Готи в гірському Криму

Проблема кримських готів, мабуть, одна з найпопулярніших в історії Північного Причорномор'я. Її вирішенню присвячували свої праці такі відомі в минулому вчені, як Ф.Брун (Брун 1874), В.Томашек (Tomashek 1881), Ю.Кулаковський (Кулаковский 1906: 54, 67-69, 120-122, 127), А.А.Васильев (Vasilev 1936) та ін. Проте, їхні дослідження будувалися переважно на письмових джерелах. Археологічні ще не були в достатній мірі виявлені та розроблені. В часи ж Радянської імперії, починаючи з 30-х pp., вивчення історії стародавніх германців в Східній Європі суворо заборонялося. Не минуло це лихо і кримську історію. Замість наукових досліджень підтримувалися відверті фальсифікації, на яких науковці робили собі кар'єру та всіляко засмічували і без того тенденційну радянську історичну науку (Надинский 1951: 43, 45-48; Рыбаков 1952). Традиційний жах перед правдою протягом тривалого часу примушував кримських археологів вдаватися до перекручень історії, що відбилося, зокрема, на появі в 60-70 pp. штучної концепції обмеженої локалізації Готії - лише на вузькій смузі Південного берега Криму (Соломоник, Домбровский 1968; Веймарн 1971), аргументація якої неодмінно супроводжувалася критикою наукових поглядів петербурзьких (ленінградських) вчених. Й лише наступні покоління дослідників повністю повернулися до об'єктивного висвітлення проблеми (Кропоткин 1978; Пиоро 1973; 1976; 1990; Мыц 1987: 60-61; Айбабин 1987: 187-194; 1990: 64-72; Айбабин, Герцен, Храпунов 1993: 214-215; Kazansld 1991: 118-128; Сидоренко 1994; Герцен 1994; Храпунов 1995: 72-76), тим більше, що в останні десятиліття було накопичено величезний археологічний матеріал, який дозволив конкретизувати дані письмових джерел.

Вивчення історії кримських готів неможливе без розгляду етнічних процесів, що проходили в Європі в І тисячолітті н.е. Просування на південь внаслідок перенаселення великої кількості германських племен охоплювало і територію сучасної України. Повідомлення про ці події збереглися в творах стародавніх авторів. Найбільше їх про готів, які ще в першій половині Ш ст. досягли Причорномор'я (lordan. Get.: 28, 38-42; Stephan. Byz.: 212, 8) й оселившись тут, очолили великий різноетнічний союз племен, що досяг найбільшої могутності за короля Германаріха, включивши “всі племена Скіфи та Германії” (lordan. Get.: 118-120). Відлуння тих далеких часів збереглося навіть в середньовічному скандинавському епосі (Херварасага, Старша Едда). Переддержавне об'єднання остроготів проіснувало до гуннської навали 375 p. (Ammian Marcellin., XXXI, 3, 1-2) й, на думку багатьох вчених, залишило по собі черняхівську культуру. Найбезперечніший доказ входження германців до складу її носіїв - це знахідки рунічних написів на глиняному посуді та пряслах (Тиханова 1976; Кухаренко 1980: 69; Рикман 1975: 324).

Крім готів, джерела зберігають назви інших племен північно-західного походження, що в ті ж часи перебували в Північному Причорномор'ї. До них відносяться борани (Zosim, I, 31-33, 42), що згадуються також разом з готами (Gregor. Thaumaturg. Epist., 40), герули (lordan. Get., 118-119; Zosim., I, 42; Treb. Pollion. Claud., 6) та уругунди-буругунди (Agath. Hist., V, 11). В працях деяких авторів (Полліон, Зосім, Зонара та ін.) ці загони часто виступали під загальною назвою “скіфи”, давнім синонімом терміну “варвари”. Зонара завжди користувався таким умовним найменуванням германських племен, наприклад, повідомляючи про їхній похід суходолом на Боспор на початку 50-х pp. Ill ст. (Zonar. Ann., XII, 21).

