Історико-демографічна характеристика давньоруської сім’ї (за матеріалами історичних та археологічних джерел)

Питання кількісного складу пересічної сім’ї Давньої Русі досі залишається дискусійним у вітчизняній історіографії. В.Й. Довженок, орієнтуючись на дані статистики Російської імперії ХVІІІ-ХІХ ст., визначив чисельність малої сім’ї в 6-7 чоловік¹. П.П. Толочко в своїх палеодемографічних розрахунках кількості мешканців давнього Києва та всієї Русі спирається на запропоновану статистиками цифру 6². Є дослідження, в яких автори в своїх підрахунках використовують кількість членів сім’ї в розмірі 5 чоловік³. На перший погляд, різниця в цифрах не суттєва. Але вона стає одразу відчутною, коли ці дані використовуються в палеодемографічних і, ширше, палеоекономічних розрахунках та моделюваннях. Визначення кількості населення великих поселень, міст, окремих регіонів та князівств, розрахунки щільності населення, спроби визначення військового потенціалу і, нарешті, дослідження взаємозв’язку між людськими ресурсами та певними типами агрокультури - все це потребує використання конкретних цифр чисельності.

На нашу думку, предметно, з залученням конкретних цифр та значень, питанням чисельного складу давньоруської сім’ї науковці не займались з двох причин. По-перше, це абсолютна невизначеність структури сім’ї Х-ХІІІ ст. В історичній, археологічній та етнографічній літературі висловлюються різні думки з цього приводу. Деякі дослідники, спираючись на археологічні (!?) матеріали, появу малих сімей відносять до VІ ст⁴. Інші визнають панівну роль малої сім’ї з паралельним існуванням інших форм сімейної організації⁵. Треті взагалі не йдуть далі констатування побутування в зазначений час різних форм сімейної організації⁶. Парадоксальність ситуації заключається в тому, що дискусія навколо форм давньоруської сімейної організації не має прямого (якщо не сказати - жодного) відношення до засобів вирішення поставленої в статті проблеми. Іншими словами, головне завдання цієї розвідки - вирахувати можливу кількість людей, що мешкали разом в одному житлі. Чи була це мала (нуклеарна) сім’я, чи частина більш складної сімейної організації - великої, складної, нероздільної тощо, не має значення, оскільки для наших розрахунків розташування малої сім’ї в одному житлі чи великої в декількох не принципово, адже ми фактично спробуємо визначити кількість мешканців, що жили під одним дахом, а не кількість сімей.

Друга складність пов’язується з існуванням мінімально достатньої джерельної бази та методики її використання. Тільки зараз у нас з’явилась можливість залучити до вирішення питання статево-вікові дані поховань з розкопок грунтових могильників Середнього Подніпров’я. На жаль, до останнього часу в антропологічних дослідженнях середньовічного населення Русі переважало вивчення його фізичного типу без подачі статево-вікових характеристик, що збіднювало вивчення різних аспектів палеодемографії. Крім цього, для успішного вирішення проблеми необхідно залучення письмових джерел, адже археологічний матеріал поки не може заповнити деякі позиції (скажімо - рівень смертності серед дітей, процентне відношення бездітних до загальної кількості дорослих тощо), важливі для розрахунків кількісного складу сім’ї. Ці та інші матеріали можна знайти після ретельного аналізу генеалогії давньоруських князівських родів та синхронних джерел з Західної Європи⁷. Щодо використання Генеалогії, то крім притаманній їй неповноті та суперечливості окремих позицій, треба зважати й на неспівпадіння демографічних характеристик (тривалість життя, рівень смертності серед дорослих та малолітніх Рюриковичів, рівень шлюбності та її династичний характер, що впливав на вік їх укладання) представників найвищої верстви суспільства з пересічним, переважно сільським, населенням. Натомість, в західноєвропейських джерелах демографічні аспекти життя середньовічного селянства знайшли своє відображення, але тут постає питання наукової коректності при їх використанні.

Підрахунки було проведено в двох напрямках. Перший з них - статистична обробка наявного антропологічного матеріалу та складання на його основі таблиць смертності, за допомогою яких, в свою чергу, вдалося в цілому окреслити статево-вікову структуру давньоруського суспільства. Інший напрямок - спроба на основі письмових джерел та історико-демографічних розробок визначити конкретні показники (розмір покоління, рівень шлюбності та бездітності, розмір простого відтворення та приросту населення тощо), необхідні для проведення розрахунків.

