5(12), сентябрь-октябрь  2001    

Київська кераміка XVI - XVIII ст.

Л.В. Чміль
Інститут археології
НАН України


Київська кераміка XVI - XVIII ст. як культурно-мистецьке явище давно привертала увагу етнографів та мистецтвознавців1. Але в розпорядженні вчених було обмаль матеріалу, оскільки при археологічних розкопках культурні нашарування, починаючи з пізньосередньовічних, досить часто ігнорувалися. Ті окремі фрагменти кераміки, які потрапляли до музейних збірок та фондів Інституту археології, не могли дати повної картини розвитку керамічного виробництва після XVI ст. Ця прогалина стала поступово заповнюватись2. І, мабуть, найінтенсивніше (за кількістю досліджених об’єктів та масивом здобутого матеріалу) вивчення пізньосередньовічних шарів ведеться у Києві: приблизно з середини 1980-х років - Подільською археологічною експедицією; а згодом - Архітектурно-археологічною та Старокиївською експедиціями, відділом археології Києво-Печерської лаври тощо.

Рис. 1

За територіальним розподілом досить числену колекцію становить посуд, зібраний в урочищі Гончарі-Кожум’яки на Подолі. Тут протягом 1987 - 1993 рр. досліджувалась гончарна слобода Києва. Було виявлено 15 гончарних горнів, ями з бракованою керамікою, виробничі споруди. Слобода функціонувала в кінці XVII - XVIII ст. Найчисленнішу колекцію з Верхнього міста зібрано під час дослідження території Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1998 - 1999 рр. Колекції кераміки зібрані також під час розкопок в Києво-Печерській лаврі3, на Видубичах4, на Печерську.

Рис. 2

З документів гончарного цеху5 1782 року відомо, що гончарі в кінці XVIII ст. проживали кількома компактними групами на Печерському форштадті. Гончарні горни цієї доби виявлені на Гончарах-Кожум’яках, на Видубичах, в районі Аскольдової могили6, на Подолі біля будинку Петра I. Архівні матеріали свідчать, що вже в кінці XVIII ст. виробництво посуду у київських гончарів не відігравало головної ролі - вони спеціалізувались на спорудженні печей і груб, а також перепродавали продукцію гончарів з околиць - згадуються обухівські гончари та гончари з с. Петрівці. Можливо, саме з цим пов’язана масова поява в київських шарах XVIII - початку XIX ст. червоноглиняних мисок, прикрашених фляндрівкою, нехарактерних для київських ремісників. В документах є також згадки про те, що в гончарний цех приймали іноземних (голандських, німецьких) майстрів7.

Рис. 3

Отже, накопичений матеріал дає можливість визначити основні етапи розвитку київської кераміки протягом XVI - XVIII ст. Якщо нові риси в її виробництві з’являються ще в XV ст., то в кінці XVI ст. вони значно зростають : з’являються нові форми посуду, нова техніка його орнаментації. Інтенсивний розвиток керамічного виробництва продовжується протягом усього XVII і XVIII ст., і тільки в кінці XVIII ст. ми бачимо ознаки його занепаду, що виявилось в погіршенні якості виробів та спрощенні їх декорування. Розвиток українського керамічного виробництва відбувався не ізольовано. Десь з XV ст. він зазнає впливу західноєвропейських зразків. З наданням магдебурзького права та запровадженням цехової організації ремесла, на українських землях з’являються й нові риси в технології та формах кераміки. До запозичень слід віднести появу швидкообертового гончарного круга і формування виробу шляхом витягування з одного шматка глини. Про це свідчать сліди зрізів ниткою з круга, які зустрічаються на денцях горщиків з початку XV ст. Разом з тим змінюються пропорції горщиків та форма їх вінець. Такі вінця (з виїмкою під покришку зсередини) були на той час поширені на території Польщі, Молдови, Румунії8. Але вінця місцевих горщиків відрізнялись від західних аналогів тим, що були дуже потовщеними. Це явище, вірогідно, йшло від місцевих витоків: потовщені вінця характерні для виробів післямонгольської доби (2-ї пол. XIII - XV ст.) і продовжували традиції давньоруського керамічного виробництва. В XVI ст. дещо змінюється форма горщиків і їх вінець. Це опуклобокі, з плавними лініями силуету посудини, що мають ромбічні в перетині вінця, досить часто - з рельєфними защипами (рис. 1). Ці защипи очевидно також є запозиченим елементом : на польській кераміці вони відомі з XIV ст.9 Асортимент посуду в середині XVI ст. ще небагатий : горщики, покришки, глечики, макітри. Виготовлялись вони, в більшості випадків, з білої каолінової глини і всередині часто вкривались зеленою, рідше - корчневою поливою. Орнамент на них мінімальний - кілька прокреслених смуг по плічках; розпис ще відсутній. Лише з кінця XVI ст. київські гончарі починають розписувати свої вироби; з’являються такі форми посуду як тарілки і блюда, змінюєтья форма горщиків. Асортимент виробів значно розширюється - окрім зазначених форм гончарі виготоляють кухлі, чарки, ринки, миски, баклажки. В XVIII ст. зустрічаються вазони, носатки.

