Норманы, публикации

 Археология
Info -- Updated 04:19 GMT+2,  Пятница, 21 сентября 2001 г.  • Добавить URL

Шведська Бірка та її контакти зі Сходом

Ф.О. Андрощук,
Київський університет

Зв’язки Швеції зі Східною Європою мають досить довгу історію. Найбільш різноманітніх форм вони набули протягом тривалої історичної доби, яку в західній історіографії прийнято називати “добою вікінгів”. Судячи з поширення східноєвропейських імпортів на території Швеції та даних рунічних написів, найбільш активними регіонами, що були втягнуті в контакти зі Сходом, були острів Готланд та долина озера Меларен. Саме на озері Меларен і виник досить специфічний осередок вікінгів - місто Бірка, розташований на острові Бьйорко.

Бьйорко - один з островів озера Меларен, що лежить у Середній Швеції на кордоні між Уппландом та Сьодерманландом, між двома фолькландами - Фьєдрундаландом і Аттундаландом та між чотирма херадами - Ферентуною, Трьогдом, Селебу та Свартльоса. Зараз острів має довжину 3,7 км та ширину 1,5 км і фактично поділений на дві частини (північну та південну), які в добу вікінгів являли собою два окремих острови - Бйорко (Bjorko) та Грьонсьо (Gronso). Грунт острова переважно моренний, іноді трапляється глина та пісок. Північно-західна частина Бйорко найбільш підвищена, оскільки є місцем виходу скельних порід. (Рис 1). Вузлове місцерозташування острова на водному шляху обумовило його важливе значення вже задовго до появи на острові у добу вікінгів ранньоміського торгівельно-ремісничого поселення - міста Бірки.

Археологічні дослідження острова розпочалися вже наприкінці ХVІІ ст. у зв’язку з публікацією Ю. Хадорфом найдавнішого у Швеції міського законодавчого кодексу “Права Бірки” (“Bjarkoratten”). Справа в тому, що ще у 1530-х роках О. Петрі відзначав, що саме завдячуючи Бірці інші міста отримали міське право, яке називали “Правом Бірки”[Arbman, 1939, s.42]. У 1579 році Д. Веллеюс стверджував, що Бірка розташовувалася на данській території, а це в свою чергу викликало довгу дискусію стосовно її локалізації і стало основною темою дисертацій, які захищалися протягом ХVІІІ-початку ХХ ст. (Ю. Мемер, Е. Йотлін, У. Вальквіст та Е. Вессен) [Holmquist Olausson 1993, p.13]. Джерельна обмеженість цих дискусій почала відчуватися досить скоро, оскільки всі дослідники використовували тільки свідчення Рімберта та Адама Бременського.

Перші великі розкопки могильника Бірки були здійснені протягом 1825-1827 рр., коли О. Сетон розкопав 13 поховань у Хемландені. У 1871 р. розкопки поселення Бірки на “Чорній землі” розпочав Й. Стольпе, який поступово зосередив свої дослідження на могильнику, який був досліджений протягом 1874-1879, 1881, 1888-1890 та 1895 рр. За виключенням невеликих повідомлень [Stolpe, 1872; 1873; Halstrцm, 1913], практично до 1940-х років величезний матеріал Бірки залишався не опублікованим. У 1940-1943 рр. Х. Арбман підготував капітальну публікацію матеріалів розкопок могильника (близько 1200 курганів) [Arbman, 1940; 1943]. У 1930-х роках Арбман провів невеликі археологічні дослідження в могильнику Хемланден та поблизу Боргу, які лише частково опублікував [Arbman, 1939]. Дослідження “Чорної землі” відновилися лише у 1969 році та протягом 1990-1995 рр. і були проведені під керівництвом Б. Амброзіані [Ambrosiani, 1973; 1992]. З 1989 р. укріплення Бірки почала досліджувати Л. Хольмквіст Олауссон [Holmquist Olausson, 1993].

Зараз археологічний комплекс Бірки складається з поселення, городища (Борг), так званого “гарнізону” та семи курганних могильників (Рис.2).

Етапи дослідження старожитностей Бірки поступово призвели до актуалізації цілої низки проблем, які лягли в основу дослідницьких проектів:

  • Поселення [Ambrosiani, 1973; 1991; 1992].
  • Укріплення [Arbman, 1939; Holmquist Оlausson, 1993].
  • Поховальна практика і вірування [Graslund, 1980 ;Neil, 1990].
  • Матеріальна культура населення [Kylberg, 1980; Ambrosiani, 1981; Jansson, 1985; Arwidsson, 1984; 1986; 1989].
  • Характер пам’ятки [Arbman, 1939; Булкин, Лебедев, 1974; Clarke, Ambrosiani, 1991; Holmquist Оlausson, 1993].
  • Соціальний склад населення [Arbman, 1939; Leciejewicz, 1956; Steuer, 1969; Лебедев, 1970; 1985; Graslund, 1980].
  • Християнізація населення [Arbman, 1939; Graslund, 1980; Sawyer, 1993].
  • Контакти [Arne, 1914; Arbman, 1937; 1939; Лебедев, 1985; Jansson, 1986; 1988; 1989].
  • Датування пам’ятки [Kylberg, 1980; Jansson, 1985; Arrhenius, 1990; Ambrosiani, 1990;1991; Holmquist Olausson, 1993].

Розглянемо стан вирішення цих проблем по черзі.

Поселення “Чорна земля” у межах міського валу становить близько 7 га, однак, як показав фосфатний аналіз, культурний шар простягається і за межі валу, загалом складаючи площу в 14 га. У 1871-1874 рр. та 1878 р. Й. Стольпе було розкопано площу близько 3200 м2. Під час розкопок було знайдено вогнища, кам’яні кладки, які, ймовірно, є залишками фундаментів, та глиняну обмазку стін. Як можна зробити висновок з попередніх публікацій нових розкопок [Ambrosiani, 1990, p.16-30], поселення було забудоване невеликими заглибленими квадратними або прямокутними спорудами, що супроводжувалися вогнищами та господарчими ямами. В культурному шарі знайдено: намисто, бронзові прикраси, елементи озброєння, заклепки, ключі, кресала, ножиці, пряслиця, ливарні формочки (Рис.3:3). У великій кількості знайдено різноманітні кістяні заготовки, наприклад для виготовлення вістрь для розв’язання корабельних вузлів (інтерпретація Лайли Кірц) (Рис.4).

Вздовж берегової лінії, на північ від Борга розташовувалися кам’яні пристані, одна з яких була досліджена у 1969-1971 рр. [Ambrosiani, 1973] (Рис.5) Припускають, що це були міцні земле-кам’яні опори для дерев’яних штабелів, які були витягнуті у воду.

З північного-сходу поселення оточене валом напівсферичної форми, який впритул підходить до Боргу [Wеhlander, 1997]. Вал 1,5-2 м висотою, 7-12 м шириною та загальною довжиною 450 м споруджений з піску, каміння та гравію. Вал складається з семи сегментів, що перериваються проходами 1-3 м шириною. В 1987 році в північній частині валу (сегмент 4) Л. Хольмквіст Олауссон провела переріз, що дозволило зробити висновок про декілька етапів його спорудження .

Найдавніший вал (1а) був висотою близько 0,75 м та шириною 3 м. Вал складався з великого каміння, серед якого зафіксовані залишки дерев’яних конструкцій. Радіокарбонний аналіз дозволив датувати загибель цих конструкцій від пожежі у період між 770-910 рр.

Через деякий час початковий вал було зміцнено (1b). Його датування 774-902 рр. дозволяє припустити, що досипка була здійснена невдовзі після спорудження початкового насипу.

Новий вал висотою 1 м та шириною 4 м було споруджено з каміння поруч з найдавнішим валом (2). Жодних залишок дерев’яних конструкцій не було виявлено, що ускладнює датування цієї споруди.

Остаточний вал (3) складався з піску змішаного з вугіллям, і перекривав два попередніх насипи. На вершині насипу був виявлений шар вугілля, що інтерпретується, як залишки дерев’яного палісаду. Виявлено фрагменти скла, залізні заклепки, уламки кераміки, шлак. Верхня межа спорудження валу визначається не пізніше 886-890-х років.

На думку Л. Хольмквіст Олауссон, вал почав споруджуватися на місці функціонуючого могильника, який можна датувати перехідним періодом від Вендельської доби до епохи вікінгів (поховання 824 з фібулою Бердальського типу). Разом з тим, багато поховань було зроблено у самому валу після його спорудження (поховання 865 з фібулами типу ЯП 55) [Holmquist Olausson, 1993, p.71-72].