Базу цих підрахунків складають антропологічні матеріали, отримані з грунтових могильників, досліджених біля сіл Козаровичі (кінець 60-х рр.)⁸, Григорівка (1986-1988)⁹, Бучак (1987-1991, 1997) та на г. Щекавиця в Києві (1995)¹⁰. Вони були оброблені С.І. Круц, О.Д. Козак та В.Д. Дяченко. Дані з пам’яток зведено нами в окремі таблиці, при цьому враховано тільки дорослі поховання, які подано окремо для чоловіків та жінок (табл. 1-4)^**. Зазначимо, що Бучацький комплекс - найбільший з відомих нам опрацьованих антропологами сільських могильників Південної Русі.

Тривалість життя давньоруського пересічного населення можна встановити за антропологічними матеріалами могильників. Деяка строкатість їх значень обумовлена конкретними фізичними та соціальними умовами життя.

Як видно із запропонованих матеріалів, середній вік смертності серед дорослих чоловіків становив 36,75 років, серед жінок - 33,1 (табл. 7). Дещо вирізняється на загальному тлі показник чоловічої смертності населення Григоровського поселення. На його величину вплинули відсутність похованих найстаршої вікової групи та найвищий (25%) відсоток померлих дорослих у віці до 20 років (табл. 2). Можливо, це пов’язано з недостатньо представницькою вибіркою або якимись подіями, що вплинули на мешканців поселення. Можна припустити й інше пояснення цього факту - відсутність людей похилого віку та відносно велика частка померлих в зовсім молодому віці - ознаки характеру самого поселення¹¹. На незвичність цієї пам’ятки (наявність стіни-огорожі, “міський” набір знахідок) вже зверталась увага в літературі¹². Якщо припустити, що Григорівське поселення - приватновласницьке, що виконувало й певні адміністративні функції, то цей статус повинен був позначитись на статтево-віковій характеристиці його населення. Останнє, будучи особисто залежним, підлягало деякій ротації. Саме ці заміни могли створити штучність структури мешканців поселення, що й знайшло своє відображення в характеристиці могильника. Якщо наші припущення вірні, особливості складу могильників в майбутньому можуть стати одним з критеріїв, за яким вдасться відрізнити поселення вільних селян від приватновласницьких¹³.

Поки зарано стверджувати, що населення великих міст жило довше за сільське. З накопиченням матеріалу це питання буде вирішене. Отриманий середній вік смертності серед дорослих чоловіків близький до відомих нам аналогічних підрахунків¹⁴, в той час як жіночий дещо менший за серію з Чернігівщини¹⁵.

В Генеалогії є 46 князів з датами народження та смерті, які померли в дорослому віці. З них, принаймні, десятеро померли не своєю смертю. Викладку цих даних подано в табл. 6. Середній вік життя Рюриковичів становив 42,6 років. Якщо врахувати ще 154 князів, чий вік встановлюється приблизно за додатковими ознаками (порядок старшинства в сім’ї, дата одруження чи появи першої дитини тощо), то середній вік 200 дорослих представників князівського роду становив 43,6 років.

Серед князів, чий вік відомий абсолютно точно, найбільше прожив Володимир Мономах - 72 роки, ще 4 князі - понад 60 років. Якщо додати князів, чий вік визначено приблизно, то буде ще 9 осіб у віці 70 та більше років (серед них такі відомі, як Ярослав Мудрий, Святослав Всеволодович, Рюрик Ростиславович та Лев Данилович) та ще 16 князів, що прожили 60 та більше років. Найбільше серед осіб, згаданих в джерелах, прожили ченець Печерського монастиря Ієремія, якому було понад 90 років, та Янь Вишатич - київський тисяцький, що помер у віці 90 років¹⁶. Серед жінок також траплялися довгожительки. Незнана за іменем ігуменя київського (?) Лазаревого монастиря прожила 92 роки¹⁷, а дружина мінського князя Гліба Всеславича, Анастасія (дочка Ярополка Ізяславича) - 85 років. Понад 70 років прожили княгині Ольга, Марія-Добронега (сестра Ярослава Мудрого) та дружина Ізяслава Ярославича Гертруда. Наведені приклади показують, що навіть в середовищі тогочасного нобілітету та чернецтва людей досить похилого віку було обмаль.

