Хазарский каганат, публикации

 Археология
Info -- Updated 04:19 GMT+2,  Пятница, 21 сентября 2001 г.  • Добавить URL

Кухонна кераміка та керамічні вироби спеціального призначення салтово-маяцької культури Середньодонеччя

К.І. Красильніков,
Луганський педінститут

На Середньодонеччі, у басейні річок середньої течії Сіверського Дінця, розвідками, які охопили площу близько 36 тис. кв.км., зафіксовано близько 400 поселень та 40 могильників салтово-маяцької культури. Незначна частина з них вивчена розкопками, інші поки кваліфікуємо як місцезнаходження, на яких проведені дослідження пошукового характеру (рис.1). За вищезазначеними даними всі поселення ми поділили на три типи: стійбища, кочовища, селища [Красильников,1980, с.6-7]. Важливим критерієм їх типології слід вважати й керамічний матеріал з них. Загальна статистична характеристика керамічних комплексів різних поселень у процентному співвідношенні приблизно така (таб.I).

З наведених даних видно, що для кожного типу поселення характерний специфічний набір посуду. Висновок узгоджується з уже висловленим положенням про те, що керамічні комплекси прямо залежні від загального стану господарства і ступеня осілості населення степів Сіверського Дінця. [Красильников,1981, с.110-119 ].

У похованнях вивчених нами тут же могильників керамічний матеріал диференціюється також нерівномірно (таб.II).

Керамічний комплекс салтівської культури Середнього Подонеччя вже був предметом обговорення. Його, зокрема, подано у спеціальному збірнику, який було опубліковано близько 10 років тому в Угорщині. [Krasilnikov, 1990,c.193-244]. Але доступність матеріалів, поданих у ньому, надзвичайно утруднена вже хоча б через те, що опубліковані вони тільки угорською мовою без будь-яких анотацій чи резюме слов’янською мовою, хоча як ілюстративний каталог він, без сумніву, корисний для салтовознавців.

Ми в даному випадку пішли іншим шляхом. Для найбільш повного і предметного викладу відомого на даний момент керамічного матеріалу з нашого регіону весь комплекс поділено на дві самостійні теми: перша - кухонна кераміка та технологічно близькі з нею ліпні вироби, друга - столовий посуд, тарні та відповідні їм посудини.

У даній статті ми зупинимося на серії знахідок кухонної кераміки, близьких до неї казанів з внутрішніми вушками, невеликої за об’ємом ліпної тари та виробів з глини спеціального призначення.

Фактичний матеріал даної статті такий: 96 одиниць цілих форм горщиків, 81 виріб з глини для господарчо-побутових, ремісничих і спеціальних потреб, 380 дінець із знаками-клеймами. Усе це дає тверді свідчення про форми, технології, орнаментації та призначення кожної окремої групи виробів.

Значна частина кераміки зроблена й обпалена саме тут у гончарних майстернях селищ середнього Дінця: біля с.Підгаївка [Красильников,1976, с.267-274], Новолимарівка на р.Деркул, біля с.Рогалик на р.Євсуг [Красильников,1976, с.60-68].

Вивчення кераміки почнемо з типології. В основі типологізації лежать функціонально-технологічні принципи, розроблені та викладені у ряді праць С.О. Плетньової [Плетнева,1963,с.2-72; Плетнева,1967,с.103-134].

Спочатку виділимо основні функціональні групи. Їх чотири: кухонна, столова, тарна й вироби спеціального призначення.

Друга ознака - технологія виготовлення посуду. Вона визначає другу підгрупу. Увесь посуд зроблений в основному двома способами: ліпною технікою - ліпний, та за допомогою гончарного кола - крукружальний. Але частина ліпного посуду підправлялася на ручному колі, через те віднесемо її також до кружального.

Третя ознака - конкретне призначення посуду. На основі цього визначаємо тип виробу. І, нарешті, на основі різних форм однотипних виробів визначаємо підтипи. Типологічні ознаки посуду (типи, підтипи) особливо помітні при корелюванні основних параметрів посудин та складання співвідношень їх пропорцій [Русанова,1976,с.10-11].

