2(3), март-апрель  2000    

Археолого-петрографічні дослідження в Східному Приазов’ї

Петрунь В.Ф.
Одеса
 
Працюючи у штаті Новоазовської археологічної експедиції, автор вивчав (спочатку візуально, а згодом за допомогою імерсійного методу під поляризаційним мікроскопом) камінь знарядь та будівельних конструкцій поселень Безіменне I та II, які з 1987 р. досліджуються В.Н. Горобовим [Горобов, Усачук 1993] у Новоазовському районі Донецької області. Взяті у комплексі (хоч єдина стратиграфічна колонка другої з пам’яток охоплює період від зрубної архаїки до білозірського часу), ці матеріали, доповнені результатами вивчення геології регіону, в своєму петрографічному спектрі виявилися методично багатозначними та цікавими.

Так, майже зі ста артефактів або їх фрагментів з Безіменного II 30 за літологічними ознаками належать до приазовсько-донбаських кварцевих пісковиків неогенового, палеогенового та палеозойського віку (на кальцитовому, кварцевому, глинистому, лімонітовому або змішаному цементі); 17 походять з глинисто-літифікованих аргілітів, алевролітів, псамоалевролітів зони відслонення порід карбону; 12 - з вапняків, як місцевих, так і північних, теж палеозойського походження. З чотирьох оброблених кременів три походять з відкладів верхньої крейди, один - палеозою Донбасу.


Вулканогенні дайкові та ефузивні (можливо пірокластичні) породи зафіксовані у шести випадках (репрезентуючи родовища відповідної мінеральної сировини як південного Донбасу, так і орієнтовно Кавказу), кислі за хімізмом інтрузивні породи та пов’язані з ними утворення (гранітоїди, мігматити, гідротермаліти або пегматоїди), що походять з відслонень Східно-Приазовського комплексу Українського щита (УЩ) представлені вісьма зразками, гнейси та метосоматити звідти ж - чотирма, як і амфіболіти. Шість предметів металургійного призначення (кам’яний клин, уламки матриць та т.з. “прасувальнички” дискусійного використання) складені різноманітними, переважно зеленкуватими метаультрабазитами - актинолітитами, сланцями хлорито-актинолітового та талько-хлорито-актинолітового складу, що доводить їх походження з кількох родовищ. Хоча деякі з них за кристалооптикою і близькі до криворізьких [Петрунь 1967], виходи аналогічних порід (свого часу особисто перевірені автором) відомі ближче, на сході Запорізької області, зокрема - у верхів’ях р. Конки (біля с. Зелений Гай), по р. Обіточній (з потужних актинолітитів якої, що під с. Єлісеївкою за 110 км на захід від Безіменного II, виготовлено вищезгаданий кам’яний клин), в басейні р. Берди (”блакитні скелі”) тощо. Правда, два тальковміщуючих вироби Безіменного II можуть мати і західніше, хоч і не задунайське [Петрунь 1993], або східне (до Уралу) походження, тим більше, що і деякі інші поодинокі артефакти зібрання певні аналогії за матеріалом знаходять не на Україні, а на Кавказі чи ще східніше (на жаль, малі серії подібних знахідок поки що залишають подібне припущення робочою гіпотезою).

Будівельний камінь увесь місцевий (вапняки переважно сарматського і частково понтичного ярусів), але привезений з морського узбережжя, де його вибрано з елювіально-делювіально-абразійних уламкових нагромаджень зони пляжу під кліфом. За літологічними ознаками, найбільш вірогідний засіб його транспортування до осель був не колісний або в’ючний, а водяний, з навантаженням найбільших брил (до 1,2 м завдовжки) прямо з мілководдя якщо не в човни, то принаймні плоти з кодольною тягою, спочатку морем, а потім річкою відвозивших камінь до поселення. Це позбавляло необхідності видиратися з чималим тягарем на стрімкий обрив, за брівкою якого тільки і мали чекати вози чи сани, якими надалі треба було ще об’їздити балки та шукати негрузьких бродів у долині р. Безіменної, оскільки оселі розташовувалися на східному березі.

А петрографічний склад знарядь Безіменного II сам по собі - ілюстрація повздовжводного шляху зрубної міні-міграції з півночі до моря.

Починаючись десь південніше широти сучасного м. Донецька (за спектром порід кам’яновугільного віку), він продовжувався униз по долині р. Мокрої Волновахи (з породами ефузивного, “бурого” та “білого” девону), потім йшов р. Кальміусом (по якому відслоюються кристалічні породи УЩ) аж до гирла, а звідти морем на схід до р. Безіменної та вгору по останній, до місця максимального звуження естуарію та обміління тальвегу долини, де і було засновано обидві оселі. Показово, що частина артефактів колекції виготовлена з гальки алювіального походження, типу перекриваючих разом з малопотужними пісками високу цокольну терасу того ж Кальміусу, наприклад, по правому берегу на ділянці між райцентром Гранітне та с. Стара Ласпа (в уламках до 10 см різнозабарвлених алевролітів, вапняків, пісковиків, палеозойських кременів та поодиноких вулканітів аж до діабазів включно), знов таки підкреслюючи вірогідність міграції людини пізньої бронзи як вздовж річкових артерій, так і за їх водою, хоч і не обов’язково : знаряддя східніше (в басейні р. Грузький Єланчик) розташованого поселення теж зрубного часу Широка Балка II за петрографічним складом виявляє просто “північно-суходільне” походження.

Проте теоретично припустимий факт існування якихось плавзасобів (і, відповідно, елементарних річко-, а згодом і морехідних знань) у племен сабатинівсько-зрубного культурного кола знаходить і інші докази, включаючи, наприклад, виявлені В.Н. Горобовим залишки іхтіофауни у культурному шарі поселень. Нарешті ж, не “з неба впали” за часів пізньої бронзи на східносередземноморське узбережжя засвідчені історичними джерелами “народи моря”, і зброя, і, очевидно досить досконалі кораблі, які за загальновідомими фресками чітко відрізнялися від місцевих [Клочко 1990]. Отже, принаймні частина населення півдня України за доби пізньої бронзи користувалися не лише возом, як транспортним засобом, а при нагоді й човном, що слід надалі мати на увазі при будь-яких реконструкціях історії минулого.


Вверх | Home | Сервер


© 2000 Восточноевропейский археологический журнал. All rights reserved.
Лаборатория аналитических исследований НИИПОИ МКИ Украины.