Різниця середнього віку представників соціальної верхівки та пересічних громадян становила, як виходить з підрахунків, біля 7 років для чоловіків. Вона відображає відмінність умов проживання (харчування, медичне обслуговування, комфортність житла, рід занять) цих груп. Князі також, як і прості люди, топилися в річках або вмирали від пошесті, але ніколи причиною їх смерті не було переохолодження або недоїдання. Ризик смерті пересічної людини був вищим: ”Если кто-либо упадёт с дерева и убьётся, или сгорит на пожаре, или будет раздавлен возом, утонет, или будет разорван зверем, или еще каким-либо образом умрёт по собственной неосторожности от своего же деяния…” - перераховує смертельні небезпеки тогочасного життя документ початку XVI ст.

Рівень дитячої смертності є показником, який важко визначити за конкретними матеріалами. На давньоруських могильниках частка дитячих поховань дуже рідко долає тридцятивідсотковий рубіж. В Григоровці цей показник становить 34,1% (14 з 41), в Козаровичах 21,95% (9 з 41), в Києві 15,8% (12 з 76) та в Бучаку - 13,1% (8 з 61). Нажаль, нічого не прояснює і генеалогія князів, за якою тільки 5,7% князів (12 з 212) не дожило до 15 років. Західноєвропейські письмові джерела (матеріали з кінця І тис. н.е. до ХV ст.) дають рівень смертності дітей понад 50%¹⁸. За статистичними даними ХІХ-ХХ ст. цей показник в деяких країнах Європи та в Росії в окремі періоди перевищував 70%¹⁹. Як видно, рівень дитячої смертності є досить рухливим і залежним від дії багатьох чинників. Прийняття в розрахунках рівня 50% смертності для довготривалих хронологічних відрізків здається нам досить виваженим²⁰. Натомість, використання невеликих значень цього показника для складання таблиць смертності, розрахунків репродуктивності, рівня народжуваності, середньої тривалості життя відчутно спотворює реконструкцію демографічної ситуації.

За вибіркою, використаною нами, середній вік тривалості життя чоловіків, з урахуванням дитячої смертності, становив 19,8 років, жінок - 16,3 років, загальний - 18,4 років. В дійсності він був ще нижчим, адже для підрахунків у нас не було можливості використати дані таблиці смертності з інтервалом в 1 рік, що більш точно відображає динаміку дитячої смертності в перші роки життя.

Постає питання, чому в могильниках число дитячих поховань значно нижче від прогнозованого рівня? Поганою збереженістю дитячих кісток не пояснити цю розбіжність. Можна припустити, що більшість дітей найменшої вікової групи (0-6 років), частка яких найбільша серед тих, хто не дожив до дорослого віку, не ховали на кладовищах через те, що вони не були охрещені. Можливо також, що пояснення цього явища буде знайдено в фольклорному матеріалі.

Розглянемо дуже цікаву проблему, а саме - кількісне співвідношення дорослих чоловіків до жінок в давньоруському суспільстві. Мова йде про так зване явище маскулінізації, тобто значне переважання кількості чоловіків над жінками. За нашими матеріалами, ця пропорція становить: в Григоровці - 1,33:1, в Києві - 2,38:1, в Бучаку - 3,27:1. Якщо в останній з наведених серій до жіночих зарахувати ще 6 поховань, стать яких визначена непевно, то співвідношення стане 2,11:1. За матеріалами Подесення, таке співвідношення там складає 1,5:1²¹. Аналогічну картину ми спостерігаємо й на інших землях Давньої Русі²². Все це свідчить про невипадковий характер цього дисбалансу. Зазначимо, що явище маскулінізації характерне для давнього населення України в більшості історичних періодів (неоліт-бронза, скіфи, пізні кочовики), з співвідношенням 1,5-2:1²³. Схожа ситуація спостерігається і в середньовічній Європі, але при поступовому зменшенні цієї диспропорції²⁴.