Для періоду “військової демократії”, яку переживали зазначені народи, були притаманні війни та грабіжницькі походи. Більшість повідомлень стародавніх авторів, що містять наведені етнічні назви, саме присвячено цим подіям. Від військових нападів племен готського союзу потерпав античний світ (Ременников 1954; Буданова 1990: 82-103). З ними пов'язані численні руйнування античних міст та селищ Північного Причорномор'я сер. III ст., розгром пізньоскіфського царства в Криму та проникнення готів на півострів.

Археологічним відображенням розселення племен готського союзу в Північному Причорномор'ї вважається розповсюдження тут пам'яток черняхівської культури. Черняхівські біритуальні могильники (Фурмановка, Вікторовка, Коблеве, Каборга IV, Городок та ін.), в яких чітко виділяються сармато-аланські та германські риси поховального обряду, досліджено від дельти Дунаю до правого берега Бугського лиману (Магомедов 1987).

Різноетнічні дружини, що в наслідок так званих готських воєн потрапили на Кримський півострів, залишили по собі могильники сер. Ill - першої пол. V ст. Біритуальні некрополі досліджено в Херсонеській окрузі: на території радгоспу “Севастопольський”, Чорноріченський, Бельбек І та ін. Крім великої кількості підбійних могил, склепів-катакомб, плитових могил, могил з заплічками та інших сармато-аланських поховальних споруд, в них виявлені поховання, справлені за обрядом кремації. На території радгоспу “Севастопольський” відкрито 29 кам'яних ящиків з поховальними урнами та 398 урн в полі. Деякі з них мали кам'яну обкладку. Шийки урн були перекриті мисками та уламками посуду. За урни найчастіше правили античні амфори та глеки, урни-посудини та кам'яні оссуарії херсонеського виробництва. Вплив Херсонесу відбився також в наявності дитячих поховань в амфорах.

Досить-таки близький за типом поховань був Чорноріченський могильник, що розташований на протилежному боці р.Чорної. В ньому виявлено 34 тілоспалення в урнах-амфорах та ліпних горщиках. Кам'яні конструкції (огорожі, вимостки, перекриття плитами) зафіксовано в 7 похованнях. В одному випадку урна була поставлена догори дном.

В біритуальному могильнику Бельбек І, біля гирла р.Бельбек знайдено 3 тілоспалення в невеликих ямках.

На відміну від пам'яток Херсонеської округи, в синхронних могильниках Південного берега Криму типових сарматоаланських комплексів не виявлено. В АйТодорському некрополі, серед 37 могил відкрито сім груп поховальних конструкцій: 15 урнових тілоспалень в невеликих відкритих ямах, 6 урнових тілоспалень під кам'яними закладами в одній та двох посудинах, урнове тілоспалення, обкладене плескатими каменями зі слідами обробки, 11 безурнових тілоспалень, в яких кальциновані кістки складено суцільно, 2 тілоспалення, вкриті мискою та стінкою амфори, тілопокладення під кам'яною вимосткою та колективне тілопокладення зі слідами ритуального розчленування мерців. Майже всі шийки урн, так само, як і в інших могильниках з тілоспаленнями, були перекриті мисками, денцями амфор, цеглою та камінням.

В Чатирдагському могильнику досліджено вже більше 60 урнових в амфорах та безурнових тілоспалень, що розміщувались в невеликих кам'яних ящиках, під закладами та в полі. Майже всі урни та посудини-приставки, як і на Ай-Тодорі, були розбиті в давнину. Особливий інтерес викликають знахідки речей, що були ритуально зіпсовані: зігнуті довгий залізний меч, наконечник списа, ніж, шило, монета, обламана голка, розбиті осілки, розігнута пряжка, зламані браслети та обручка. Крім ділянок з похованнями, досліджено площадку для тризни, а також - унікальний для Криму і всієї Південно-Східної Європи невеликий кам'яний курган, в якому знайдено амфори кінця III - IV вв. Нещодавно відкрито ще два могильники типу Ай-Тодор: у Верхній Ореанді та Партеніті.