Позначимо необхідні нам параметри індексами: Д - діаметр вінчика, Д1 - діаметр шийки горловини, Д2 - діаметр тулуба, Д3 - діаметр дна, Н - висота посудини, Н1 - висота вінчика, 2 - висота шийки горловини, плечиків, Н3 - висота точки найбільшого діаметра - Д2.

Вичерпну інформацію про форму посудини дають п’ять співвідношень: Н:Д2; Н:Н3; Н:Н2; Д2:Д3; Д:Д3.

Такий підхід дозволяє визначити найбільш характерні для нашої території форми посуду, а також виявити “сторонні” ознаки, деякі технологічні та хронологічні аспекти [Плетнева,1959,с.212-272; Плетнева,1962,с.41-44].

КУХОННА КЕРАМІКА

У керамічному комплексі салтівської культури Середньодонеччя помітно виділяється кухонний посуд. Він переважає вже в шарах кочовищ до 40%, на селищах його 50%, у похованнях до 60%.

За технологією виготовлення кухонний посуд можно поділити на дві підгрупи: ліпний та кружальний, у тому числі підправлений на колі.

1. Ліпна кухонна кераміка (рис.2).

У шарах поселень кількість фрагментів ліпного посуду різна - від 0,5 до 27%. До них відносимо: кухонні горщики, корчаги, казани, сковорідки, жаровні та інші вироби, сформовані руками.

Тип 1 - кухонні горщики для приготування їжі - характеризуються нестандартністю форм та керамічного тіста - складом домішок. Очевидно, посуд зроблений різними людьми виключно для домашнього користування.

Шляхом кореляції вдалося виділити два основних підтипи горщиків. Одні з них (підтип А) - приземкуваті, круглобокі, інші (підтип Б) - навпаки, більш стрункі, з плавним, помірним профілем стінок. Основні розміри ліпних кухонних горщиків обох підтипів наведені у типолого-технологічній таблиці III. Для визначення найбільш загальної форми горщиків кожного підтипу на основі даних вимірів складемо систему співвідношення пропорцій. Горщики підтипу А характеризуються такими показниками: Н:Д2 як 1:1, 1-1,2; Н:Н3 як 1:0,5-0,6; Д2:Д3 як 1:0,7-0,8; Д:Д3 як 1:0,8-0,9; Д2:Д як 1:0,7-0,8.

Отже, про вигляд горщика підтипу А. Форма тулуба кругла, яйцеподібна, приземкувата з невисоким піддонном, широким дном (рис.2,1-4). Вінця низькі, відігнуті, виразні, іноді орнаментовані скісними надрізами, у профілі вони круглі та сплющені. Стінки горщиків часто без орнаменту, але по всій поверхні загладжені, можливо, м’якою травою. Колір світлий, але нерівномірний, з темними плямами - наслідок неякісного випалу. Фактура тіста груба, глина з крупним кварцевим піском, дрібним шамотом, тому стінки горщиків горбкуваті. Товщина їх залежить від величини горщика, але звичайно перебуває у межах 0,6-0,9 см, біля дна до 1,1 см.

Горщики підтипу Б виявляють дещо інше співвідношення висот до діаметрів. Так, Н:Д2 як 1:0,7-0,75; Д2:Д як 1:0,7-0,8; Н:Н3 як 1:0,6-0,7; Д2:Д3 як 1:0,75; Д:Д3 як 1:0,9. Наочність про графік співвідношення пропорцій розмірів ліпного посуду представлена на рис.3. При таких співвідношеннях посудини підтипу Б можна характеризувати як овальні з менш випуклим тулубом, більш високою придонною частиною, стійким дном (рис.2,5-7). Вінця відігнуті, у профілі круглі з насічкою або вм’ятинами. Поверхня стінок горщиків ретельно загладжена, іноді з орнаментом у вигляді прокреслених ліній. Тісто міцне або навпаки рихле, що залежить від домішок. Великий відсоток крупнозернистих домішок надає поверхні горбкуватості. Товщина стінок 0,7-1,2 см. Колір горщиків темний зі світлими плямами нерівномірного випалу.