Укріплення Боргу довжиною 350 м складаються з валу, складеного з землі та каміння. Висота валу становить 2-3 м, ширина - 7-8 м. Як показали дослідження [Holmquist Olausson, 1997], поверх валу розташовувалися дерев’яні конструкції типу бруствера (Рис.6). Вал має три проїзди, один з яких називається “Королівськими воротами” (Pиc7). У спорудженні конструкцій виділяються як місцеві традиції, так і зовнішні впливи. Дерев’яні конструкції валу горіли двічи, причому після останньої пожежі (кінець Х-початок ХІ ст.) укріплення Боргу не відновлювалися.

На північний захід від Боргу на терасі, що виступає у напрямоку Меларен, розташовується місцевість, за якою з легкої руки Х. Арбмана закріпилася назва “Гарнізон” (Рис.8). Місце обмежене з півдня стрімким схилом, з півночі пагорбом і зі сходу горою. Тераси оточені по периметру кам’яними “цоколями”. Вже після розвідкових розкопок Й. Стольпе у 1877 р. та Х. Арбмана у 1934 р. тут виявлено велику кількість різних елементів озброєння: наконечники стріл, списів, сокири, деталі щитів, пластини від панцира, фрагменти кольчуг, а також уламки гребінців та монети [Stjerna, 1996; Andersson, 1997; Eriksson, 1997]. Зразу ж було звернуто увагу на відсутність жіночих прикрас, що і змусило Арбмана припустити, що на цьому місці розташовувався військовий гарнізон Бірки [Arbman, 1939, s.61-66]. В ході нових досліджень вдалось визначити декілька етапів освоєння цієї місцевості [Kitzler, 1997].

Зокрема, початковий період (1) представлений тільки круглим кам’яним вогнищем. Протягом другого періоду (2а) тут розташовувалася кам’яна споруда ремісничого призначення. Знайдено також інструменти для кування та напівфабрикати. Дещо пізніше (2b) на цьому місці відбувається пожежа. В горілому шарі знайдено чимало елементів озброєння, інструментів та обгорілих кісток. Протягом останнього періоду (3) споруджується тераса ІІ, зверху якої, ймовірно, стояв паркан, що оточував плато з сходу та заходу. На рівні цієї поверхні знайдено уламки замків, щитів, східні дирхеми, наймолодший з яких датується 938-939 або 940 рр. [Kitzler, 1997].

Ще у 1925 р. Г. Хальстрьом, припускаючи, що залишки споруд та палісаду, який розташовувався тут, імовірно входили в систему укріплень Бірки, відзначив також їх можливий ритуальний характер [Hallstrцm, 1925, s.5]. Таке припущення, як виявилося, має рацію. У 1998 році в межах другої тераси, оточеної кам’яним цоколем, було виявлено яму, заповнену камінням, під яким знайдено фрагмети арабських диргемів, близько 100 уламків футлярів від гребінців, залізний спис, бронзовий наконечник піхв меча та мініатюрний молоточок Тора - підвіску, виготовлену з рогу. Швидше за все - перед нами місце жертвоприношень. Жертовна яма розташовувалася у межах якогось приміщення, очевидно великого будинку, дерев’яні стіни якого, пов’язані між собою залізними заклепками, покоїлися на кам’яному цоколі. Поблизу північно-західного цоколя, розташованого впритул до кам’яної скелі, знайдено умбон та деталі щита, положення та обставини знахідки якого дозволяють припустити, що він висів на стіні [Hedenstierna-Jonson, Kitzler Stjerna, 1998]. Як показали археологічні дослідження верхньої тераси, жертовна яма розташовувалася у межах будинку, що мав розміри 8 Х 15 м. Стіни будинку плетені обмазані глиною, з зовнішнього боку розташовувалися невеликі дренажні канавки. Розташування стовпових ям свідчить на користь того, що споруда являла собою стовповий довгий будинок з трьома проходами усередині. В південній частині будинку знайдено велику кількість кісток тварин та декілька ножів [Holmquist Olausson, 1998].

У зв’язку з цими знахідками цікавим виявляється одне місце у “Житті святого Ансгарія (VA), де мова йде про напад на Бірку датського війська: “...один шведський конунг на ім’я Анунд, був вигнаний з свого королівства і перебував у Данії. Він хотів повернути своє королівство і тому почав шукати допомоги у данців, обіцяючи їм, що вони отримають велику нагороду, якщо підуть за ним. Він запропонував їм саме місто Бірку, оскільки там було багато багатих купців та велика кількість різних товарів, багато грошей і дорогоцінностей. Данці були раді обіцяному і тому спорядили вони на допомогу йому 21 корабель з воїнами і вирушили з ним. Крім того мав він 11 власних кораблів. Після того, як залишили вони Данію, захопили вони зненацька Бірку. Шведський конунг перебував в цей момент далеко звідти і не зібрав воєвод та військо. Тільки лише Хергейр, який був правителем міста був там разом з купцями і народом, що там залишався. В цю критичну ситуацію знайшли вони притулок в укріпленні, котре розташовувалось неподалеку. Вони почали також давати обіцянки і приносити жертви у великій кількості своїм богам або скоріше дияволам, щоб вони з їх допомогою могли порятуватися у цій небезпеці. Але оскільки укріплення не були особливо міцними, і їх самих було дуже мало, щоб захищатися, відправили вони посла до нападників з проханням дружби та миру. Конунг Анунд сповістив, що вони повинні заплатити 100 фунтів срібла, як викуп за місто. На цих умовах повинні вони отримати мир. Вони вислали не гаючись суму, що вимагалась і конунг її отримав.” [Boken, 1986]. Було б дуже привабливо припустити досліджені у “Гарнізоні” об’єкти з подіями описаними у “Житті”. Однак, остаточно це можна буде встановити лише після атрибуції монет і повної публікації пам’ятки.

Кількість існуючих курганів на острові Бьйорко підраховано досить умовно. За даними А.-С. Греслунд їх нараховується не менше як 2300 насипів. Й. Стольпе дослідив 1084 курганів з яких 103 не містили зовсім поховань. З 981 кургану 80 містили по два поховання, 14 три поховання та 5 по чотири поховання. У 1902 та 1905 рр. брати Хальстрьом розкопали один курган, а у 1932 та 1934 рр. Арбманом було досліджено ще 3 насипи. Таким чином, загалом досліджено 1110 курганів [Grдslund, 1980, p.4]. Кургани Бірки концентруються у 7 великих могильниках.

Могильник Хемланден (Hemlanden) (17 га) (Рис.9) розташований на схід від поселення і налічує 1600 курганів, трикутних, чотирикутних та човноподібних кам’яних кладок, під якими виявлені тілоспалення та тілопокладення.

Могильник на північ від Боргу (Borg) розташований на плато поза валом, на схилах у напрямку до поселення і охоплює ареал розмірами 160Х50 м. Поховання -грунтові. Здійснені за обрядом тілопокладення.

На території плато Боргу у межах валу Й. Стольпе дослідив 8 поховань за обрядом тілоспалення, одне з яких розташовувалось під курганом.

На південь від Боргу розташований ще один могильник, що охоплює ареал розмірами 500Х200 м і нараховує близько 400 курганів, трикутних, чотирикутних та човноподібних кам’яних кладок. Досліджено близько 150 тілоспалень.

На південний схід від Хемланден, на відстані близько 300 м розташований могильник Гріндсбакка (Grindsbacka), який нараховує близько 60 могил, що складаються з круглих та чотирикутних кам’яних кладок під якими виявлені тілопокладення.

На південний-схід від Хемланден розташований могильник Щербакка (Kдrrbacka), що нараховує 30 трикутних, чотирикутних та човноподібних кам’яних кладок з залишками поховань за обрядом тілопокладення та тілоспалення.

На південний схід від могильнику Хемланден, на відстані близько 500 м розташований могильник Урмкнес (Ormknцs), що містить 30 курганів, круглих, чотирикутних та човноподібних кам’яних кладок.