Особливості розглянутих конструкцій могил з тілоспаленнями як в Південному, так і в Південно-Західному Криму (обкладка урни камінням, розміщення урни на кам'яній вимостці, кам'яні заклади, перекриття шийки урни, розміщення урни догори-дном, наявність посудин-приставок), У сукупності з зафіксованими рисами поховального обряду, а саме: складання в урну чи яму кальцинованих кісток разом з рештками поховального вогнища та речами, що побували у вогні, посипання урни залишками вогнища з обгорілими уламками посуду, ритуальне псування речей поховального вжитку, - в різному співвідношенні характерні для пам'яток пізньоримського часу Скандинавії, вельбарської, пшеворської та черняхівської культур (Nylen 1956: 105, 109, 122, fig. 19, 20 а, 20 в, 25; Albrectsen 1968: 31, 154, fr. 53; Hachmann 1970: 219-450; Могильников 1974: 142-149, 161-162; Кухаренко 1980: 24-25, 28-29; Свєшніков, Смішко 1961: 102-103; Никитина 1974; 5-132; 1985: 60-77; Кравченко 1983: 45, 49-51; Седов 1979; 68, 72-73, рис. 13, 6, 37; Рикман 1975: 267-270) й, напевно, можуть бути пов'язані з германцями. Разом з тим, слід зауважити, що загальна назва “готи” поширювалася на всі племена, які входили до союзу, та їх нащадків. Відомості про їх етнічний склад, крім перелічених пам'яток ай-тодорського типу та біритуальних некрополів, надають сармато-аланські могильники III - першоі половини V ст. Північного Причорномор'я (від пониззя Дунаю до пониззя Дону), включаючи Східний Крим (Заморське) та Південно-Західну частину півострова (Інкерманський, Мангуш, Червоний Мак, Мангуп, Терновка, Озерне III, Дружне, Перевальне, Нейзац та ін.). До складу їх поховального інвентаря, крім виробів античних майстерень, якими “варвари” широко користувалися, потрапляючи в середовище з розвинутим товарним виробництвом, входили поодинокі речі черняхівської культури, які, між іншим, можуть вказувати на напрямок проникнення населення в Крим. Аланське населення, що залишило цю групу поховальних пам'яток, напевно, існувало під узагальненою назвою “готи” і генетично передувало мешканцям гірського Криму, яким належали ранньосередньовічні могильники IV-IX вв. типу Лучистинського, Скалистинського та ін.

В похованнях різних за характером кримських могильників зазначеного часу знайдено різноманітний кружальний посуд черняхівського типу: трьохручні вази, біконічні миски, кубки та келихи. Привертають також увагу знахідки умбонів так званих римсько-германських типів (Бельбек І, Озерне III, Ай-Тодор, Чатирдаг, Керч), бойових сокир-францисків (радгосп “Севастопольський”, Мангуш, Ай-Тодор, Чатирдаг), уламків черняхівських кістяних багаточасткових гребенів (Терновка, Скалисте, Херсонес, Керч), бурштинових грибоподібних підвісок (радгосп “Севастопольський”, Чорноріченський, Дружне, Херсонес), залізних відерцеподібних підвісок (Ай-Тодор, радгосп “Севастопольський”), кістяних пірамідальних підвісок з циркульним орнаментом (Скалисте, Керч), черняхівських металевих фібул різних типів (радгосп “Севастопольський”, Чорноріченський, Інкерманський, Дружне, Скалисте, Заморське, Херсонес, Керч). Особливе значення мають знахідки двочленних підв'язних фібул т. зв. скандинавських типів: однієї - з характерним зернистим кільцем (радгосп “Севастопольський”), іншої - з декоративною кнопкою на голівці (Скалисте), та підвісок у вигляді сокирок - “молоточків Тора” (Завітне, Дружне, радгосп “Севастопольський”, Херсонес).