Таким чином, між горщиками двох підтипів принципово різких відмінностей немає, більш того, між ними простежуються проміжні форми горщиків, які ми називаємо підтипом - В (рис.3,4,7). Усі вони належать до однієї групи побутового посуду донського типу. Виготовляли горщики й користувалися ними, очевидно, давні болгари у VIII - на початку IX століть. Але це відносні дати тому, що хронологія ліпної кераміки донецьких поселень розв’язується в основному стратиграфічно. На поселеннях Підгаївки та Новолимарівки ліпний посуд залягає переважно в шарах, які відносяться до періоду існування кочовищ і складає 20-27%. Він же зустрічається у круглих напівземлянках разом з уламками амфор, датованих другою половиною VIII - поч. IX століть. Але якась частина посуду (в основному підтипу Б) продовжувала побутувати й у більш пізній час - навіть у другій половині IX століття.

Тип II. Крім звичайних кухонних горщиків, ліпним способом виготовляли невеликі (12-16 літрів) корчаги (рис.4,1). Про них можна сказати таке: висота від 35- до 40 см, сформовані з глини, до якої додано шамоту, подрібненої крейди, кварцевого піску. Фактура сипка, колір темно-сірий, коричневий. Форми корчаг нестандартні, але помітно переважають приземкуваті з дуже випуклими стінками, широкою горловиною та вузьким нестійким дном. Вінця різко відігнуті назовні, прикрашені насічкою. На стінках (їх товщина 1-1,6 см) видно сліди загладжування рукою або жмутом трави, іноді видно лінії гребінки.

Тип III. Казани з внутрішніми вушками (рис.4, 2-3). Зауважимо відразу, що на Дінці цей вид посуду не набув широкого розповсюдження. Тільки у нижніх горизонтах поселень зустрічається незначна кількість уламків казанів: у Підгаївці - 58 фр., у Новолимарівці - 39 фр., на Рогалику їх майже зовсім немає. Цілі форми ніде не знайдені, але й на основі уламків вдається реконструювати форму цього посуду. Казани були з невисоким (25-30 см), але широким (до 30-35 см) тулубом і невисоким (3-4 см) вінчиком. Верх вінців плоский або круглий. Наліпні вушка насаджені на внутрішні стінки в 2-3 см від краю вінчика. Форма вушок різна. Частина казанів з цільним масивним вушком, у якому зроблені два отвори - підтип Б з очковидними вушками (рис.4,3); до речі, останні на середньому Дінці зустрічаються частіше. Зроблені казани з глини з домішками крупнозернистого рчкового піску, шамоту. Фактура міцна, обпал рівний, товщина стінок 1,1-1,3 см. Усередині й зовні казани загладжені, у верхній частині й по вінчику нерідко нанесений орнамент - гребінчасті смуги на стінках і зубчасті наколи гребінки по вінчику. На поселеннях середнього Дінця казани з внутрішніми вушками ми також пов’язуємо з праболгарським населенням, яке жило на стійбищах та кочовищах VIII-поч.IX століття. Казани побутують і у подальший період салтівської культури, але тепер їх ремісники формують на гончарному колі.

Тип IV. Сковорідки, як і казани, не були масовим керамічним матеріалом (рис.4,4). За технологією віготовлення сковорідки поділяються на дві підгрупи - ліпні та підправлені на колі, причому процент ліпних значно більший. До складу керамічного тіста входять усе ті ж домішки: шамот, рослинність тому фактура тіста нещільна, але самі вироби міцні, добре обпалені. Діаметри сковорідок 25-36 см, висота їх 6-10 см, вінця прямі, нерівні, іноді прикрашені кривою насічкою та вм’ятинами. Стінки грубі, горбкуваті, товщина їх біля вінчика 0,8-1 см, біля дна до 1,5 см, дно 1,5-1,7 см.