Тілопокладення могильників Бірки репрезентовані декількома типами: похованнями з гробами, без гробів та поховальними камерами [Grдslund, 1980, p.7]. Більшість похованих орієнтовані головою у західному напрямку з незначними відхиленнями. 56 інгумацій визначені як грунтові. За підрахунками А.-С.Грьослунд, 119 поховань були камерними, які були виявлені тільки у могильниках Хемланден та на північ від Боргу. У Хемланден з 76 камер 34 належали чоловічим, 28 жіночим та 2 дитячим похованням. Коні виявлені у 14 чоловічих похованнях, 1 жіночому та трьох подвійних похованнях. У могильнику Бірки немає поховань з гробами у камерах, які концентруються у Південній Скандинавії [Grдslund, 1980, p.29-30].

Тілоспалення за кількістю складають більше половини розкопаних поховань. Залишки кремованих кісток розташовували або на місці, або у ямах, або в урнах під насипами курганів або просто у грунтових могилах. У деяких випадках були виявлені некремовані кістки тварин та людей, які інтерпретуються як жертвоприношення [Grдslund, 1980, p.60].

Інтерпретація соціального складу населення та характеру поселення Бірки грунтується переважно на даних “Життя Святого Ансгарія” Рімберта [Rimbert 1986, s.11-12]. В ньому зокрема, йде мова про дві християнської місії на чолі з Ансгарієм у Бірку. Під час першої подорожі у Швецію, прибувши у vicus/portus , Ансгарій був представлений місцевому королю на ім’я Бьйорн (Bern). Порадившись зі своїми підданими та з їх одностайної згоди він дозволив місіонерам залишитися і проповідувати свою віру. Місцеве населення начебто дуже залюбки слухало християнське віровчення, крім того у Бірці серед полонених було багато християн. Згодом, як говориться у “Житті”, прибічник короля - Хергейр споруджує у Бірці церкви. Однак, вже під час другої місії король Олоф (Olef) не дав швидкої згоди на місіонерську діяльність Ансгарія, посилаючись на необхідність спитати волю богів та людей на загальному зібранні (VA, 27). Це дало підстави стверджувати деяким дослідникам, що влада короля не була абсолютною [Norr, 1998, p.154-156]. Окрім прибічника короля - Хергейра (Herigarius), який названий префектом (prefectus) та радником (conciliarius regis) короля, про оточення короля жодної інформації немає. Арбман свого часу припускав, що у місті мешкало дві різних категорії населення: постійні мешканці та чужинці -іноземні або шведські купці, які прибували для торгівлі. Найвищою керівною особою був “префект”, який відповідав за збір податків конунгу [Arbman, 1939, s.39]. Однак, судячи з контексту “Життя”, Хергейр мав статус не вищий за командира військового гарнізону, проте володів наслідуваною землею, на якій він збудував церкву (VA, 11). Крім того згадуються радники короля “principles” (VS, 27), заможні люди, радники короля [Svante, 1998, s.163-166].

На думку дослідників, соціальна структура населення Бірки знайшла відображення у різних типах поховань міського могильника. Зокрема, Л. Лєцієвіч, засновуючись на статистичному методі, виділив дві групи населення [Lecijewicz, 1956].

І група представлена тілоспаленнями, що супроводжувалися гривнами з молоточками Тора, керамікою та імпортованими з континенту склом та керамікою, пов’язувалася зі звичайним місцевим населенням;

ІІ група, що охоплює два варіанти, репрезентована камерними похованнями та тілопокладеннями з елементами озброєння, кінського спорядження, скляним посудом, важками та терезами, ножицями, фібулами, підвісками, поясною гарнітурою, замками та ключами, інтерпретувалася як поховання купців divites negotiatores. Поховання рабів, на думку дослідників, представлені тілоспаленнями та тілопокладеннями без поховального інвентарю.

Г. Штоєр, застосувавши статистичний аналіз до камерних поховань Бірки, дійшов висновку про приналежність їх до вищого соціального шару міського населення [Steuer, 1969].

До висновків Л. Лєцієвіча та Г. Штоєра близькі висновки Г. С. Лєбєдєва, однак запропонована ним типологія більш деталізована. На думку дослідника, найдавнішим і найбільш поширеним типом поховань у Бірці були тілоспалення (тип А), що залишені широким колом міського населення за деякими виключеннями - багатими тілоспаленнями (тип С). Група тілопокладень в гробах та камерах, що розташовувалися на північ від Борга (тип D) залишена христианізованою частиною населення. Тілоспалення у човнах (тип В), на думку дослідника, слід пов’язувати безпосередньо з дружинами вікінгів. Багаті камерні поховання воїнів з наложницею та конем (тип F) інтерпретуються як поховання королівських дружинників [Лебедев, 1970; 1977; 1985, c.114-116].

На думку А.-С. Греслунд, знахідки в камерних похованннях терезів та важків, гаманців та сумок можуть вказувати на приналежність цих поховань купцям. Дослідниця звернула увагу, що важки були знайдені у 129 похованнях за обрядом тілоспалення та тілопокладення. Крім цього, багато таких знахідок походять з жіночих та дитячих поховань, що вказує на залучення до торгівлі цілих сімей [Grдslund, 1980, p.79-80]. Загалом, соціальна структура уявляється дослідниці такою. Тілопокладення в ямах, гробах, камерах та тілоспалення з багатим поховальним інвентарем належали вищому соціальному стану. Прості тілопокладення без поховального інвентарю розглядаються як християнські поховання або поховання рабів [Grдslund, 1980, p.80]. На присутність християн серед міського населення Бірки вказують також окремі речі: каролінгські хрестоподібні фібули, фризькі глечики, прикрашені хрестами з боків, та хрестоподібні підвіски [Grдslund, 1980, p.84]. Хрестоподібні підвіски у Бірці знайдені у похованнях Bj 480, Bj 517, Bj 835 та Bj 983. Їх хронологія визначається на основі дат монет (Bj 517-922/923 рр., Bj 835-911/912 рр.) та наявністю овальних фібул у похованнях Bj 480 та Bj 983, які датуються другою та третьою чвертю Х ст. Подібні хрестоподібні підвіски відомі також у Данії, Швеції та Норвегії. Поява їх у шведських похованнях пов’язується з християнською місією архієпископа Гамбурга-Бремена Унні (поїздка у Бірку у 936 р.) [Adam, I. ]. Однак, як підкреслюють окремі дослідники, хрестоподібні підвіски побутували у Бірці відносно недовгий час і поява гривен з молоточками Тора у похованнях, ймовірно, віддзеркалює реакцію язичницької частини суспільства на загрозу поширення нової релігії [Staecker, 1997, p.419-454].

Як вважають дослідники, протягом 830-850-х років у Бірці перебувало чотири короля: перший - Бьйорн, другий - король, ім’я якого не відоме, але який був відсутній під час облоги Бірки за описом Рімберта, третій - Анунд та останній - Олав [Holmquist Olausson, 1993, p.34]. У зв’язку зі згадкою королів постало питання про їх резиденцію. Починаючи з праці Б. Нермана [Nerman, 1918], місце королівського двору розташовують на острові Адельзо, який розташований поблизу Бірки. Б. Арреніус, припустила, що пам’ятки Адельзо і Бірки являють собою єдине ціле [Arrhenius, 1993]. На її думку, особливо відчутним була спільність торгівельної території взимку, коли відкривався сезон торгівлі хутрами, а протока, що роз’єднує два острови, вкривалася кригою.

Що ж являють собою археологічні пам’ятки Хувгордена (Hovgеrden) - місця розташування королівської резиденції?