Час проникнення племен готського союзу на Кримський півострів встановлюється за скарбами антонініанів швидкого накопичення, що були залишені варварами-грабіжниками. Один з таких скарбів знайдено біля с. Долинне Бахчисарайського району (Пиоро, Герцен 1974). Він закінчується монетами Деція Молодшого і включає до свого складу срібну фібулу дунайсько-дакійського типу з трьома декоративними кнопками. Мабуть цей скарб був здобиччю, що захопили “варвари” після успішного завершення війни 250-251 pp. на Дунаї, де проти Риму виступали готи, карпи, сармати та ін. За Дексипом, все це були “скіфи, що звуться готами” (Dexipp, Fr. 15)

Не виключено, що розташування могильників пізньоримського часу в Херсонеській окрузі та на Південному березі Криму - від Ай-Тодору до Алуштинської долини - свідчить про сприяння з боку Херсонеса і Рима розселенню готських дружин в стратегічно важливих місцях з метою використання їх в якості федератів.

Пізньоантичний автор V ст. ПсевдоАрріан локалізує на чорноморському узбережжі - “від Синдської гавані до гавані Пагри” - народ під назвою “евдусіани, що розмовляють на готській чи таврській мові” (Anon. Peripl. Eux., 63). Мабуть йдеться про готів з Таврики, тому й згадується так звана таврська мова. Невеличке германське плем'я евдусіїв-евдосів, що мешкало в південній частині Ютландського півострова, було відоме Юлію Цезарю (Caesar. De bell. Gall., 51) та Корнелію Тациту (Tacit. Germ., 40). В скандинавських могильниках римського часу дослідники знаходять найбільше спільних рис з пам'ятками ай-тодорського типу (Казанский 1991: 57). Спорідненість кримських готів з евдусіанами Анапсько-Геленджикського узбережжя в деякій мірі підтверджується повідомленням Прокопія Кесарійського про переселення (приблизно в другій пол. V ст.) готів-тетракситів з Східного Криму разом з гунами-утігурами на протилежний берег Керченської протоки (Ргосор. De bell. goth., IV, 5, 18-22), хоч тут згадується окрема від населення Гірського Криму, самостійна група готів.

Готам Південно-Західного Криму присвячено уривок з іншої праці Прокопія Кесарійського “Про будови”, в якій докладно описано діяння Юстініана І по спорудженню та ремонту всіх прикордонних укріплень Візантії, у тому числі - про будівництво “довгих стін” в “області на імення Дорі, де з давніх часів живуть готи, ... що були союзниками римлян; вони разом з ними ходять на війну проти їхніх ворогів, завжди, коли імператор цього побажає” (Ргосор. De aedif., III, 7, 13-17). Область Дорі впевнено локалізується в ПівденноЗахідному Криму, де виявлено залишки “довгих стін” середини VI ст. (Сидоренко 1991: 114-115). Потужна двопанцерна стіна з забутовкою, побудована з великих квадрів у візантійських традиціях, сягає у довжину понад 150 м і перетинає балку Каральоз (Вартова), захищаючи прохід в долину з північного боку гори Мангуп, на якій знаходився одноіменний політичний центр готської області - Дорі-Дорос. Понтійський "oppidum Dori" згадується ще на початку VI ст. Прісцианом (Priscian Grammatic. XVIII, 6, l, 7, 1). Його найбільш ранні укріплення - відрізки стін, що перетинали балки та легкодоступні місця на схилах гори Мангуп, ймовірно, як і “довгі стіни” споруджувалися (принаймі, почали споруджуватися) в VI ст., за часів будівничої діяльності Юстініана І (Герцен 1984: 12-13). До речі, єдиний в Криму будівельний напис цього імператора знайдено саме на Мангупі. Будівництво великої мангупської базиліки, відповідно до її типу, також датується часом не пізніше середини - другої половини VI ст., так само як і спорудження невеличкого християнського храму на Тешклі-буруні. Не виключено, що синхронно з обороною Дорі, Дороса, за єдиним планом в гірській Тавриці будуються й інші візантійські фортеці: Каламіта в Інкермані, Ескі-Кермен, Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Сюрень, Бакла, що повинні були функціонувати в системі прикордонних укріплень імперії, на землях сусідніх залежних народів.