Рис. 4

В XVII ст. мода на розписування посуду поширюється по всій середній Європі, винятку не становлять і українські землі. Горщики розписують рудою глиною - так званий прийом “описки” (рис. 2). Миски і тарілки, а також деякі глеки та кухлі прикрашають підполив’яним розписом в техніці ріжкування. Ця техніка полягає в тому, що готовий, але не випалений виріб поливали розчином білої глини - для створення фону, по якому за допомогою коров’ячого ріжка наносили малюнок. Звичайно контур наносився брунатною фарбою, а площини всередині заповнювались рудою глиною та зеленою поливою. Після випалу такий виріб вкривали прозорою безбарвною поливою і потім ще раз випалювали (рис. 3-7). Така техніка оздоблення, яка ще зветься “псевдомайолікою” або “народною майолікою”10 імітує фаянсові майолікові вироби. Поширена вона була в багатьох країнах Європи. Окрім європейської моди в Україні існували й свої способи декорування виробів. Так, орнамент в техніці штампу на тарілках у поєднанні з двоколірною поливою (коли береги вкривались зеленою, а дзеркало тарілки - коричневою поливами) характерні лише для України (рис. 8).

Рис. 5

Техніка штампу полягає в тому, що на сирий виріб наносився рельєфний орнамент - відбиток штампу. Потім посудина вкривалась поливою і випалювалась. Орнаменти складаються з окремих простих елементів : квіток, листочків, ромбів, пророслих рослин тощо. Можливо, цей спосіб орнаментації веде своє походженя від рельєфних підполив’яних орнаментів, які існували на даній території з часів Київської Русі. Такі орнаменти схожі з дерев’яним різьбленням. 

Рис. 6

Окрім західного, українська кераміка зазнавала впливу і східного мистецтва. Такі впливи мали глибокі корені. Так, з Візантії була запозичена технологія виробництва полив’яної кераміки11, яка існувала безперервно протягом століть, починаючи з часів Київської Русі. Це візантійська полив’яна кераміка, люстр, кашин, золотординський посуд з оргнаментом сграффіто, фаянсовий посуд, дрібні фрагменти якого зустрічаються ще в шарах XV - XVI ст., а цілі форми відомі для XVII - XVIII ст. (кавові чашечки з турецького міста Кютахьї). Квітковий орнамент цих виробів очевидно теж впливав на українську кераміку, якщо не безпосередньо, то через Європу, яка сприйняла східні зразки орнаментів. Певні паралелі із причорноморськими орнаментами можна відмітити в рослинних візерунках та зображеннях птаха на українській кераміці. Прикладом східного впливу може бути форма ручки кухлів XVII - XVIII ст. Ця ручка пласка, в поперечному перетині - прямокутна, зверху і знизу має два виступи (рис. 9). Така форма вважається типовою для турецьких посудин і походить від дерев’яного посуду12. Такі ж ручки з’являються і в німецьких пивних кухлів. Яким чином вони потрапляють на Україну, сказати важко, але східний вплив тут безсумнівний.


Рис. 7

Орнаменти на тарілках, виконані в техніці підполив’яного розпису, мають ренесансні та барокові риси. Для більшості з них характерна центральна композиція, виконана на двох взаємоперепендикулярних осях; хоча іноді цей принцип порушується, і композиція будується по типу “вазон”, тобто, з одного центру виходить кілька галузок. Іноді така композиція займає всю площину тарілки, хоча зазвичай розташовується тільки на дзеркалі, а по берегах зображуються інші оранаменти. Композиції ці звичайно рослинного характеру. В мотивах можна вгадати акантове листя, квітки мають здебільшого бутоно- чи тюльпаноподібну форму. Досить поширеним був мотив винограду. Виноградна лоза має багату семантику в християнстві, зокрема вона символізує Євхаристію. З’явившись на іконах13, в бароковій ліпці, дерев’яному різьбленні, на книжкових мініатюрах, виноградна лоза потрапляє і на кераміку. Серед інших символічних образів - риба та птах, імвірно - голуб. Привертає увагу тарілка на якій зображені - в центрі виноградне гроно, а по берегах - три голівки янголів з крильми (рис. 7). І знайдено цю тарілку на території Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Рис. 8

В гончарських осередках України всі згадані мотиви розписів продовжують існувати і донині, хоча за два століття зазнали переробок і змін. Так, на опішненській кераміці початку століття бачимо ті ж виноградні грона, квіти, риб, пташок, але вже в більш спрощеному виконанні. Тобто можна сказати, що традиційні народні орнаменти, які використовують українські гончарі, беруть свій початок із ренесансної та барокової культури XVII ст. Іншу ситуацію спостерігаємо з орнаментами, виконаними в техніці штампу. Ця техніка зникає десь в кінці XVIII - XIX ст. і до наших днів не доходить.