У місці розташування королівського двору на Адельзо, Меларен утворює гавань, у напрямку якої витягнуто плато з терасами, на одній з яких у ХІІІ ст. було споруджено королівський палац [Rydh, 1936] (Рис.10). На захід ланцюгом розташовані великі кургани, один з яких називається Скопінтулл (Skopinntull). Під курганом виявлено залишки тілоспалення. Велика кількість заклепок та цвяхів дозволяє припустити, що тілоспалення було здійснене у човні. У похованні знайдено намисто, пряжку з поясними бляшками, фрагменти фібули, наконечника списа, скрамасакса, гребінця та бляшки від кінської вуздечки. Курган датовано кінцем ІХ-початком Х ст. [Rydh, 1936, s.164-168]. Великий могильник у Хувгордені існував протягом довгого часу. Поруч з похованнями залізного віку знайдено поховальні комплекси, датовані добою переселення народів, Вендельським періодом та добою вікінгів. Власне, великий курган Скопінтулл донедавна був єдиною підставою для локалізації королівського двора на Адельзо. Справа в тому, що згідно “Саги про Інглінгів” королівська резиденція розташовувалася в Уппсалі та давній Сігтуні (Fornsigtuna). Кам’яний палац було споруджено на Хувгордені лише в 1200-х роках синами ярла Біргера Вальдемаром та Магнусом. Спроба обгрунтувати існування королівського двору на Адельзо у добу вікінгів була здійснена нещодавно А. Карлссоном [Сarlsson, 1994, s.3-7; 1995, s.83-88]. У 1991-1994 рр. на території Хувгордена були проведені археологічні дослідження, які виявили культурний шар зі старожитностями, синхронними Бірці. А. Карлссон звернув увагу, що топографія пам’яток Хувгордена досить точно копіює топографію королівських дворів в Уппсалі та давній Сігтуні. Крім того привертає увагу, що королівська династія у Сігтуні має тіж самі імена, що і у Бірці - Ерік, Олав, Анунд та Емунд (і Бьйорн у формі Стірбьйорн). Це привело дослідника до висновку - це є одна і та ж династія, що правила у Бірці та Сігтуні. Близько 970 р. Ерік Сегерсель переніс двір у давню Сігтуну [Carlsson, 1995, s.85-87]. Королівський двір на Адельзо, ймовірно відновлюється у 1060-х роках. Саме у цей час якийсь Хокон наказує поставити тут пам’ятний камінь з рунічним написом для конунга (U 11). Ім’я Хокона у тексті рунічного напису ототожнюють з королем Хоконом Рьоде або норвезьким ярлом Хоконом Іварссоном [Carlsson 1995, s.86].

Давно помічено, що за своїм характером Бірка подібна до цілої низки західноєвропейських ранньоміських осередків - так званих “міст старшого типу” за Х. Янкуном або “віків” за Г. С. Лебедевим [Jankuhn, 1974, s.312; Булкин, Лебедев, 1974]. Х. В. Кларк та А. Сіммс серед європейських міст виділяють три головних типи: торгівельні поселення-віки (Бірка, Хельго, Рібе, Ліндхольм Хойе, Ральсвік, Хедебю, Павікен), аристократичні укріплені поселення (Лонгфортс) та культові осередки (Аркона, Виборг та Оденсе) [Clarke, Simms, 1985, p.681; Holmquist Olausson, 1993, p.22-23]. На думку Г. С. Лебедева, віки характеризуються цілою низкою спільних ознак: розташуванням на прикордонних племінних територіях, віддалених від морського узбережжя; відсутністю на ранніх етапах укріплень; великою площею; несталою кількістю населення; вільною динамікою забудови; близьким розташуванням поліетнічних могильників; торгівельно-ремісничою діяльністю та одночасним співіснуванням, що охоплює VІІІ-Х ст. Серед аналогічних центрів дослідник називає Каупанг, Рібе та Хедебю у Північній Європі, Ральсвік, Менцлін та Волін у Західній; Ладога, Рюриково городище, Гньоздово та Тимерьово у Східній. Східноєвропейську групу поселень дослідники характеризують, як “відкриті торгово-ремісничі поселення”. Всі вони, на думку дослідників, складали єдину систему центрів та шляхів, по яких рухалося східне срібло на Північ [Булкин, Лебедев, 1974; Лебедев, 1985, c.104-105].

“Протоміська” характеристика торгово-ремісничих центрів поставила питання про їх взаємовідношення з середньовічними містами [Толочко, 1989, c.159-167, 164]. Б. Амброзіані вважає за можливе припускати перенесення основних функцій від Хельго до Бірки, від Бірки до Сігтуни, від Сігтуни до Стокгольму [Clarke, Ambrosiani, 1991, p.71, 76-77]. Однак, якщо функції цих осередків на різних етапах їх існування і були подібні, то структура, що відобразилася у топографії та фортифікації пам’яток, відмінна.

По-перше, навряд чи можна погодитися з точкою зору, що “віки” розташовувалися на віддалених від моря територіях [Лебедев, 1985, c.105]. Таке твердження є просто констатацією місцерозташування сучасної берегової лінії. Зокрема відомо, що в окремих ділянках Скандинавії (район Стокгольму та Осло) рівень моря понижувався зі швидкістю приблизно 40 см за сторіччя. Це, в свою чергу, призвело до того, що в ХІІІ ст. прохід кораблів у різних місцях Меларен став неможливим, і саме тому на одному з островів, який розташовувався при вході в озеро, виник Стокгольм [Sawyer, Sawyer, 1993, p.29]. Найближче розташування до берегової лінії - у найбільш вразливому зі стратегічної точки зору місці - спричнило до появи замкнутих укріплень, які у деяких випадках доповнювалися палісадами (Бірка, Хедебю). Фортифікаційні споруди такого характеру відомі також в Іпсвічі, Вестергарні, Орхусі та Льодечьопінгу [Hodges, 1989, p.64; Holmquist Olausson, 1993, p.66-69; Wеhlander 1998, s.9-13].

По-друге, східноєвропейські торгово-ремісничі поселення не у всіх випадках можна назвати “відкритими”, на що вже зверталася увага [Толочко, 1989, c.159]. Так само не можна стверджувати, що окремі з них (Стара Ладога, Рюрикове Городище та Гньоздово) від початку мали укріплення. Зокрема, Ладога близько 750 р. являла собою тільки садибу-колонію, що характеризується круговою забудовою, наявністю ремісничої майстерні, малою кількістю жител та відсутністю відокремлених житлово-господарчих комплексів. Власне, появу торгово-ремісничого поселення можна датувати лише другою половиною ІХ ст. [Кузьмин 1997, c.228-235]. А. М. Кірпічніков вважає, що в першій половині ІХ ст. Ладога формується у значне відкрите торгово-ремісниче поселення ранньоміського типу з функціями торжища, погосту та пункту збирання данини [Кирпичников, 1985, c.3-26, 24]. Судячи з досліджень Земляного городища, дерево-земляні вали з’явилися в Ладозі лише у пізньому середньовіччі [Репников, 1948, c.26-28] (Рис.11:1). Наприкінці ІХ-початку Х ст., як вважає А. М. Кірпічніков, на північ від Земляного городища на мису споруджується кам’яна фортеця, що не має аналогів у Балтійському регіоні і яка проіснувала до кінця Х ст. [Кирпичников, 1984, c.23-42]. На думку дослідника, спорудження ладозької фортеці започаткувало процес оформлення міста, поділеного на князівську та посадську частини [Кирпичников, 1984, c.38]. Двочасну структуру, на думку Є. М. Носова, мало Рюрикове городище, яке у ІХ-Х ст. складалося з укріпленої площадки на вершині пагорба та прилеглої до неї неукріпленої частини [Носов 1990, c.153] (Рис.11:2). Натомість, Тимерьовське поселення не мало укріплень [Дубов, 1982, c.143] (Рис.11:3), як не мали їх на початкових етапах Гньоздово [Пушкина, 1996, c.20-27; 24) (Рис.11:4) і Шестовиця [Андрощук, 1999] (Рис.11:6).

Зовнішні контакти Бірки досить яскраво відчуваються як серед археологічних матеріалів, знайдених на поселенні, так і в поховальному інвентарі могильника. Контакти з Західною Європою позначилися на появі західноєвропейських монет, скляного посуду, окремих типів прикрас та кераміки [Arbman, 1937; 1939]. Д. Селлінг свого часу виділила 4 групи кераміки, які присутні у матеріалах Бірки і характеризують її різноманітні контакти:

А І - західноєвропейська гончарна кераміка світлого, жовтого або коричневого кольору;

А ІІ - східнобалтійська або слов’янська кераміка чорного, сірого, червонуватого або коричневого кольору, орнаментована лінійним або хвилястим орнаментом;

А ІІІ - “фінська кераміка” з низьким тулубом, округлим дном темно-коричнева за кольором, прикрашена лінійним або шнуровим орнаментом;

А ІV - місцева кераміка представлена прямостінними, погано обпаленими горщиками з загнутими в середину вінцями [Selling, 1955, s.41-43; 70; 140].

Контакти Бірки зі Сходом відчутні як на численних побутових речах, так і в поширенні специфічної моди [Arne, 1914; Arbman, 1955; Hдgg, 1974; Jansson, 1986; 1988; 1989]. Серед імпортованих речей або речей, які з’явилися завдяки східним впливам можна назвати монети, важки, терези, персні так званого “салтівського типу”, різноманітні ремінцеві бляшки та наконечники прикрашені рослинним орнаментом, підвіски-скарабеї, намисто, виготовлене з сердоліку та гірського кришталю, сумки-ташки, гудзики від каптанів, полотно, шовк, двобічні сокири та сокири-молотки, пластинчаті панцирі та округлі стремена [Hдgg, 1974; Calmer, 1977; Jansson, 1988; 1989].