Тип V. Спеціальні кухонні жаровні, які могли використовуватися для приготування м’ясних страв і птиці. Формою жаровні нагадують сковорідки з високими (до 20 см) похилими стінками (рис.4,5), тому верх жаровні дорівнює майже двом розмірам дна. На вінцях з протилежних боків дві наліпні ручки. Тісто жаровень дуже грубе, бо як домішки додають крупний шамот, рослинність, крупний пісок. Поверхня дуже горбкувата, колір глини світлий.

Тип VI. Мініатюрні, банкової форми посудинки-іграшки (рис.4,6-8). Трасологічні дослідження відбитків на стінках показують, що їх ліпили діти. Зрозуміло, що вони не могли передати складний профіль горщика, тому форма посудинок дуже проста - баночка. По вогкій стінці діти іноді намагалися наскреслити зображення тварин і птахів. Іграшкові посудинки - рідкісні знахідки, нам вдалося знайти тільки п’ять екземплярів.

2. Кружальна кухонна кераміка.

Кружальний кухонний посуд на салтівських поселеннях середнього Дінця домінує всюди. Так, наприклад, у шарах селищ середини IX століття він складає вже 45% усієї кераміки, а в кухонному посуді його майже 90%. Кружальна салтівська кераміка вивчена дуже докладно (див. праці С.О.Плетньової)[ Плетнева, 1959, с.220-225; Плетнева, 1963, с.20-24; Плетнева,1967,с.100-110]. Про кераміку, знайдену на пам’ятниках середнього Дінця, можна сказати таке: це невисокі, круглобокі горщики з відігнутими круглими у профілі вінчиками, широкими днищами, 10-12% донець з клеймами. Плечики горщиків часто прикрашені хвилястою лінією, стінки - суцільним гребінчастим орнаментом, вінчики - штампом з 5-7 зубців тієї ж гребінки. Таким чином, зовні посуд виглядає одноманітним, але керамічна маса й особливо пропорції надають йому індивідуальності. Перш за все, за розмірами ми виділяємо три типи горщиків, причому такий поділ має принципово важливе значення, оскільки кожний вид горщика був призначений для приготування певної кількості їжі. У цьому випадку дані про кухонний посуд у поєднанні з іншими джерелами можуть бути використані для постановки питання про склад салтівських сімей. Отже, вид I - малі, висотою до 15 см, вид II - середні, до 25 см, вид III - високі, до 35см. Горщики вище 37 см ми називаємо корчагами (або малими піфосами) і відносимо їх до тарної кераміки. Розміри кожного виду горщиків кружальної кераміки приведені в типолого-технологічній таблиці IV. Співвідношення основних параметрів - висоти (Н) до діаметра тулуба (Д2) показують, що для одних горщиків Н:Д2 як 1:1,1-1,2, для інших - як 1:0,8-0,85, тобто в першому випадку діаметр тулоба більше висоти на 1,5-3 см, у другому - навпаки, висота більше діаметра на 2-3 см. Другий показник - Н:Н3, для одних він як 1:0,5-0,6, тобто точка Д2 майже в середній частині висоти горщика, у інших - як 1:0,5-0,6, тобто в першому випадку горщики з широким дном, у другому - дно вузьке і складає іноді тільки половину діаметра тулуба. Графіки співвідношення пропорцій розмірів кружального посуду подаються (див. рис.5).

Отже, з наведених співвідношень ясно видно, що серед кружальних горщиків трьох видів визначились дві форми: перша - кулясті, низькі, позначимо їх підтипом А, друга - круглобокі, але видовжені, більш стрункі - підтип Б. Між ними є проміжні форми - підтип В з ознаками, що властиві як першим, так і другим горщикам. Узагальнимо основні ознаки горщиків обох підтипів.