Рис. 9

Слід згадати ще один вид орнаменту на тарілках - “фляндрівку”. Це один з видів підполив’яного розпису, який полягає в тому, що сирі фарби (глини, поливи) розтікаються по поверхні виробу, утворюючи мармуровидний малюнок. Іноді фарби розтягують голкою чи якимось іншим гострим предметом, в результаті чого утворюються “фігурні дужки”, квіти та інші візерунки (рис. 10, 11). Тарілки, оздоблені в цій техніці, масово з’являються в кінці XVIII ст. (хоча вироблялись вони і раніше), приходячи на зміну ріжкованим та виконаним в техніці штампу. На сьогодні це один з найулюбленіших орнаментів гончарів у багатьох гончарських центрах України.


Рис. 10

Рис. 11

Рис. 12

Рис. 13

Слід сказати також декілька слів про орнаментацію таких видів посуду, як глеки і кухлі. В більшості вони прикрашені рельєфними орнаментами та вкриті поливою двох кольорів - зеленою зовні та коричневою зсередини. Орнамент на них - прокреслені лінії, відбитки штампу (рис. 12, 13). Крім того, на них зустрічається новий вид декору, який не використовувався на тарілках. Це - так звані “малини” - невеличкі півсферичні наліпи чорного кольору, які наносились в кількох місцях на вертикальні прокреслені смуги (рис. 9, 12). Цей вид декору також веде своє походження із Західної Європи. Зрідка трапляються також кухлі та глеки, розписані в техніці ріжкування. Розписують глечики й зараз, причому тільки ті, які вживаються для ритуальних цілей (наприклад, в них подають до весільного столу). І навпаки, форма і декор кухлів та глеків з двоколірною поливою та рельєфним орнаментом давно вийшли з ужитку. Багата орнаментація в XVII - XVIII ст. зустрічається далеко не на всьому посуді. Більшість його зовсім не прикрашена, або зроблено це досить скромно. Очевидно, це залежало від функціонального призначення посуду. Так, з глечиків прикрашались, очевидно тільки ті, які вкористовувались в ритуальних цілях. Тарілки й миски, що подавались до столу, теж не було потреби прикрашати - орнаментували ті, що виставлялись “на показ” на миснику чи полиці і були окрасою кожної хати. Коштували такі тарілки дорожче. Про їх популярність свідчать згадки в описах майна козацької старшини, де полив’яні миски стоять в списку зі срібним та олов’яним посудом.


Література


1 Тищенко А. Древнерусская и украинская керамика X - XVII вв. Автореф. … канд. искусствоведения. К., 1969; Лащук Ю. Українська народна кераміка XIX - XX ст. Автореф. … докт. мистецтвознавства. К., 1971; Данченко Л. Народна кераміка Наддніпрянщини. К., 1969.
2 У 70-х рр. були проведені дослідження козацьких січей, і один з їх дослідників Р. Юра збирав матеріали до книги "Матеріальна культура періоду формування української народності". На жаль, ця робота залишилась незавершеною, її окремі глави, зокерма "Кераміка", зберігаються в науковому архіві Інституту археології ( ф. 22). Кераміку XVI - XVIII ст. з Новгород-Сіверського вивчала Л. Віногродська. Див.: Віногродська Л. До питання про хронологію середньовічної кераміки з Новгород-Сіверського // Археологія. 1988. № 61. С. 47-57. Дослідження культурних шарів цього часу зараз провадяться в Полтаві, Чернігові, Білій Церкві, в замках Поділля, та в багатьох містах Західної України.

3 Сиром'ятников О., Балакін С. Пізньосередньовічна українська кераміка Києво-Печерської лаври // Археологічні дослідження пам'яток українського козацтва. К., 1993. С. 129-133.
4 Мовчан І. Давньокиївька околиця. К., 1968. С. 323.

5 Попельницька О., Чекановський А. Побут і виробництво київських цехових гончарів XVIII ст. (за архівними матеріалами) // Дослідження археологічних пам'яток українського козацтва. К., 1995. Вип. 4. С. 56-58.
6 Мовчан І., Климовський С. Відкриття гончарного комплексу XVII ст. на Аскольдовій могилі у Києві // Археологічні відкриття в Україні 1997 - 1998 рр. К., 1998. С. 34-35.

7 Історія українського мистецтва. К., 1968. С. 323.
8 Хынку И. К вопросу о средневековой керамике Молдавии // МАСП. Одесса, 1959. Вып. II.

9 Augustiniak J. Zamek w Inowlodzu. Lodz, 1992. T. XI, XIV.
10 Лащук Ю. Орнаменты украинских гончаров (XIV - начало XX в.) // Декоративное искусство СССР. М., 1963, № 12. С. 33-38; Зайцева О. Поливная посуда : некоторые методологические аспекты проблемы // Гістарычна-археологічны зборнік. Минск, 1996. С. 129-133.

11 Макарова Т. Поливная керамика в Древней Руси. М., 1972.
12 Кверфельд Э. Керамика Ближнего Востока. Л., 1947.
13 Щербаківській Д. Символіка в українському мистецтві // Українське наукове товариство в Києві. Збірник секції мистецтв. 1921. Вип. 1. С. 55-74.


Вверх | Home | Сервер

© 2001 Восточноевропейский археологический журнал. All rights reserved.
Лаборатория аналитических исследований НИИПОИ МКИ Украины.