Відзначимо, що переважна більшість східних імпортів Бірки розглядалася на матеріалах могильника. Однак не менш репрезентативними є речі східного походження, що походять з розкопок Й. Сольпе “Чорної землі” (Державний історичний музей у Стокгольмі, далі-SHM).

Серед східних прикрас у колекції з Чорної землі вирізняються два срібні персні “салтівського типу” (Рис.12:3,4). Один перстень (SHM 5208: 15971: 1) з розширеною округлою рамкою зі вставленим в неї каменем зеленого кольору розмірами 1,4 см х 1,1 см, товщиною 0,6 см. Діаметр кільця 2,7 см. Другий перстень (SHM 5208:21350) з овальною рамкою з чотирма зубчиками для каменю. Всередині рамки збереглася біла паста. Діаметр кільця 2,9 см. Подібні персні відомі у ареалі салтово-маяцької культури [Степи Евразии, 1981, pис. 37: 6) та у старожитностях давніх угрів [Hampel, 1905, bd. III, taf. 363: 3].

З матеріалів поселення походять дві сердолікові підвіски у вигляді жука-скарабея (SHM 1996) (Рис.12:1,2). Одна з них висотою 2,4 см, максимальна ширина 2 см, товщина 0,8 см. Друга висотою 2,3 см, максимальна ширина 1,8 см [Jansson, 1988, s.588, abb. 12.]. Ще одна знахідка скарабея знайдена у Вестманланді (Jдmmertuna, Kцping, Vдstmanland, SHM 250006: 33) [Jansson 1988, s.588]. Виготовлення подібних прикрас, ймовірно, пов’язане з Північним Кавказом, де відомі аналогічні знахідки [Кузнецов, 1963, табл. 5,8,11].

З розкопок поселення походять дві бронзові бляшки наближено серцевидної форми, ймовірно від поясу (Рис.12:5,6). Одна з них (SHM 9126:3) висотою 1,8 см, шириною 2,5 см, з передньої сторони прикрашена рослинним орнаментом у вигляді трьох трилистих пагонів, з задньої сторони має три штифти для кріплення [Arne, 1914, s.136, fig. 184; Jansson, 1986, s.94, abb. 10: 11a]. На другій (SHM 5208:151) - з передньої сторони зображення зіпсоване корозією, з заднього боку - три маленьких штифти для кріплення. Висота 2,2 см, ширина 2,3 см.

Ще одна бляшка, ймовірно крилоподібної форми знайдена Х. Арбманом у 1934 р. під час розкопок верхньої тераси (траншея 2), на місці гарнізону (SHM 21004: 247) (Рис.12:8). Ширина бляшки 2 см, товщина 0,2 см. Подібної форми бляшки знайдені у кургані № 42 Шестовицького могильника (Рис.12:7). Шестовицькі екземпляри оздоблені глибоко врізаним орнаментом у вигляді спіралі та вигнутих ліній. Дві більші бляшки мають розміри 6 Х 3 см, дві менші - 5 Х 2 см. [Бліфельд, 1977, c.139].

Деталі костюму східного типу, знайдені на “Чорній землі”, представлені трьома бронзовими гудзиками з вушком (SHM 7342: 2; SHM 13734, SHM 1734) та великою пряжкою ліровидної форми (SHM 14563: 9) загальною висотою 5,2 см, максимальна ширина кільця 3,8 см, довжина голкотримача 4 см.

З ареалом смоленських довгих курганів можна пов’язати круглу срібну підвіску з круглим виступом посередині, яка знайдена Й. Стольпе на поселенні у 1878 р (Рис.3:4). По краю підвіска орнаментована пунктиром у два ряди. Простір між пунктиром та виступом заповнений 15 несиметрично розташованими колами. Діаметр 2,6 см. Нижче пунктирного канту, в одному місці підвіска має два наскрізні отвори. Аналогічні прикраси відомі на Смоленщині (Заозер’я курган № 3) [Седов, 1982, с.84, табл. ХVІІІ: 13] та Старій Ладозі [Davidan, 1993].

Зі Смоленським Подніпров’ям можна пов’язати також ліпний горщик, знайдений у Вестманланді (Vдstmanland, SHM 24265: 12 № 4), виліплений зі світло-коричневої глини з широким горлом та максимальним розширенням у плечовій частині, прикрашений по вінцях та тулубу “гусеничним” орнаментом (Рис.3:1). Висота горщика 19,5 см, діаметр вінця 19,7 см, діаметр дна 14,5 см.

Традиційними слов’янськими жіночими прикрасами були місяцеподібні скроневі підвіски. В Києві та Гньоздові відомі знахідки ливарних форм для виготовлення подібних підвісок [Килиевич, Орлов, 1985, c.64-67; Ениосова 1998, c.259-261] (Рис.3:4). Знахідка половини ливарної глиняної формочки (SHM 13838: 1) з розкопок “Чорної землі” дає підстави припускати попит на подібні прикраси серед жінок Бірки (Рис.3;2).

Серед інших речей, пов’язаних з побутом жінок, можна назвати шиферне біконічне прясло (SHM 5208: 1905) діаметром 2,6 см, висотою 1,7 см, діаметр отвору 0,9 см. (Рис.12:9) Ще однією річчю, виготовленою з овруцького шиферу, є намистина діаметром 1,6 см, діаметр отвору 0,6 см, товщина 0,6 см. (Рис.12:10).

Елементи озброєння, виявлені під час розкопок Чорної землі Й. Стольпе, представлені трьома наконечниками стріл, що мають трикутне у перетині лезо (тип D 1 за Е. Вегро) [Wegraeus, 1986, s.28, abb. 4: 10] (Рис.12:1-3). Два наконечники мають вузьке і довге лезо (SHM 5208: 296; SHM 5208: 297), третій - листоподібне (SHM 5208: 294). За даними Е. Вегро, наконечники даного типу поширені переважно в долині Меларен, а в похованнях Бірки їх нараховується 41 екземпляр. Найбільш близькі аналогії вони мають у старожитностях угрів [Hampel, 1905, bd. I, abb. 358; 420-422].

Східного походження, ймовірно є залізна широкообушна сокира (SHM 5208: 304) з трапецієподібним лезом довжиною 12,6 см, ширина леза 5,5 см, ширина обуха 3,5 см (Рис.13:1). Ще одна сокира східного типу (Рис.13:2) з молоткоподібним обухом та трапецієподібним лезом близька сокирам караякупівської культури [Степи Евразии, 1981, pис. 55: 60; 61] та сокирі з кургану 10 (комплекс 4) могильника Ісаєво у Південно-Східному Приладожжі [Кирпичников, 1966, c.104, табл. ХVІІІ: 1]. На сокирі позначений шифр поховання - Bj 872 , однак в публікації Х. Арбмана ця сокира не згадується [Arbman, 1943, s.340-341]. П. Паульсен приписував цю сокиру похованню Bj 572 [Paulsen, 1956, s.44, 46, abb. 15a], що суперечить даним Х. Арбмана: “№ 572. Probegrabung, die keine Funde gab” [Arbman 1943, s.186]. Крім цього у Паульсена помилково вказана довжина сокири - 12,2 см, замість 11,6 см. Можливо, дана сокира походить з матеріалів розкопок поселення Й. Стольпе, які досить довгий час не були оброблені і по сьогодні залишаються неопублікованими.

До залишків військового обладунку належать уривки кольчуги SHM 5208:30.

Серед елементів торгівельного інвентарю відзначимо деталі бронзових терезів, чашок від них та бочковидних і кубічних важків.

Для вивчення проблеми міграцій окремих мешканців Бірки у Західну та Східну Європу, велике значення має аналіз стилів “моди”. Останнім часом серед окремих дослідників побутує думка, що найбільш характерною ознакою жіночого скандинавського костюму є дві овальні (черепахоподібні) фібули, які скріплювали лямки юбки та третя фібула, що кріпила накидку або шаль [Stalsberg, 1982, s.267-295; Богуславский 1997, c.46-61]. Натомість аналіз комбінацій різних типів прикрас у могильнику Бірки дозволяє виділити 22 варіанти, що характеризуються різною кількістю.

