бойових камінних сокир Волині // Тези доповідей всеукраїнської конференції з історії краєзнавства.- Луцьк.- С. 385-386.
Петрунь В.Ф.
1994 Жадеитовые орудия из собрания Одесского археологического музея // Древнее Причерноморье.- Одесса.- С. 256-262.
Рындина Н.В.
1971 Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной Европы.- М.
Семенов С.А.,
Коробкова Г.Ф. 1983 Технология древнейших производств.- Л.
Словник-довiдник з археологiї України.- Київ, 1996.


Сорокин В.Я.
1991 Орудия труда и хозяйство племен среднего Триполья Днестровско-Прутского междуречья.- Кишинев.
Цалкин В.И.
1970 Древнейшие домашние животные восточной Европы // МИА.- № 161.
Черных Е.Н.
1966 История древнейшей металлургии восточной Европы // МИА.- № 132.- 142 с.
Черных Е.Н.
1978 Металлургические провинции и периодизация эпохи раннего металла на территории СССР // СА.- № 4.- C. 53-82.
Черныш Е.К.
1982 Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР.- М.- С. 165-252.
Янушевич З.В
. 1976 Культурные растения юго-запада СССР по палеоботаническим данным.- Кишинев.
Янушевич З.В.
1986 Культурные растения Северного Причерноморья. Палеоэтноботанические исследования.- Кишинев.- 91 с.
Янушевич З.В., Кременецький К.В., Пашкевич Г.О.
1993 Палеоботанічні дослідження трипільської культури // Археологія.- № 3.- С. 143-152.
Petrougne V.F.
1995 Petrographical-Lithological characteristics of stone materials from late Tripolye cemeteries of Sofievka type // Baltic-Pontic Studies.- V. 3.- P. 190-199.
Kaczanowska M.
1971 Krzemienne materialy kultur neolitycznych pochodzenia poludniowego z terenu Nowej Huty.- J.K. Kozlowski red.- S. 10-24.
Kaczanowska M.
1985 Rohstofe, Technik und Typologie der Neolitischen Feuersteinindustrien im nordteil des Flussgebiets der Mitteldonau.- Warszawa.

 

РОЗДІЛ 4



Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья.- К. 1990.- С. 16-17, 42-43.
Археология Украинской ССР.- К., 1985.- Т. 1.- С. 188-323.
Виноградова Н.М.
1983 Племена Днестровско-Прутского междуречья в период расцвета трипольской культуры.- Кишинев.
Давня історія України.- К., 1997.- Т. 1.
Долуханов П.М., Тимофеев В.И.
1972 Абсолютная хронология неолита Евразии // Проблемы абсолютного датирования в археологии.- М.- С. 28-75.
Колчин Б.А., Шер Н.Я.
1972 Абсолютное датирование в археологии // Проблемы абсолютного датирования в археологии.- М.- С. 3-10.
Пассек Т.С.
1949 Периодизация трипольских поселений // МИА.- № 10.
Патокова Э.Ф., Петренко В.Г., Бурдо Н.Б., Полищук Л.Ю.
1989 Памятники трипольской культуры в северо-западном Причерноморье.- К.
Словник-довiдник з археологiї України.- Київ, 1996.
Телегiн Д.Я.
1985 Радiокарбонне та археомагнiтне датування Трипiльської культури // Археологія.- Вип. 52.
Тодорова Г.
1979 Энеолит Болгарии.- София.
Тодорова Х.
1985 Каменно-медната епоха в България.- София.
Черныш Е.К.
1982 Энеолит правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР.- М.- С. 165-252.
Чмыхов М.В., Черняков I.Т.
1988 Хронологiя пам'яток епохи мiдi-бронзи на територiї України.- К.
Clark R.A.
1975 A calibration curve for radiocarbon dates // Antiquity.- Vol. XLIX.- P. 251-266.
Kadrow S.
1995 Absolute chronology of the Sofievka-type in the light of "Wiggle matching" analyzis // Baltic-Pontic Studies.- № 3.- P. 141-147.
Kovalyukh N., Videiko M., Skripkin V.
1995 Chronology of Sofievka type cemeteries : archaeological and isotopic one // Baltic-Pontic Studies.- № 3.- P. 135-140.
Parzinger H.
1993 Studien zur chronologie und kulturgeschichte der jungstein, kupfer- und fruehbronzezeit Zwischen Karpaten und Mitlerem Taurus // RGF.- B. 52.- Mainz am Rhein.- T.1-2.
Prahistoria Ziem Polskich.- Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk. 1979.- T.II.- Neolit.
Slovenska Arheologia.- 1968.- T. XVI-1.- S. 19-60.
Passek T.
1964 Relations entre l’Europe Occidentale et l’Europe Orientale a l’epoque neolitique // Atti.- V. 1.- Roma.
Pearson G.W., Pilcher J.R., Bailie M.G.L., Corbert D.M., Qua F.
1986 High-precision C14 measurement of irish oaks to show the natural variations from AD 1840-5110 DC // Radiocarbon.- Calibration issue.- T. 28.- Nr. 2B.- P. 911-934.
Schmidt H.
1932 Cucuteni in der Oberen Moldau.- Berlin-Leipzig.
Wechler K.-P.
1994 Zur Chronologie der Tripolje-Cucuteni-Kultur aufgrung von C14-Datierungen // ZfA.- Band 28.- S. 7-21.


Примітки

1 Визначені трасологічними методами Н.Скакун.


Вверх | Home | Сервер


© 1999 Восточноевропейский археологический журнал. All rights reserved.
Лаборатория аналитических исследований НИИПОИ МКИ Украины.