Підтип А (рис.6,1-8):

  • Широкі горловини, вінця невисокі, профілі їх круглі, овальні, іноді зрізані.
  • Тулуби кулясті, діаметр горщика завжди більше його висоти.
  • Найбільший діаметр тулуба у середній частині горщика.
  • Придонні частини невисокі, дно широке, горщики стійкі.
  • У керамічному тісті кварцевий річковий пісок, дрібний шамот. Камінь, крейда, органіка трапляються рідше.
  • Орнаментовані горщики прямими лініями гребінки. Переважає суцільне покриття стінок, але зустрічається і хвилястий малюнок або зубчастий штамп по вінчику й на плечах.
  • На денцях горщиків видно клейма або відбитки від кола.
  • Обпал нерівний, колір темний, з сірими або коричневими відтінками.
  • Об’єми горщиків коливаються у межах від 0,8 до 5-6 літрів.

Усі перераховані вище ознаки зближують кераміку підтипу А поселень нащої території з керамікою так званого нижньодінського керамічного регіону, вивченого за Саркелом [Ляпушкин,1958,с.108-112] та Правобережному городищу [Плетнева,1959,с.220-222]. Вони ж зустрічаються як у похованнях Зливкинського могильника [Городцов,1905,с.212], так і в ямних похованнях могильника біля с.Жовте (№2). Датується кераміка IX століттям.

Підтип Б (рис.7,1-7), йому властиві:

  • Широкі горловини, сильно відігнуті круглі, овальні або складні вінця, орнаментовані зубчастим штампом, хвилястими лініями.
  • Плечики різко переходять у тулуб, прикрашені гребінкою.
  • Висота горщиків більша за діаметр на 2-3 см, Д2 іноді на позначці 2/3 висоти.
  • Придонні частини високі, конусоподібні. Діаметри денець майже наполовину менші діаметрів тулубів. На багатьох денцях є клейма.
  • Горщики сформовані з глини, просіяного піску, дрібного шамоту. Фактура міцна, обпал рівний, якісний, колір темно-сірий.
  • Стінки покриті гострозубими, прямими або хвилястими лініями.
  • Об’єм горщиків від 1,5 до 6 літрів, дрібних посудин серед них майже немає.

Уламками й розвалами горщиків підтипу Б, а також іноді й цілими формами заповнені верхні шари в салтівських житлах другої половини IX - початку X століття.

Технологія виготовлення горщиків підтипу Б більш досконала і складна хоча б уже тому, що вони сформовані на колі швидкого обертання. Мабуть, виробництво цього посуду пов’язане з тим періодом історії салтівців, коли гончарна справа виділилась у самостійну ремісницьку галузь. Вихідною формою горщиків підтипу Б були форми підтипу А, тому між формами горщиків підтипу А і Б, мабуть, є необхідність виділити проміжний варіант - підтип В (рис.5), (рис.8,1-6). У цілому ж кулястість характерна майже для 90% усього кухонного керамічного матеріалу. Можна вважати, що тут в один і той же час та чи не до самої загибелі салтівської культури існували всі три форми - підтипи горщиків.

Важливим джерелом при розв’язанні питань, пов’язаних з організацією керамічної справи на Середньодонеччі, є клейма на денцях посуду. Середній відсоток посуду зі знаками наступний: у кухонному кружальному - 18%. Усіх денець столового лощеного - 6,5%, тарного -1,5%. Аналіз 38% клейм показав, що вони обмежені 8 типами з повторенням їх у різних варінтах - підтипах. Разом з тим, немало потрапляє знаків-відтисків (від 3 до 25 екз.) однієї й тієї ж матриці. Відзначимо, що в кожному новому підтипі малюнок знака дещо змінювався, завжди ускладювався. Тут найбільш розповсюдженими клеймами були зображення кола або хрестів. Наведемо типологію клейм (рис.9).

