Палеоліт східної частини Волинської височини

Наиболее древним мустьерским местонахождением является Коршев. Оно условно датируется добугским временем. Финальное мустье Жорнова -леваллуа-мустьерского пути развития относится к раннему этапу штильфрида В. Оно генетически связано с более древними стоянками Среднего Приднестровья. Ранний ориньяк представлен индустрией стоянки Иваничи, а развитой - индустрией Червоного Каменя. Граветт Жорнова, как и стоянки, отмеченные выше, залегает в отложениях штильфрида В. Индустрия зта имеет некоторое сходство с Липой І. Заключительным этапом штильфрида В датируется стоянка верхнего культурного слоя Жорнова, с селетскими чертами в инвентаре. Иваничи, Червоный Камень, граветт Жорнова и его верхний культурний слой генетически связаны с западом (юг Польши, Словакия, Чехия, Австрия). Ориньяк Червоного Каменя развивается не в сторону граветта Жорнова, а в сторону индустрии Мирогощи-І, где появляются листовидные наконечники. Такие наконечники есть и на стоянке Грядки. Мирогоща-І и Грядки датируются раннеосташковским временем. Поселение Ровно (Бармаки) в культурном отношении близко к поселению Мезин на Десне. В нем обитало население, пришедшее с востока. Кремневый инвентарь этой стоянки существенно отличается от инвентаря культурных слоев Липы VI, относимых к мадленскому времени. Позднейшие палеолитические местонахождения относятся, вероятно, к похолоданию дриас III. Это, скорее всего, мастерские по первичной обрабо тке мелового кремня, оставленные свидерским населением. Настоящие свидерские стоянки на Волынской возвышенности пока не известны. Стоянки Иваничи, Червоный Камень, Мирогоща І, культурные слои Липы IV относятся к последовательным этапам липской палеолитической культуры.

Волинська лесова височина витягнута в субширотному напрямку, починаючись на сході на правобережжі ріки Горинь. Західніше вона охоплює південь Рівненської області, а ще далі на захід - південь Волинської області і північну частину Львівської. У Польщі вона переходить в Люблінську височину. Протяжність Волинської височини в межах Рівненської області з півночі на південь складає близько 55 км. З півночі височина межує з Волинським Поліссям, а з півдня вона відокремлена від Подільської височини низовиною Малого Полісся [рис.1]. Абсолютні висотні позначки рельєфу в межах Рівненської області досягають 320-340 метрів, а відносні - 40-100 м і більше.

На Рівненщині під лесовим покривом залягають вапняки сармат ського ярусу міоцену, що при розчленуванні рельєфу ерозією призвело до виникнення окремих плато. Річки тут врізані у товщу крейди, а Го ринь - у протерозойські породи. Широко розвинені яри і давні балки, які часто заходять далеко в глибину плато. Своєрідний рельєф, крем’яна сировина гарної якості у відслоненнях крейди, стик височини з Волинським і Малим Поліссям створили сприятливі умови для заселення району палеолітичною людиною. Те ж саме можна сказати і про північну частину Подільської височини - про так звані Кременецькі гори.

Пошуки палеоліту на Рівненщині полегшені наявністю кар’єрів і природних відслонень. Західніше, у межах Волинської і Львівської об ластей, рельєф має більш м’які обриси, абсолютні позначки і відносні висоти тут значно менші, менше і відслонень. Цим, очевидно, й пояснюється той факт, що палеолітичні стоянки там досі не виявлені, як не виявлені вони й на правобережжі р.Горинь. Тому нижче мова буде йти, фактично, про палеоліт височини у межах Рівненської області [таб.1].

Перші пізньопалеолітичні стоянки на Рівненщині відкриті відомим меценатом - бароном Ф.Штенгелем ще в 1909 році. Це Городок І і II. У 1911, 1922, 1924 і 1926 роках ці стоянки розкопував Л.Савицький [Sawicki, 1927a]. У довоєнні і післявоєнні роки ряд стоянок відкрив у Дубенському районі М.І.Островський - біля сіл Липа, Мирогоща, Майдан. Стоянка Липа VI розкопувалась В.П.Савичем в 1960-63 роках [Савич, 1975, c.51-102]. Аналіз крем’яного інвентарю цих стоянок дозволив Г.П.Григор’єву виділити липську палеолітичну культуру [Островский М.И., Григорьєв Г.П., 1966, c.3-13; Григорьев, 1970, c.45]. В.П.Савич, крім того, відкрив у 1960 році, а в 1963 і 1967 рр. частково розкопав стоянку Липа І [Савич, 1975, с.36-51]. У 1980 р. разом з геологами А.Б.Богуцьким та І.М.Свинком він зібрав трохи розщепленого кременю і кілька знарядь з нього в кар’єрі біля с.Жорнів Дубенського району [Савич, 1980, с.308]. Але цим і обмежились тоді їх пошукові роботи в кар’єрі. А між тим, автором у 1984 р. і пізніше тут були виявлені і досліджувались дуже цікаві палео літичні стоянки. У 1985 р. автор відкрив і розкопав стоянку Іваничі в Рівненському районі (ту її частину, що збереглася після розробки кар’єру). На відкритих М.І.Островським стоянках Червоний Камінь і Мирогоща-І неодноразово збирались крем’яні артефакти, що дозволило в значній мірі по-новому охарактеризувати типологічні риси інвентарю липської культури, виділити ранній і середній ступені її розвитку. Ще раніше, у 1981 р., автором було відкрите цікаве пізньопалеолітичне поселення Рівне (Бармаки). Пам’ятка розкопувалась в 1982-му і 1990-му роках. У 1987 р. автором і Г.В.Охріменком була відкрита в Дубенському районі, а пізніше значною мірою розкопана стоянка Грядки (як виявилось, деякі відомості про цю пам’ятку були відомі й раніше [Черниш, 1954]).