Багато ранніх середньовічних могильників готів-федератів виявлено на території Південно-Західного та Південного Криму. Обряд тілоспалення під впливом християнства повністю зникає в V ст. В ранньосередньовічних могильниках панують сармато-аланські риси на основі обряду тілопокладення, що може свідчити також про поступову асиміляцію готів, за умов збереження узагальнюючої назви “готи” для всього населення. Кладовища християнського часу, як правило, виникають на нових місцях. Лише в Чорноріченському могильнику продовжували ховати в VI ст. Генетична наступність між населенням пізньоримського та ранньосередньовічного часу, крім Чорноріченського могильника, простежується і в інших пам^ятках Херсонеської округи. Так, в могильнику Сахарна Голівка зафіксовано характерне для цього району значне переважання підбійних могил, а також наявність дитячого поховання в амфорі V-VI ст. і такої самої амфори, обкладеної невеликими плитами (Борисова 1959: 181, рис. 6; Вейрман 1963: 62, рис. 17). До речі, це кладовище знаходилося всього в 0,5 км від могильника на території радгоспу “Севастопольський”. В балці Каральоз, на південь від “довгих стін”, біля ранньосередньовічного поселення з базилікою досліджено могильник VI - X ст., де разом з підбійними могилами та склепами-катакомбами виявлено поховання в амфорах (Сидоренко 1991: 114-115), що дозволяє генетично пов'язати і цю пам'ятку з біритуальними некрополями округи Херсонесу, родючої області - долини р. Чорної, “де з давніх часів живуть готи” (Ргосор. De aedif., III, 7, 18). В останні роки декілька гото-аланських могильників ранньовізантійського часу, що скоріш за все були залишені федератами, виявлено на схилах Мангупа.

В багатьох ранньосередньовічних могильниках Південного та Південно-Західного Криму (Суук-Су, Артек, Кореїз, Сімеїз, Лучисте, Скалисте, Чуфут-Кале, Баштанівка. Аромат, Ескі-Кермен, Терновка та ін.), не зважаючи на переважання сарматоаланських рис, в непограбованих жіночих похованнях присутні деталі святкового вбрання: широкий пояс з великою орлиноголовою чи ромбічною пряжкою, часто в комплексі з парними двопластинчатими, пальчатими або зооморфними фібулами на плечах, - що було притаманне тільки готам (Амброз 1968). Таким чином, кримські готи, що проникають на півострів в пізньоримський період під час грабіжницьких походів, оселилися тут, перетворившись в союзників Херсонеса та Рима, і в тій самій якості федератів продовжували існувати в раннє середньовіччя. Назва їхнього міста Дорі, яка поставлена поруч зі згадкою Херсона, та “область готів” присутні в переліку, що був складений так званим Равеннським Анонімом в кінці VII ст. (Ravenna. Anon. Cosmogr., IV, З, J). В актах Трульського п'ятого-шостого соборів в Константинополі (692 p.) згадується “Георгій - єпископ Херсона хори Дораса” (Mansi. Sacror. concilior. collect. XI, 992). В “Бревіарії” Нікифора та “Хронографії” Феофана під 704/705 pp. описується втеча візантійського імператора Юстініана II з Херсона в Дорос, причому у Нікифора “вартове укріплення Дорос” розміщене в “готській області” (Чичуров 1980: 39-40, 62-63, 155, 163). В “Житії Іоанна Готського” йдеться про антихазарське повстання в гірській Тавриці 787 р., в ході якого на певний час була звільнена від хазар фортеця Готії Дорос, та Іоан “зі своїми людьми” оволодів Клісурами (Житие... Иоанна 1883: 29). Ймовірно, що в “Житії” висвітлюється вузьколокальний конфлікт, що охоплював Дорос-Мангуп та згадане укріплення в балці Каральоз перед Доросом.