  • Тип I - клейма, в основі яких зображено коло - 259 екз., або близько 68% від усіх знаків. Модифікація цього знака дає 8 підтипів.
  • Тип II - хрестовидні клейма - 30 екз. (7,7%), у трьох підтипах.
  • Тип III - клейма-штампи, 51 екз. (13,4%), виділяємо три підтипи.
  • Тип IV - клейма-знаки - зірка, 5 екз. (1,3%).
  • Тип V - клейма, на яких зображена людина, 15 екз. (4%) - трьох підтипів.
  • Тип VI - клейма, на яких зображені тварини і птахи, 8 екз. (2,1%) - три підтипи.
  • Тип VII - відтиски осі гончарного кола, 6 екз. (1,5%).
  • Тип VIII - інших індивідуальних зображень, 7 екз. (1,8%).

Питання про призначення клейм неодноразово порушувалося й обговорювалося у вітчизняній та зарубіжній літературі (Рибаков Б.О., Пещерова Є.Г., Колеша М., Плетньова С.О., Тухтіна Н.В., Милорадович О.В., Кузнецов В.О., Бобринський О.О., Даркевич В.П.). Матеріали з салтівських пам’яток Подонеччя дозволили ще раз повернутися до нього. Наші джерела впевнено підтверджують думку С.О.Плетньової про поєднання в клеймах двох ідей: практичної - знак майстра - і символічної, точніше магічної - знак-берегиня [Плетнева,1967,с.128], причому друга ідея, за результатами наших розкопок, більш аргументована [Красильников,1976, с.274-277; Красильников,1980, с.69-70].

До керамічних виробів спеціального призначення ми відносимо серію ліпних світильників двох підтипів.

Підтип А - низькі чашоподібні посудини з плоским дном та розмірами: діаметр 9-12 см, висота 5-7 см. Ручки в них трьох видів: в одних у вигляді петель у середині чаші світильника інших - у вигляді петель, але зовні, у третіх ручка у вигляді масивної наліпки (рис.10,1-4).

Підтип Б високі (14-15 см) світильники на масивній ніжці-підставці. Жирові чаші діаметром 12-13см, глибиною до 3 см, довжина ніжки 5-6 см, діаметр основи 5-8 см (рис.10,5). Керамічна маса світильників відповідає глині кухонного посуду.

Третій тип - опорні піраміди, листи, кришки, жаровні та пристрої, призначені збільшувати корисну площу печі.

Підтип А - опорні піраміди - підставки під листи та жаровні в тандирах або гончарних печах. Форми їх конусовидні, у розрізі квадратні або круглі, дно 12-16 см, верх 6-8 см, висота 15-20 см (рис.10,6-8).

Таким чином, піраміди дуже стійкі, у піч їх ставили не менше трьох-чотирьох штук. Зроблені піраміди з глини, у фактурі дрібний пісок, рослинність і шамот. Обпал глибокий, колір червоний, жовтогарячий.

Тип II - листи, масивні ліпні, круглі (овальні) диски діаметром 30-35 см, товщиною 4,5-5 см. Для зручності при користуванні з двох протилежних боків до листа прироблені ручки у вигляді вушок. У керамічній масі є домішки шамоту, крейдової крошки, рослинності. Поверхня їх загладжена й вкрита глибокими ямками (рис.10,9).

Тип III - жаровні, коритоподібні, переносні, сковородоподібні посудини, призначені для просушки зерна. Їх встановлювали над піччю після того, як піч перегорала, але залишалася ще досить прогрітою. У залежності від розмірів і характеру призначення жаровні поділяються на два підтипи. Підтип А - легкі переносні, діаметром до 50 см, висота бортів 5-7 см, товщина 1,5-3 см (рис.10,10). Підтип Б - важкі, масивні посудини, діаметром близько 1-1,2 м, висота бортів 15-18 (20) см, товщина стінок 6-10 см. Зроблені з керамічного тіста з великим відсотком крупного шамоту, піску, крейди. Окремі жаровні селища Новолимарівка виліплені з білої глини, яка насичена тільки крейдою. Одна з них збереглася в робочому стані, тобто була вмонтована над тандиром. Усього ж на селищах знайдено близько 40 жаровень, із них 40% підтипу А, 60% - підтипу Б. Жаровні свідчать про розвинене землеробське господарство, турботи про збереження запасів зерна. Перелік матеріалів, зроблених з глиняної маси, можна було б продовжувати, та вони далеко виходять за поняття кераміки як посуду.