Пояснення цього явища меншою збереженістю саме жіночих кістяків не є вичерпним, а деякими дослідниками відкидається зовсім. Інколи воно пов’язується з меншою тривалістю життя жінок²⁵, але ця точка зору помилкова, оскільки більша смертність дає більшу кількість похованих, а не навпаки^***.

На нашу думку, існують два фактори, які впливають на співвідношення кількості чоловічих та жіночих поховань. Перший з них - суб’єктивний, пов’язаний з визначенням статі. В кожній представницькій антропологічній серії є декілька кістяків, визначення статі яких непевне. Особливо це стосується неповного набору кісток, поганої збереженості черепа, коли визначення статі неможливо перевірити по кільком ознакам. При зарахуванні таких поховань до жіночих дисбаланс стає меншим. Інша причина - втрата частини жіночого населення через набіги кочівників. Мається на увазі та обставина, що при проведенні військових дій потерпає, насамперед, цивільне населення, особливо жінки й діти, які стають частиною воєнної здобичі. “… мужи иссекоша, а жены и дети поимаша”, - каже літописець, описуючи результа військового зіткнення²⁶. За нашими підрахунками, в період з 1061 по 1235 р. в південноруських князівствах (Київському, Чернігівському та Переяславському) літопис понад 40 разів відмічає напади половців або їх безпосередню участь в міжусобних зіткненнях, які супроводжувались значними господарськими, майновими чи людськими втратами окремих територій. Загальні цифри полону, який виводився до степу, визначити важко, але дві літописні згадки про його розмір (зима 1159/60 р. - більше 10 тис. осіб та 1173 р. - 400 людей²⁷) вказують, що демографічні втрати були суттєвими. Зазначимо, що іноді в результаті успішних військових дій (1152, 1170, 1180 рр.) полонених вдавалось звільняти, але, ймовірно, це була лише частина бранців. На нашу думку, наведені факти пояснюють випадки значного (понад 2:1) переважання чоловіків над жінками в могильниках південноруських земель. Для наших розрахунків ми прийняли пропорцію для 15-літнього віку 1,5:1, яка здається нам виваженою.

Враховуючи обрані нами орієнтири (дитяча смертність до 15 років для хлопчиків 40%, для дівчат - 60%), на основі сумарної таблиці смертності ми отримали пропорцію кількості проживаючих по окремим віковим групам (табл. 9). Перевівши її в проценти, ми отримуємо статево-вікову структуру давньоруського суспільства (табл. 10).

Вік вступу до шлюбу, за сучасними мірками, був досить низьким. Це явище характерне для всього середньовіччя. В поученні митрополита Петра (перша чверть ХІV ст.) забороняється вінчати дівчат, яким менше 12 років²⁸. Аналогічний вік шлюбу називає митрополит Фотій в посланні до новгородського архієпископа (1410 р.)²⁹. Такий же шлюбний вік було визначено канонічним правом у Західній Європі: для дівчат - з 12-13 років, для хлопців - з 14 років; заручини для дівчат - з 7 років^****.³⁰

Аналіз Генеалогії показує досить ранній вік шлюбу князів. З 27 випадків, коли цей вік точно відомо, в 12 вік нареченого становив до 18 років: 15 років - 4 випадки, 14 - 3, 10 та 17 років - по 2, 16 - 1 випадок. Ще в 11 випадках вік наречених становив 18-19 років, у 3 - 23 роки, в одному - 32 роки. Серед жінок відомо всього 5 випадків, коли вік шлюбу названо точно: Верхуслава, дочка Всеволода Велике Гніздо, була видана за Ростислава Рюриковича у віці 8 років; Софія, правнучка Мстислава Великого, вийшла за короля Данії Волдемара І в 13 років; дружині Всеволода Чермного було 15 років; внучка Олега Святославича, Марія, вийшла заміж в 17 років; Володимир Святий одружився на грецькій царівні Анні, якій було 26 років. Княгиня Ольга була видана за Ігоря, коли їй було всього кілька років.

Для суспільств, в яких дорослих жінок було менше, ніж чоловіків, кількість людей поза шлюбом треба вираховувати окремо по статям. При цьому, природньо, чим більшою була різниця в співвідношенні чоловіки - жінки, тим чисельнішою ставала верства холостяків.

Рис. 1. Співвідношення чоловіків та жінок серед дорослого населення по віковим групам.