Варіант І1 (118 поховань) складають поховальні комплекси, де виявлене тільки намисто.

Варіант ІІ2 (51 поховання) утворюють комплекси, які містили дві овальні фібули або одну і іноді могли супроводжуватися намистом та підвісками. Час побутування цього стилю допомагають визначити монети, знайдені у похованнях: Bj 550 - диргем 705-749 рр.; Bj 632 - візантійська монета 829-832 рр.; Bj 837 - диргем 864/865 рр.; Bj 838 - диргем 942 р.; Bj 844 - диргем 809/810 рр. Отже, час появи даного стилю можна визначити часом не пізніше початку ІХ ст.

Варіант ІІІ3 (32 поховання) представлений поховальними комплексами у яких знайдено дві овальні фібули разом з третьою - рівноплечою. В трьох похованнях знайдено монети, які дозволяють датувати початок побутування цього стилю на початку ІХ ст.: Bj 639 - дві монети Бірки; Bj 646 - дві монети Бірки; Bj 964 - диргем 773-790 рр.

Варіант ІV4 (24 поховання) складають комплекси з зафіксованими двома овальними та третьою - круглою фібулою*. В трьох похованнях знайдено монети, які датують побутування даного стилю близько середини ІХ-початком Х ст.: Bj 963 - денарій 814-840, монета Бірки; Bj 966 - диргем 912/913 рр.; Bj 731 - диргем 903-911 рр.

Варіант V5 (8 поховань) представлений похованнями з двома овальними фібулами, третьою - круглою та четвертою - кільцевою. Загалом стиль V близький до стилю ІV, додатковим елементом є плащ, котрий одягався поверх плаття і скріплювався кільцевою фібулою. Зважаючи на дати монет можна зробити висновок, що обидва стилі побутували одночасно: Bj 835 - диргем 911/912 рр., монета Бірки; Bj 845 - диргем 925/926 рр.; Bj 847 - брактеат Хедебю; Bj 965 - диргем. Крім цього, треба зазначити, що ця ж комбінація фібул зафіксована у похованнях жінок у парних поховальних комплексах - Bj 644 з монетою 920/921 рр. та Bj 750 з монетою 909/910 рр. або 911/912 рр.

Варіант VІ6 (7 поховань) утворюють комплекси, в яких трапилися дві овальні фібули разом з третьою - кільцевою. У двох похованнях знайдено монети: Bj 306 - диргем 939/940 рр.; Bj 523 - срібний брактеат, які дозволяють датувати цей стиль ІХ-першою половиною Х ст.

Варіант VІІ7 (7 поховань) складають поховання з двома овальними фібулами та третьою - трилистою. В похованні Bj 465 знайдено диргем 805/806-813/814 рр., що дозволяє датувати початок побутування цього стилю на початку ІХ ст.

Варіант VІІІ представлений комбінацією з двох овальних фібул та третьою - кільцевою з довгою голкою, виділяється умовно. Даний стиль близький стилю ІІ, за виключенням одного елементу - плаща, який одягався поверх плаття і скріплювався кільцевою фібулою з довгою голкою. Така комбінація начебто фіксується у похованнях Bj 504 та Bj 633. Однак при перевірці виявилося, що у зведеній таблиці Х. Арбмана помилково вказана наявність у похованні Bj 633 “ringnadel” замість “ringspange”, яка була знайдена у дійсності [Arbman, 1943, s.213-214, taf. 51: 5]. Тому це поховання ймовірно, слід віднести до варіанту VІ. Поховання Bj 504 було знайдено разом з чоловічим похованням Bj 536 і кільцева фібула з довгою голкою могла належати чоловічому похованню.

Варіант ІХ8 (4 поховання) репрезентують комплекси, в яких знайдено овальні, трилиста та кільцева фібули. В похованні Bj 954 знайдено диргем, що датується 902-911 рр.

Варіант Х представлений комбінацією двох овальних та третьою-прямокутною фібулою, які трапилися у двох похованнях - Bj 539 та Bj 557. В останньому похованні виявлена візантійська монета, датована 842-856 рр.

Варіант ХІ утворює комбінація з овальних, трилистої та круглої фібул, яка зафіксована у двох випадках. В обох похованнях виявлено монети: Bj 517 - диргем 920 р. та Bj 968 - брактеат Хедебю.

Варіант ХІІ9 являє собою поєднання овальних, круглої та рівноплечої фібул, що зафіксоване у трьох випадках.

Варіант ХІІІ представлений лише у похованні Bj 860 А і являє собою комбінацію овальних фібул, круглої та так званих “Bogenspangen”.

Варіант ХІV виявлений у двох похованнях - Bj 543 та Bj 607, де зафіксовані овальні, кругла фібула та “Bogenspangen”. В похованні Bj 547 знайдено диргем.

Варіант ХV10 представлений у трьох похованнях зі знахідками овальних фібул, рівноплечої та кільцевої*. В похованні Bj 902 знайдено диргем.

Варіант ХVІ11 (15 поховань) репрезентований у похованнях, де знайдено тільки одну круглу фібулу. У похованні Bj 777 знайдено диргем датований 951/954 рр.

Варіант ХVІІ зафіксований тільки у одному похованні - Bj 138, в якому знайдено круглу та кільцеву фібулу разом з диргемом, карбованим у 815/816 рр.

Варіант ХVІІІ являє собою поєднання двох круглих фібул, яке зафіксоване у двох випадках - Bj 923 та Bj 638 (фібули різних розмірів).

Варіант ХІХ представлений тільки одним похованням - Bj 642, в якому знайдено круглу фібулу та кільцеву з довгою голкою.

Варіант ХХ фіксується у трьох похованнях - Bj 468, Bj 631 та Bj 882, які містили тільки трилисті фібули.

Варіант ХХІ12 виявлено у 19 поховальних комплексах, де знайдено тільки одну рівноплечу фібулу. У двох випадках знайдено монети: Bj 29 - дирхем 705-749 рр. та Bj 944 - диргем.

Варіант ХХІІ являє собою комбінацію трилистої фібули з круглою, яка трапилася у двох похованнях - Bj 738 та Bj 841.

Отже, з огляду різноманітних комбінацій можна зробити висновок, що поєднання овальних фібул з третьою - рівноплечою, круглою або трикутною складають менший відсоток по відношенню до комбінації лише з двох овальних фібул. Це ймовірно, дає підстави стверджувати, що знахідки цієї комбінації у Східній Європі можуть свідчити про міграції, а не запозичення або культурні впливи, як уявляється деяким дослідникам [Богуславский, 1991, c.46-62]. І. Хегг виділяє такі типи жіночого одягу у Бірці.

прості або гофровані сорочки, виготовлені з полотна, що на думку дослідниці, запозичені зі Східної Європи;

туніки з шерсті, що виготовлялися у Сірії і у деяких випадках були обшиті шовком або пузементними стрічками, імпортованими зі Сходу або Візантії;

юбки з бретелями, скріплені овальними фібулами, традиційний нордичний жіночий стрій за виключенням самого матеріалу - шерсті або полотна які імпортувалися зі Сходу;

кофта, що виготовлялася з імпортної шерсті і мала спереду до грудей розріз, який скріплювався над грудьми круглою фібулою;

плащі, наявність яких реконструюється на основі знахідок кільцевої з довгою голкою або п’ятої фібули [Hдgg, 1974, s.101].

Таким чином, складові елементи жіночого строю Бірки досить рано зазнали потужних орієнтальних впливів, що в свою чергу підважує досить поширену серед дослідників точку зору про існування “типово скандинавського типу одягу”. Натомість, різноманітні стилі використання прикрас можуть пояснюватися регіональними особливостями. Зокрема, як показав І. Янссон, овальні фібули набули більшого поширення у Середній Швеції та на Оланді; рівноплечі фібули переважають в Уппланді, Єстрікланді та на Оланді; рівноплечі, трилисті та великі круглі фібули домінують у Вестманланді, Рекарне та Нерке; великі круглі фібули у Сьодерманланді [Jansson, 1985, s.153].