За часів хазарського протекторату, в кінці VIII - на початку IX ст., складається самостійна Готська єпархія, що номінальне проіснувала до XVIII ст. (Герцен, Могарычов 1991: 121).

Узагальнюючий етнонім “готи”, “держава готів” та географічна назва “Готія” вживалися протягом всього середньовіччя (лист архієпіскопа Китаю Джованні Монтекорвіно вікарію францисканського ордену від 8 січня 1305 p.; папська булла 1333 р. про призначення єпископа в Херсон; нотатки про мандри Іоганна Шильтбергера 1394-1427 pp.; угода 1380/81 p. між татарами та генуезцями про передачу останнім узбережної Готії; “Устав для генуезьких колоній” 1449 p.; Трапезундська хроніка Михайла Панарета під 1426 p.; Трактат 1517 р. “Про дві Сарматії” краківського каноніка Матвія з Мєхова та ін.), але найбільшої уваги заслуговують повідомлення про мову готів, яка може правити за основну етнічну ознаку. Так, з донесення 1253 p. ченця Вільгельма Рубрука, посланця фрацузського короля Людовика IX до великого монгольського хана згадується, що “між Керсоною та Салдайєю існують сорок замків, майже кожен з них мав особливу мову; серед них було багато готів, мова яких німецька (германська)” - teutonicum (Рубрук 1911: 68). Про те, що кримські “готи розмовляють по-німецьки” розповідає у своїх спогадах про подорож в Тану (1436-1452 pp.) політичний діяч Венеціанської республіки Іосафат Барбаро. В цьому він переконався, оскільки з ним був його “слуга-німець; вони (готи) з ним розмовляли, і цілком розуміли один одного.,. Завдяки сусідству готів з аланами виникла назва готалани... Внаслідок змішування одного племені з іншим, вони й називають себе готаланами” (Барбаро 1971: 157). І, нарешті, цікаву інформацію в середині XVI ст. залишив Бусбек, посол германського імператора Фердинанда в Турцію, який, засвідчуючи що столиця кримських готів була на Мангупі, записав 68 слів їхньої мови, наприклад: "broe" - хліб, "ada" - яйце, "shiipen" - спати, "fider" - чотири, "mine" - луна, "mycha" - меч, "kommen" - йти і т.д. (Топоров 1983: 236-241).

Таким чином, присутність готів-германців в Кримському конгломераті - це факт доведений. Їхніх нащадків, мабуть, можна було б шукати серед місцевих жителів гірського Криму, якби такі збереглися. Але, як кажуть, не судилося. Ще в 1778 р., за наказом Катерини II кримських християн (тих, хто завчасно не перейшов в іслам) було переселено на узбурежжя Азовського моря, де й досі проживають так звані маріупольські греки. До речі, серед мешканців с. Константинополь (був. Фуни) на Маріупольщині, яке засноване переселенцями з південно-кримського селища Фуни-Демерджі (суч. Лучисте), з давніх часів дуже поширене прізвище “Халангот”, що, скоріш за все, походить від етноніма готалани (аланготи). Що ж стосується гірських татар, то, за спостереженнями дослідників, багато з них виділялося нордичним типом та фізичним складом (Кулаковский 1906: 127). Проте, після депортації корінного населення Криму 1944 p., що була вчинена вже Радянською імперією, ці спостереження практично не можуть бути перевіреними.