В давньоруському суспільстві зменшення впливу цієї різниці на відтворення населення відбувалось по двом напрямкам. Перший з них - різниця між віком одруження чоловіків та жінок, яка є традиційною для європейської культури³¹. Як виходить з даних, отриманих нами, кількість чоловіків та жінок майже однакова, якщо різниця їх віку становить десять років (рис. 1). Цей засіб регулювання не міг повністю компенсувати різницю, й тому спочатку на звичаєвому, а пізніше й на законодавчому рівні стимулювалось скоріше одруження жінок. На нашу думку, саме в цьому полягає значення статті Уставу князя Ярослава Володимировича (пространної редакції): “Аще девка засядетъ великыхъ бояръ митрополиту 5 гривенъ золота, а меньших бояр митрополиту гривна золота, а нарочитыхъ людей митрополиту 12 гривенъ, а простои чади гривна серебра”³². Як видно, штрафи за безшлюбність жінок накладались на усі соціальні верстви суспільства³³.

Ймовірно, жінок, які жодного разу не були одружені, було надзвичайно мало. Причиною цього могли бути психічні або фізичні хвороби, каліцтво, занапащення. Кілька статей (№ 4, 7, 13, 21) короткої редакції Уставу Ярослава Володимировича передбачають як санкцію за порушення норм суспільної моралі (позашлюбні зв’язки, позашлюбна дитина тощо) насильницьке відправлення жінок до монастиря. Визначення їх кількості навіть на досить широкому колі західноєвропейських матеріалів в більшості випадків закінчується загальним спостереженням про меншу, порівняно з чоловіками, кількість неодружених жінок³⁴. За підрахунками П.Ш. Габдрахманова, заміжніх жінок було 91%, вдів - 6%, незаміжніх - 3%³⁵. Ми вважаємо, що прояснити це питання допоможе статистика кількості чоловічих та жіночих монастирів, оскільки, на нашу думку, між кількістю неодруженого населення й кількістю монастирів є певний зв’язок. Він не абсолютний, але залежність кількісного росту монастирів від кількості людей, які з тієї чи іншої причини не мали сім’ї, свого дому, рідних здається логічним. В монастирях та при них жили люди, обділені долею. В Уставі Володимира Святославича серед церковних людей, що підлягали юрисдикції митрополита, названо каліку, хромця та сліпця³⁶. Частина цих людей ніколи не була одружена, а церковна юрисдикція вказує на те, що й одружені вже були поза сім’ями.

У Києві до середини ХІІІ ст. було біля двох десятків монастирів, з яких 4 жіночі. Пропорція їх співвідношення - 5:1. Така ж пропорція залишається, якщо ми залучимо до підрахунків кількість усіх давньоруських монастирів, яких відомо 154 (з них 29 - жіночі)³⁷. Ця пропорція вказує нижню межу співвідношення; оскільки в чоловічих монастирях, ймовірно, було більше мешканців, пропорція мала бути біля 7-8:1. Спираючись на запропоноване нами на початку статті співвідношення дорослих чоловіків до жінок (1,5:1), та вирахуване вище аналогічне співвідношення неодружених^*****, виходить, що їх кількість серед жінок мала становити біля 7-8%, а чоловіків - біля 38-39%.

За Генеалогією, серед Рюриковичів з початку ХІ ст. відомо 128 шлюбів, в яких у 97 випадках згадано про одну дружину, в 27 - про двох і в 4 випадках - про трьох. Як видно, 24,2% князів одружувались більше одного разу. Але це не повна характеристика, оскільки в 104 випадках, коли князі мали потомство, про їх одруження нічого не відомо. Серед них були князі, що мали 8 дітей (1 випадок), по 7 та 6 дітей (по 3 випадки). Можливо, й серед них були випадки з повторним одруженням.

Репродуктивність дружин князів була дуже високою, оскільки для них створювались всі умови для успішного протікання вагітності, пологів та виховання дітей. Марія, перша дружина Всеволода Велике Гніздо, народила 12 дітей (з них 3 вмерли малими) за 20 років³⁸, тобто народження в середньому відбувалося через кожні 20,6 місяців. Друга дружина Ярослава Мудрого, Індігедра-Ірина, народила 9 дітей за 17-18 років.