Реконструкція динаміки зовнішньорегіональних контактів Бірки пов’язана з проблемою хронології пам’ятки. Зараз більшість дослідників виділяють Ранній період Бірки (775-875 рр.) та Пізній період Бірки (875-975 рр.) [Jansson, 1985, s.176; Holmquist Olausson, 1993, p.30-31]. Заснування Бірки датують близько 800 р., однак ця дата в основному грунтується на порівняльних аналогіях деяких типів намиста та гребінців з нижнього горизонту старої Ладоги та Хедебю [Clarke, Ambrosiani, 1991, p.75-76]. Взаємовідношення міста з поселенням попередньої доби поки що не зрозуміле. Християнські могильники Гріндсбакка та Щербакка, ймовірно залишені поселенням, яке існувало після залишення Бірки [Clarke, Ambrosiani, 1991, p.76; Jansson, 1985, p.183; Holmquist Olausson 1993, p.30]. Верхня дата існування поселення визначається на основі грошово-речових скарбів, знайдених Й. Стольпе на поселенні. У скарбі 1872 року найпізнішими монетами виявилися саманідська - Мансура бен-Нуха (961-977 рр.) та візантійська - Костянтина VІІ та Романа (948-959 рр); скарб 1873 р. містив візантійську монету Костянтина VІІ і Романа та саманідську монету, карбовану в Бухарі у 957/958 рр. [Stolpe, 1873; 1874; Zachrisson, 1992, p.52-63]. Враховуючи дати цих монет та відсутність західноєвропейських монет другої половини Х ст., верхня межа існування поселення визначена 970-ми рр. [Arbman, 1939, s.130-132; Jansson, 1985, s.185; Clarke, Ambrosiani 1991, p.76].

Показово, що східноєвропейські імпорти досягають Бірки вже у її ранній період. Зокрема, не пізніше ІХ ст. можна датувати срібні персні салтівського типу, сердолікові підвіски-скарабеї, круглу “кривицьку” бляшку, які знайдені на поселенні. Ймовірно, в Х ст. у Бірку потрапляють окремі вироби з овруцького шиферу. Нарешті, тривалі контакти Бірки зі Східною Європою яскраво ілюструють срібні виті браслети з завитими в кільце кінцями, знайдені в скарбі 1872 р. (Рис.14) і знайомі нам за скарбом у Шпилівці та Києві (садиба Сікорського) [Корзухина, 1954, табл. V; ІХ]. Треба гадати, що саме Бірка кристалізувала у добу вікінгів східні впливи, що позначилися як на чоловічій, так і на жіночій “моді”. Із занепадом Бірки пріоритет східних контактів переходить до королівського міста Сігтуни.


Иллюстрации:
Рис. 1
Рис. 2
Рис. 3
Рис. 4
Рис. 5
Рис. 6
Рис. 7
Рис. 8
Рис. 9
Рис. 10
Рис. 11
Рис. 12
Рис. 13
Рис. 14

Литература:

Андрощук Ф.О. 1999. Нормани і слов‘яни в Подесенні (моделі культурної взаємодії доби раннього середньовіччя). К.
Бліфельд Д. І. 1977. Давньоруські пам’ятки Шестовиці. К.

Булкин В. А., Лебедев Г. С. 1974. Гнёздово и Бирка (к проблеме становления города) // Культура средневековой Руси. Л.
Богуславский О. И. 1997. Юго-Восточное Приладожье и Скандинавия (вопросы культурных контактов) // Культурные взаимодействия в условиях контактных зон. Тезисы конференции молодых учёных Санкт-Петербурга и СНГ. СпБ.

Ениосова Н. В. 1998. Химический состав и техника изготовления височных колец из Гнёздова //Труды VI Международного конгресса славянской археологии. Т. 4: Общество, экономика, культура и искусство славян. М.

Давидан О. И. 1988. Скарабей из Старой Ладоги // АСГЭ. Вып.29.
Дубов И. В. 1982. Северо-Восточная Русь в эпоху раннего средневековья. Л.
Килиевич С. Р., Орлов Р. С. ., 1985. Новое в ювелирном ремесле Киева // Археологические исследования Киева 1978-1983 гг. К.
Кирпичников А. Н. 1966. Древнерусское оружие. М.-Л. т. 2
Кирпичников А. Н. 1984. Каменные крепости Новгородской земли. Л.

Кирпичников А. Н. 1985. Раннесредневековая Ладога // Средневековая Ладога. Л .
Корзухина Г.Ф. 1954. Русские клады. М.-Л.
Кузьмин С.Л. 1997. Первые десятилетия истории Ладожского поселения // STRATUM + Петербургский археологический вестник. СПб.-Кишинёв.
Лебедев Г.С. 1977. Социальная топография могильника эпохи викингов в Бирке  // Скандинавский сборник. № 22.

Лебедев Г.С. 1985. Эпоха викингов в Северной Европе. Л.
Носов Е. Н. 1990. Новгородское (Рюриково) городище. Л.
Репников Н. И. 1948. Раскопки в городище Старой Ладоги // Старая Ладога. Л.
Седов В.В. 1982. Восточные славяне в VI - ХIII вв. М.

Степи Евразии в эпоху средневековья. 1981 М.
Толочко П.П. 1989. Древнерусский феодальный город. К.
Adam av Bremen. 1984. Historien om Hamburgstiftet och dess biskopar. Stockholm,.
Arbman H. 1939. Birka Sveriges aldsta handelstaad // Frеn forntid och medeltid 1. Stockholm.
Arbman H. 1937. Schweden und das karolingische Reich. Studien zu den handelsverbindungen des 9 Jahrhunderts. Stockholm.
Arbman H. 1943. Birka I. Tafeln.Stockholm, 1940; Birka I. Die graber. Text.Stockholm.
Arbman H. 1955. Svear i Osterviking. Stockholm.
Ambrosiani B., Arrhenius B., Danielson K., Kyhlberg O., Werner G. 1973. Birka. Svarta jordens hamnomrеde // Riksantikvariatambetet Rapport C1 1973. Stockholm.
Ambrosiani K. 1981. Viking Age combs, comb making and comb makers in the light of finds from Birka and Ribe // Stockholm studies in archaeology 2.Stockholm.
Andersson M. 1998. Vapen frеn Birkas garnison. Analys ock documentation //CD-uppsatser i Laborativ arkeologi 97/98. Del 1. Stockholm..
Arne T. 1914. La Suede et L`Orient.Upsala.
Arrhenius B. 1990. Utgravniningen av den ostligaste storhogen pе gravfaltet Ormknos, RAA 111, Bjorko, Adelso sn, Uppland // Laborativ arkeologi 4. Stockholm.
Arrhenius B. 1993. Aspects on barter trade exemplified at Helgo and Birka //The Archaeology of Gudme and Svendborg. //Arkaeologiske Studier 10. Kobenhavn.
Arwidsson G. (Ed.). 1984. Birka II:1. Systematische Analyse der Graberfunde.-Stockholm.
Arwidsson G. (Ed.). 1986. Birka II:2. Systematische Analyse der Graberfunde.Stockholm.
Arwidsson G. (Ed.). 1989. Birka II:3. Systematische Analyse der Graberfunde. Stockhom.
Boken om Ansgar. 1986. Stockholm,.
Calmer J. 1977. Trade Beads and Bead Trade in Scandinavia ca. 800-1000 A.D. //Acta Archaeologica Lundensia. Series in 40 11. Lund.
Carlsson A. 1994. “Gamle kung Erik”, Erik Segersall och Hеkon jarl (Ivarsson) tre vikingar med Adelso anknytning Nordisk amator Arkeologi. 2.
Carlsson A. 1995. Birkas kungsgеrd pе Adelso och Svearnas Fornsigtuna tvе aristokratiska miljoner i Malardalen //...Gick Grendel att soka det Hoga huset”. Arkeologiska kallor till aristokratiska miljoner i Skandinavien under yngre jarnеlder. Rapport frеn ett seminarium i Falkenberg 16-17 November 1995. (Red. J.Callmer och E.Rosengren) //Halland lansmuseers skrifterre No 19 //GOTARCC. Arkeologiska skrifter 17.
Clarke H., Ambrosiani B. 1991. Town in the Viking Age.-Leicester & London,.
Clarke H.B., Simms A. 1985. The Comperative History of Urban Origins in Non-Roman Europe: Ireland, Wales, Denmark, Germany, Poland and Russia from the Ninth to the Thirtheen Century. //BAR International Series 255.
Davidan O. 1992. Kunsthandwerkliche Gegenstande des 8 bis 10 Jahrhunderts aus Alt-Ladoga (Die Samlung der Staatlichen Ermitage in St.Petersburg) //Zeitschrift fur Archaologie des Mittelalters, Jahrgang 20, 1992. Koln.
Erikson M. 1998. Fyndmaterialet frеn Birkas Garnison. En jamforelse mellan 1877, 1934 och 1997 еrs undersokning //CD-uppsatser i Laborativ arkeologi 97/98 Stockholm.
Excavations in the Black Earth 1990 - 1995 // Birka studies. Vol.2.Stockholm.
Graslund A.S. 1980. Birka IY. The burial customs. A study of the graves on Bjorko.Stockholm.
Halstrom G. 1913. Birka I. Hjalmar Stolpes gravundersokningar.Stockholm.
Hampel J. 1905. Alterthumer des fruhen mittelalters in Ungarn. Bd.III. Braunschweig.
Hedenstierna-Jonson Ch., Kitzler L., Stjerna, N. 1998. Garnisonen II. Arkeologisk undersokning 1998.Stockholm.
Hodges R. 1989. Dark Age Economics. London.
Holmquist Olausson L. 1993. Aspects on Birka. Investigations surveys 1976-1989 //Theses and papers in arhaeology B:3.Stockholm.
Holmquist Olausson L. 1998. The defence of Birka-this year`s excavation at the Garrison //Viking heritage. Newsletter 5.
Hyenstrand E. 1992. Early discoveries in the Black Earth //Birka studies. Vol.1.Stockholm.
Hagg I. 1974. Kvinnodrakten i Birka. Livplaggens rekonstruktion pе grundval av det arkeologiska materialet //Aun 2. Uppsala.
Jansson I. 1985. Ovala spannbucklor. En studie av vikingatida standadsmycken med utgеngspunkt frеn Bjorkofynden. Aun. 7. Uppsala,.
Jansson I. 1986. Gurtel und gurtelzubehor von orientalischen Typ Birka II:2.Stockholm.
Jansson I. 1988. Wikingerzeitlicher orientalischer import in Skandinavian Bericht der Romisch-Germanischen kommission, 69.
Jansson I. 1989. Schmuckanhanger von orientalischen Typ // Birka II:3.Stockholm.
Kitzler L. 1997. Rapport frеn utgravningen av Garnisonen pе Bjorko 1997. Arkeologisk undersokning Stockholms lan, Ekero kommun, Adelso socken, Bjorko, fornlamnings nr.35. Garnisonen. Stockholm.
Kyhlberg O. 1980. Vikt och varde. Arkeologiska studier i vardematning betalningsmedel och metrologi under yngre jarnеlder. I. Helgo. II. Birka //Stockholms studies in arhaelogy 1.Stockholm.
Leciejewicz L. 1954. Cmentarzysko w Birce. Proba interpretacji spolecnej // Archeologia 6.
Neil Price S. 1995. Pagan Amulets and cult objects from Black Earth: interium report on finds from 1990 excavations //Excavations in the Black Earth 1990 //Birka studies. Vol.2.Stockholm.
Nerman B. 1918. Kungshogarna pе Adelso och Sveriges aldsta konungalander //Fornvannen .
Norr S. 1998. To Rede and to Rown. Expressions of Early Scandinavian Kingship in written sources. //Opia 17.Uppsala.
Paulsen P. 1956. Axt und Kreuz und Osteuropa. Bonn.
Rispling G. 1997. Lista over myntfynd pе Birka еr 1997 Up, Adelso sn, Bjorko, Garnisonen // Kitzler L. Rapport frеn utgravningen av Garnisonen pе Bjorko 1997. Arkeologisk undersokning Stockholms lan, Ekero kommun, Adelso socken, Bjorko, fornlamnings nr.35. Garnisonen. Stockholm.
Rydh H. 1936. Forhistoriska undersokningar pе Adelso. Stockholm.
Sawyer B., Sawyer P. 1993. Medieval Scandinavia. From Coversation to Reformation circa 800-1500.London.