Айбабин А.Л. Этническая принадлежность могильников Крыма IV - первой половины VII вв. н.э. // Материалы к этнической истории Крыма VII в. до н.э. - VII в. н.э. - К., 1987.
- С. 164 - 199.
Айбабин А.Л. Хронология могильников Крыма позднеримского и раннесредневекового времени // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь, - Вып. 1. - 1990. - С. З - 86.
Айбабин А.Л., Герцен А.Г., Храпунов И.Н. Основные проблемы этнической истории Крыма // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии.-Вып. 3.- 1993.- С. 211-222.
Амброз А.К. Дунайские элементы в раннесредневековой культуре Крыма (VI-VII вв.) // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. - Вып. 113. - 1968. - С. 10 - 23.
Барбаро Иосафат. Путешествие в Тану // Барбаро и Контарини о России: К истории итало-русских связей в XV в. / Пер. Е.Ч.Скрижинской. - Л., 1971. - С. 113 - 187.
Борисова В.В. Могильник у высоты “Сахарная головка” // Херсонесский сборник. - Вып. 5. - 1959. - С. 169 - 190.

Брун Ф. Черноморские готы и следы их долгого пребывания в Южной России // Записки Академии Наук. - Т. 24.- 1874.- С. 1-55.
Буданова .8.77. Готы в эпоху Великого переселения народов. - М., 1990. - 232 с.
Веймарн Є.В. Археологічні роботи в районі Інкермана // Археологічні пам'ятки УРСР. - Т. 13. - 1963. - С. 15 - 89.
Веймарн Є.В. Одне з важливих питань ранньосередньовічної історії Криму // Середні віки на Україні. - К., 1971. - Вип. 1. - с. 51 - 65.
Герцен А.Г. Система оборонительных сооружений Мангупа: Автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.06. - Л., 1984. - 21 с.

Герцен А.Г., Могарычев 70. M. О возникновении готской епархии в Таврике // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Симферополь, 1992. - Вып. 2. - С. 119 - 122.
Герцен А.Г. Мангуп - крепость федератов // Византия и народы Причерноморья и Средиземноморья в раннее средневековье: IV-IX вв.:
Тез. Докладов научной конференции. - Симферополь, 1994. - С. 10 - 11.
Житие преподобного отца нашего Иоанна, епископа Готии / Пер. А.Никитского // Записки Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1883. - Т. 13. - С. 25 - 34.
Казанский М.М. О происхождении могильников типа Ай-Тодор // Проблемы истории Крыма: Тез. докладов научной конференции. - Вып. 1. - Симферополь, 1991. - С. 56 - 57.
Кропоткин В.В. Черняховская культура в Северном Причерноморье // Проблемы советской археоологии. - М., 1978. - С. 147 - 163.
Кулаковский 70. Прошлое Тавриды. - К., 1906. - 145 с.
Кухаренко Ю.В. Могильник Брест-Тришин.
- М., 1980. - 128 с.
Магомедов Б.В, Черняховская культура Северо-Западного Причерноморья. - К., 1987. - 112 с.

Могильников ВА. Погребальний обряд культур III в. н.э. в западной части Балтийского региона // Погребальный обряд племен Северной и Средней Европы в I тысячелетии до н.э.- I тысячелетия н.э.-М.,1974.-С.133-225.
Мыц В.Л. Могильник III - V вв. н.э. на склоне Чатырдага // Материалы к этнической карте Крыма VII в. до н.е. - VII в. н.э. - К., 1987. - С. 144 - 164.
Надинский 77.77'. Очерки по истории Крыма. - Симферополь, 1951. - Ч. 1 - 232 с.
Никитина Г.Ф. Погребальный обряд культур полей погребений Средней Европы в I тысячелетии до н.э. - первой половине I тысячелетия н.э. // Погребальный обряд племен Северной и Средней Европы в I тысячилетии до н.э. - I тысячелетии н.э. - М., - С. 5 - 132.