Завершуючи огляд салтівської кухонної кераміки з території Середньодонеччя, ми можемо констатувати, що тут є практично всі відомі для салтівської культури побутові вироби з глини. У виготовленні кухонного посуду була висока, у порівнянні з іншими центрами гончарного виробництва, технологія. Проте основна маса кераміки середнього Подонеччя характеризується морфологічними, технологічними й функціональними рисами, які властиві для південних зон салтово-маяцької культури. Зокрема, кухонна кераміка з наших поселень та поховань нагадує матеріали салтівського шару Саркела, Таманського та Правобережного Цимлянського городищ, відповідає знахідкам із ямних могильників середнього Подонців’я та нижнього Подоння. Але особливо вона тяжіє до Карнаухівського керамічного комплексу, хоча характер будівель з Карнаухово в багатьох випадках не відповідає будівлям з селищ Подонеччя [Ляпушкин,1958,с.263-314].

За керамікою можна визначити, що населення цієї території у своїй основі складалось із праболгар, які з VIII століття мають власний посуд кулястої форми. Пізніше, в IX столітті поряд з побутовим посудом починають засвоювати кружальну кераміку. Провідною формою так і залишається кулястість і тільки приблизно з другої половини IX століття розвиваються нові традиції - більш стрункі високі пропорції горщиків.

З цього випливає те, що Подонеччя не є глухою провінцією Хозарського каганату [Плетнева,1986,с.9-10], воно займало досить важливе місце поряд з економічно розвиненими регіонами Хазарської периферії. Високоякісний кухонний посуд виготовляли у гончарних майстернях, які за розкопками відомі в усіх трьох селищах [Красильников,1980,с.60-68].



Таблиці:
Таб. 1
Таб. 2
Таб. 3
Таб. 4

Ілюстрації:
Рис. 1
Рис. 2
Рис. 3
Рис. 4
Рис. 5
Рис. 6
Рис. 7
Рис. 8
Рис. 9
Рис. 10

Література:

Городцов В.А. 1905. Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии в 1901г//Труды ХП АС. М.Т.1.

Красильников К.И. 1976. Гончарная мастерская салтово-маяцкой культуры// СА. №3.
Красильников К.И. 1980. Новые данные о гончарном производстве в салтовское время на Северском Донце//КСИА. Вып.160.
Красильников К.И. 1980. Население Среднедонечья в VIII - начале Х веков (салтово-маяцкая культура на среднем Донце) // Автореф.дис…канд.ист.наук. М.

Красильников К.И. 1981. Возникновение оседлости у праболгар Среднедонечья // СА. №4.
Krasilnikov K.I. 1990. Die keramik der saltovo-majaki-kultur am nordlichen Mittellauf des Donec // Die Keramik der Saltovo-Majaki Kultur und ihrer Varianten (Hg.:Cs.Balint) Varia Archaeologica III. Budapest.
Ляпушкин И.И. 1958. Памятники салтово-маяцкой культуры в бассейне реки Дона // МИА. №62.
Плетнева С.А. 1959. Керамика Саркела-Белой Вежи//МИА. №75.

Плетнева С.А. 1962. Средневековые поселения на Белой Калитве // КСИА. Вып.90.
Плетнева С.А. 1963. Средневековая керамика Таманского городища // Керамика и стекло древней Тмутаракани. М.
Плетнева С.А. 1967. От кочевий к городам // МИА. №142.

Плетнева С.А. 1986. Хазары. М.
Русанова И.Т. 1976. Славянские древности VI-VII вв. М.

Синтаксис сноски:
К.І. Красильніков. Кухонна кераміка та керамічні вироби спеціального призначення салтово-маяцької культури Середньодонеччя / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/krasilnikov.htm).

Источник:
К.І. Красильніков. Кухонна кераміка та керамічні вироби спеціального призначення салтово-маяцької культури Середньодонеччя // Vita Antiqua, 2-1999. С. 170-177.