Selling D. 1955. Wikingerzeitliche und fruhmittelalterliche Keramik in Schweden. Stockholm.
Staecker J. 1997. Legends and mysteries. Reflections on the evidence for the early mission in Scandinavia // Visions of the Past. Trends and traditions in Swedish Medieval Archaeology.Stockholm.
Stalsberg A. 1982. Scandinavian relations with northwest Russia during the Viking Age (The archaeological evidence) //Baltic Studies. V.13. 3.
Steuer H. 1969. Zur statistischen auswertung des Graberfeld von Birka // Neue Ausgrabungen und forschungen in Niedersachsen 4.Hildeshheim.
Stjerna N. 1996. Fodralkammar frеn Birkas Garnison. Analys och documentation // CD-uppsatser i Laborativ arkeologi 96/97. Del 1. Stockholm.
Stjerna N. 1998. Frеn likbranningsplats till garnison Birkas befastning. // www.archaeology.su.se/arklab/birka.htm
Stolpe H. 1872. Naturhistoriska ock arhaeologiska undersokningar pе Bjorko i Malaren // Ofversiat af kongl. Vet. Akad. Forn. 1872, 1.Stockholm. .

Stolpe H. 1873. Naturhistoriska och archaeologiska undersokningar pе Bjorko i Malaren II: Redogorelse for undersokningarna еr 1872 //Ofversigt af Kongl. Vet.-Akad. Forh, 1873, 5.Stockholm.
Wegraeus E. 1986. Die Pfeilspitzen von Birka //Birka II:2.Stockholm.
Wеhlander L. 1998. Birkas stadsvall och dess forlagning fram till Borg. En prospekteringsundersokning //CD-uppsatser i Laborativ arkeologi 97/98. Del 1. Stockholm.
Zachrisson T. 1992. Silver and gold hoards from the Black Earth //Investigation in the Black Earth //Birka studies. Vol 1.Stockholm.

Примітки:

1 Gr. № 11 В; 14; 17; 37; 38; 42; 49; 54; 69; 96; 105 А; 105 В; 112; 119; 145; 137; 150; 157; 161; 163; 164; 168; 177; 184; 188; 189; 191; 193; 201; 211; 215; 321; 322; 329; 332; 342; 343; 367; 370; 371; 376; 387; 391; 418; 419; 424 А; 437; 448; 454; 455; 457; 467 А; 492; 494; 502; 570; 583; 584; 592; 598; 649; 679; 682; 687; 700; 712; 733; 749; 754; 756; 758; 760; 766; 767; 770; 780; 782; 783; 795; 797; 811; 829; 861; 867; 884; 889; 892; 893; 894 А; 999; 1001; 1010; 1015; 1023; 1050; 1061; 1064; 1099; 1111; 1115; 1127; 1146; 1147; 1153; 1162; 1164; 1165; Ausg.1902.
2 Gr. № 13; 39; 77 b; 127; 208; 209; 212; 214; 348; 390; 464; 501; 504; 505; 513; 521; 526; 550; 564; 566; 573; 585; 619; 625; 629; 630; 632; 655; 660; 711 B; 757; 823 B; 824 A; 824 B; 825; 836; 837; 838; 844; 856; 860 B; 922; 952; 959; 980; 1009; 1012; 1067; 1085; 1131; 1158.
3 Gr. № 158; 304; 385; 462; 485; 508; 515; 535; 549; 551; 552; 556; 563; 577; 594; 597; 599; 602; 606; 620; 637; 639; 645; 646; 657; 849; 961; 964; 969; 978; 1014; Ausg.1888.
4 Gr. № 60 A; 431; 511; 518; 703; 791; 800; 846; 857; 865; 950; 963; 966; 967; 987; 1004; 1038; 1084; 1087; 1090; 1102; 1130; 1161; 731.
5 Gr. № 835; 845; 847; 901; 943; 946; 965; 1083.
6 Gr. № 306; 523; 633; 739; 981 A; 633; 902.
7 Gr. № 465; 466; 507; 559; 605 A; 839; 843 A.
8 Gr. № 480; 954; 1062; 1159.
9 Gr. № 479; 960; 973.
10 Gr. № 902; 983; 1081.
11 Gr. № 24 A; 59; 104; 110; 463; 554; 571; 737 A; 762; 777; 831; 948; 972; 1035; 1095.
12 Gr. № 29; 109; 134; 151; 178; 444; 483; 530; 538; 615; 647; 854; 880; 944; 951; 981 B; 1046; 1105; 1108.

Синтаксис сноски:
Ф.О. Андрощук. Шведська Бірка та її контакти зі Сходом / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/androschuk2.htm).

Источник:
Ф.О. Андрощук. Шведська Бірка та її контакти зі Сходом // Vita Antiqua, 2-1999. С. 194-205.