Дослідники, які займаються історичною демографією, одностайні в тому, що через обставини тогочасного життя дітородний період жінок середньовіччя не перевищував 20 років. Не виключено, що іноді жінки народжували дітей у віці 40 і більше років (як це зробила княгиня Ольга, народивши Святослава), але це було надзвичайно рідкісним явищем, адже до свого 40-ліття, за нашими підрахунками, доживала всього чверть жінок. Якщо підрахувати середній дітородний вік жінок за матеріалами залучених нами могильників, враховуючи 40 років як верхній рубіж цього віку, виходить 30,27 років (Бучак - 31,55; Київ - 29,81; Григорівка - 29,44). Таким чином, в середньому жінки за своє життя мали близько 7 пологів.

Визначення рівня бездітності для сімейних пар - досить складна проблема, оскільки нечисельність і строкатість свідчень навіть на більш вивчених матеріалах Західної Європи призводить дослідників до оцінок, які різняться між собою в рази. В дослідженнях називаються цифри від 5 до 40%³⁹.

Навіть в сучасному світі, при високій медичній культурі та можливостях лікування, 10-15% шлюбів безплідні абсолютно та ще стільки ж - відносно⁴⁰.

За нашими підрахунками, на 200 князівських дітних сімей припадає 28 сімейних пар, про потомство яких нічого не відомо, і ще 2, в яких діти повмирали малими. Ці дані дають нам цифру 13,04% бездітних сімей. Наскільки ця цифра відповідає дійсності? З одного боку, в джерелах не завжди згадувались всі діти (особливо дівчата), до того ж в більшості випадків молодші князі, особливо в великих родинах, були осторонь політичних подій і їх приватне життя не цікавило літописців. З іншої сторони, брак інформації знижує реальну кількість сімейних пар, яких повинно було бути більше. Цілком природно, що серед князів відсоток неодружених був вкрай низьким, адже вони завжди мали вибір. Виходячи з цих міркувань, рівень бездітності в князівському середовищі, мабуть, був близький до вирахуваної вище цифри. Серед пересічного населення рівень бездітності сімейних пар вагоміший, оскільки головні чинники бездітності - безпліддя, дитяча смертність, були вищими. Більші тривалість життя (як чоловіків, так і жінок) та різні можливості повторного одруження також впливали на різницю рівнів бездітності верхньої соціальної верстви та широкого загалу населення. Показник в 20% бездітності для сільського, в основній своїй масі, населення здається нам досить реальним.

Цікаві результати дало обчислення кількості дітей за Генеалогією. За нашими підрахунками, з початку ХІ до рубежу ХІІІ-ХІV ст. в джерелах згадується 200 сімей, в яких діти досягли дорослого віку (див. табл. 8). В цих сім’ях виховано 584 нащадки. Як видно з пропорції чоловіки - жінки (3:1), літописи не досить прискіпливо відмічали жіноче потомство, що видно й по переважній анонімності дружин та дочок князів. З наведених цифр виходить, що в середньому на княжеську дітну сім’ю припадало по 2,9 дорослих дітей. Але очевидно, що пропорція чоловіки - жінки не відображає дійсної цифри. Якщо взяти запропоновану нами пропорцію 1,5:1 і гіпотетично збільшити кількість князівських нащадків по жіночій лінії, вийде 3,7 дітей на сім’ю, що здається нам більш відповідним дійсності. Зробити це дозволяє та обставина, що в 104 випадках, коли князі мали дітей, ім’я дружин взагалі невідоме. Більшість цих жінок, безсумнівно, була князівського роду.

Розмір покоління - показник, який сильно варіює в залежності від змісту, який в нього вкладають дослідники. В.П. Алексеєв вважає його тотожнім середній тривалості життя (з урахуванням дитячої) і визначає його розмір трохи більшим за 20 років⁴¹. Багато дослідників в своїх реконструкціях використовують показник 25-26 років⁴². Один з авторів довжину покоління визначив навіть у 30 років, прирівнюючи її фактично до середнього показника тривалості життя жінок в давні часи⁴³. Нам близька точка зору В.Ф. Шукайла, за яким довжина покоління - середній вік матерів, що народили живих дівчинок-первенців⁴⁴. Оскільки це формулювання підходить тільки для досліджень, що оперують повними статистичними даними, для історико-демографічних реконструкцій більш прийнятне визначення, за яким розмір покоління - сума віку статевого дозрівання та середнього показника дітородного періоду, при чому в останньому треба врахувати зменшення з віком дітородної функції. Це призводить до пониження середнього показника дітородного періоду від його середньоарифметичного розміру. За нашими матеріалами, розмір покоління становив біля 20 років і складався з суми названих вище складових - відповідно 15 та 5 років.