Никитина Г.Ф. Систематика погребального обряда племен черняховской культуры. - М., 1985. - 209 с.
Піоро І.С. Етнічна належність Ай-Тодорського могильника // Вісник Київ. ун-ту. Серія історії. - К., 1973. - № 15. - С. 92 - 99.
Пиоро Н.С., Герцен А.Г. Клад антонинианов из с. Долинное Крымской области // Нумизматика и сфрагистика. - 1974. - Вып. 5. - С. 81 - 90.
Пиоро И.С. Готы в юго-западном Крыму // Открытия молодых археологов Украины: в 2 ч. - К., - Ч. 2. - С. 6 - 8.
Пиоро И.С. Крымская Готия / Очерки этнической истории населения Крыма в позднеримский период и раннее средневековье. - К., 1990. - 200 с.
Ременников 77.М. Борьба племен Северного Причерноморья с Римом в III веке. - М., 1954. - 148 с.

Рикман ЭА. Этническая история населения Поднестровья и прилегающего Подунавья в первых веках нашей эры. - М., 1975. - 336 с.
Рубрук Вильгельм де. Путешествие в восточные страны в 1253 гг. // Плано Карпини Иоан де. История Монголов; Рубрук Вильгельм де. Путешествие в восточные страны /Пер. А.И.Малеина. - СПб., 1911. - С. 65 - 178.

Рыбаков Б.А. Славяне в Крыму и на Тамани: Тезисы доклада... на сессии по истории Крыма.-Симферополь: Крымиздат., 1952.-15с.
Свешников Л.C., Смішко М.Ю. Могильник ШIV ст. н.е. у с. Дитиничі Ровеньскої оласті // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. - К., 1961. - Вип. З - С. 89 - 114.
Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. - М., 1979. - 158 с.
Сидоренко В.А. “Готы” области Дори Прокопия Кесарийского и “длинные стены” в Крыму // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь, 1991. - Вып. 2. - С. 105 - 118.
Сидоренко ВА. Федераты Византии в Юго- Западном Крыму (последняяя четверть Ш - начало VIII вв.): Автореф. дис. ... канд. ист. наук: 07.00.06. - Спб., 1994. - 21 с.
Соломоник Є.Л., Домбровский O.Л. О локализации страны Дори //Археологические исследования средневекового Крыма.-К., 1968.- С. 14-44.
Сымонович Э.А., Кравченко Н.М. Погребальные обряды племен черняховской культуры. - М., 1983. - 151 с.

Тихонова M.A. Следы рунической письменности в черняховской культуре // Средневковая Русь. - М., 1976. - С. 11 - 17.
Топоров В.Н. Древние германцы в Причерноморье: результаты и перспективы // Балтославянские исследования. - М., 1983. - С. 227 - 263.
Храпунов И.Н. Очерки этнической истории Крыма в раннем железном веке. Тавры. Скифы. Сарматы. - Симферополь, 1995. - 84 с.
Чичуров И.С. Византийские исторические сочинения: “Хронография” Феофана, “Бревиарий” Никифора (тексты, перевод, комментарий). - М., 1980. - 216 с.
Albrectsen E. Fynske jernaldergrave. -
Odense, 1968. - Т. 3 (Ingre romersk jernalder). - 339 s.
Hachmann A. Die Goten und Scandinavien. - Berlin, 1970. - 584 s.
Kazanski M. Les Goths ( I ez - VII e apres J.C.). - Paris, 1991, - 148 p.
Nylen E. Die jonfere vorrmische Eisenzeit Gotlands. - Stokholm, 1956. - 560 s.

Tomaschek W. Die Goten in Taurien. - Wien, 1881. - 75 s.
Vasilev A.A. The Goths in the Crimea. - Cambridge, 1936. - 282 p.

І.С. Піоро. Готи в гірському Криму / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/pioro_i.htm).

І.С. Піоро. Готи в гірському Криму // Vita Antiqua, 1-1999. С. 89-94.