Рис. 2. Реконструкція вікової структури (в %) давньоруського населення (1 - 0-9 років; 2 - 10-19; 3 - 20-29; 4 - 30-39; 5 - 40-49; 6 - 50-59; 7 - 60 та більше років).

Якщо розглянути отриману нами реконструкцію вікової структури давньоруського населення (рис. 2), одразу впадає в око, що суспільство було в цілому дуже молодим. Частка дітей віком до 10 років складала понад 34% чисельності всього населення, а до 20 років - майже 60%. Напроти, людей старшого покоління (40 та більше років) було менше 8,5%, з них людей похилого віку (60 та більше років) - всього 0,33%.

Розмір річного приросту населення - один з показників, який в середньовіччі дуже сильно коливався в залежності від конкретних умов. Несприятлива погода призводила до неврожаїв, що спричиняли голодування і збільшення смертності. Різні хвороби - епідемії, пандемії та епізоотії, також знижували розмір приросту або робили його від’ємним. Нарешті, воєнні дії також знижували показник приросту. Не маючи достовірних загальних цифр по європейським країнам, дослідники оперують оціночними показниками, які коливаються від 0,1 до 0,7% на рік⁴⁵.

Для з’ясування розміру річного приросту населення спочатку треба вирахувати показник простого відтворення, тобто нульового приросту. Для цього ми використовуємо показник загальної кількості людей у віці 20-39 років (батьківське покоління), отриманий раніше (див. табл. 10). Оскільки в групі 10-19 років присутні особи, що вже одружені і навіть мають дітей, їх частку також треба додати до батьківського покоління. При обчисленні цієї одруженої частки 15-19 літніх треба враховувати, з одного боку, динаміку щорічного зменшення кількості осіб, а з іншого - щорічне збільшення частки одружених. Не подаючи повністю ці обчислення, вкажемо лише, що для чоловіків ми вибрали збільшення частки одружених у віці 15-19 років з 0 до 30%, для жінок - з 50 до 85%. Таким чином ми отримали частки обох груп, які було додано до батьківського покоління (табл. 11). Далі було вирахувано частку неодружених жінок^******, після віднімання якої ми й дізнаємося про кількість одружених жінок, а з неї - дітних та бездітних. Після отримання показників батьківського покоління залишається лише скласти пропорцію, за якою кількість батьків (батько + мати) прирівнюється до 2. Таким чином отримано показники, які вказують кількісне заміщення наступним поколінням не тільки батьків, але й дорослих з їх покоління, які не мали свого потомства. Їх загальна сума (3,37) і є показником простого відтворення населення для дітних сімей. Для всіх сімей (дітних та бездітних) цей показник буде на 20% нижчим (оскільки бездітні сім’ї складають в наших розрахунках саме 20% від усіх сімей) - 2,7 дітей, а при врахуванні кількості всіх неодружених дорослих - 2,0 дітей.

Виходячи з наших підрахунків, показник приросту населення в Давній Русі ХІ-ХІІ ст. в середньому становив біля 0,2% на рік. Його отримано з різниці між вирахуваним вище показником максимальної середньої кількості дітей, що доживали до дорослого віку (3,5) та рівнем простого відтворення (3,37 осіб), що становить 0,13 або 3,86%. Ця цифра є показником кількісного переважання наступного покоління перед попереднім. При середньому розмірі покоління біля 20 років столітній приріст населення становитиме 19-20% або 0,19-0,2% на рік.

Для підрахунку чисельності складу середньостатистичної давньоруської сім’ї ми використали метод, аналогічний описаному вище обчисленню розміру простого відтворення. В отриману за таблицею смертності пропорцію різних вікових груп (табл. 10) вносяться зміни, пов’язані з зарахуванням до наступної вікової групи частини 15-19 літніх, що вже одружилися (див. вище). Потім усі 7 вікових груп об’єднуються в 3 основні - особи до 20 років (за вирахуванням одружених), середнє (батьківське) покоління (з добавленням одружених до 20 років) та найстарші. Для зручності підрахунку отримані показники діляться на 10 (табл. 12). Сумарний дитячий показник (5,549) ми пропонуємо прирівняти до 3,5 - кількості дітей, які доживають до дорослого віку при використаних нами показниках рівнів дитячої смертності, репродуктивності жінок та тривалості дітородного періоду. Отриманий коефіцієнт (к=5,549/3,5) перетворює числове співвідношення різних вікових груп в кількість людей в окремій родині (табл. 12). Це й дало число 6,31 - показник середньостатистичного розміру дітної сім’ї. За аналогічною схемою проводяться розрахунки для всіх сімей (дітні+бездітні) та для дорослого населення. Останній показник враховує неодружених і дає фактичну кількість людей на житло, при умові, що всі дорослі неодружені живуть кожний окремо. В дійсності тільки певна частка (ймовірно, значно менше половини) дорослих неодружених жила окремо, й тому середній показник кількості мешканців одного житла був тільки дещо менший за показник кількості людей в сім’ї.

Отриманий кінцевий результат пов’язаний з багатьма показниками, серед яких найголовнішими є рівень дитячої смертності, тривалість життя жінок, кількісне співвідношення чоловіки - жінки. Всі вони впливають на реконструкцію статево-вікової структури давньоруського населення, і зміна кожного з них позначається як на інших показниках, так і на кінцевому результаті. Масштабна статистична перевірка різних кількісних демографічних показників як по окремим позиціям, так і по певним співвідношенням, дозволить в майбутньому визначити діапазон коливання цих показників і виділити найбільш статистично вірогідний варіант.

Нагадаємо, що вирахуваний середній показник чисельності давньоруської сім’ї є умовним. Його можна використовувати лише для підрахунків населення, кількість якого становить десятки й більше тисяч (найбільші міста, населення регіонів, князівств, загальна кількість населення Русі). Оскільки Південна Русь, і Київська земля зокрема, як видно з кількості розташування пам’яток на одиницю площі, були найбільш залюдненими в ХІ - на початку ХІІІ ст., демографічні показники, отримані з місцевих могильників, мають найближче значення до уявних загальнодержавних. Щодо конкретних пам’яток, то в їх історико-демографічних реконструкціях треба спиратись на місцевий матеріал, адже, як видно з співставлення розташованих поруч Григорівського та Бучацького комплексів (відстань між ними - 6 км), навіть розташовані поруч поселення могли мати різні демографічні характеристики. Це підтверджує висновок дослідників про виключну строкатість дійсності в середньовічну добу⁴⁶.

Запропонована стаття, за задумом автора, повинна не стільки вирішити питання чисельності середньостатистичної давньоруської сім’ї, скільки поставити питання щодо методики її обчислення та реальності кількісної характеристики окремих демографічних показників, які було використано в дослідженні.

Таблиця 1. Таблиця смертності похованих з Козаровичів.

Таблиця 2. Таблиця смертності похованих з Григоровки.

Таблиця 3. Таблиця смертності похованих з Бучака.

Таблиця 4. Таблиця смертності похованих з Києва (Щекавиця).

Таблиця 5. Сумарна таблиця показників.

* показник d_x є середньоарифметичним між d_x, вирахуваним за сумарним показником Dx, та середнім d_x по 4 могильникам.

Таблиця 6. Таблиця смертності Рюриковичів за даними генеалогії.

Таблиця 7. Середній вік смертності на давньоруських могильниках Середнього Подніпров’я (дорослі поховання).

Таблиця 8. Кількість дітей в родинах Рюриковичів.

* що дожили до дорослого віку

Таблиця 9, 10. Реконструкція статево-вікової структури давньоруського суспільства.

Таблиця. 10.

Таблиця 11. Кількісний склад давньоруської дітної сім’ї (просте відтворення).

Таблиця 12. Середньостатистична давньоруська сім’я.

K₁ = 1,5854285
K₂ = 1,9814285
K₃ = 2,6806763

Примітки