В археологічній літературі є згадки й про ряд інших палеолітичних місце знаходжень, виявлених у даному районі, але наукова вартість отриманих з них матеріалів незначна.

Відкриття й розкопки нових стоянок і додаткові дослідження відкритих раніше пам’яток вивели в число першочергових завдання їх періодизації та встановлення можливих генетичних зв’язків, зокрема висвітлення питання про ранній і середній етапи липської палеолітичної культури. Але перше доцільно коротко зупинитись на деяких принципах лесової стратиграфії.

Автор для розчленування верхнього плейстоцену дотримується страти гра фіч них схем М.Ф.Веклича і О.І.Москвитіна. Особливо важливим моментом є визначення абсолютного віку горизонту штильфрід В. Дати, що пропонувалися раніше для цього горизонту, були занадто омоложені, або ж вони стосувалися лише окремих частин розрізу. Вважалося, що цей похований грунт (чи навіть “горизонт оглеєння”) відклався протягом досить короткого відрізку часу. Ми приймаємо для його верхів дату близько 25000 років. Це підтверджують, зокрема, дані, отримані у Гронінгенівській лабораторії по стоянці Сунгир: для кінця молого-шекснинського часу (а значить і для штильфріду В) тут визначено дату 25500±200 років [Бадер, 1978, с.65]. Для культурного шару Хотильово II (низи осташківського горизонту) відома дата 24960±40 років (Інститут геології АН СРСР) [Заверняев, 1978, с.161]. Для низів штильфріду В О.І.Москвітіним пропону валася дата близько 40000 років [Москвитин, 1979, с.252]. І з цим можна погодитись, тому що тепер у Костьонках для нижнього гумусового горизонту отримано дату 36400+1700/-І400 років (Gг-12596) [Иванова, Любин, Праслов, 1989, c.56). Дата, запропована М.Ф.Векличем для низів дофіновського горизонту, з яким синхронізується штильфрід В, - 50000 років [Веклич та ін., 1993] - явно неприйнятна.

В літературі інтерстадіал арсі нерідко вживають як синонім штиль фріду В, хоч іноді його розміщують нижче від останнього [Kozlowski J.K., Kozlowski S.K., 1977, s.21, tabl.]. На нашу думку, арсі відповідає нижній частині штіль фріду В, для якої, як свідчать палінологічні дані в Жорнові, характерний найбільш теплий клімат [Пясецький, 1992, с.113].

На досить складному питанні кореляції прохолодних інтерстадіалів брьоруп і амерсфорт детально зупинятися не будемо. Нагадаємо тільки, що звичайно ці два інтерстадіали співставляються з одним верхньоволзьким інтерстадіалом у Росії і з витачівським грунтом в Україні. Додамо ще, що тепер для підошви бузького (калінінського, головний стадіал) горизонту, а значить і для покрівлі витачівського похованого грунту, прийнята дата 75000 років, а для підошви витачівського грунту - 90000 років [Веклич, 1993], що набагато більше дат, відомих для брьорупа і амерсфорта. Мусимо, проте, зазначити, що такі дати були отримані М.Ф.Векличем з допомогою ТЛ-методу. А цей метод, як автор пересвідчився при датуванні верхнього культурного шару Жорнова, може подавнити вік (принамні для верхньоплейстоценових осадів), порівняно з радіокарбонним мето дом, більше як в 1,5 рази.

І, нарешті, коротко про вік брянського похованого грунту. Він корелюється А.А.Величком зі штильфрідом В [Величко А.А., Морозова Т.Д., Соколовский И.Л., Халчева Т.А, 1969, с.516]. Але М.Ф.Веклич вже давно переконливо довів [Веклич, 1968, с.58], що в дійсності брянський грунт стратотипу і парастратотипу (в Мізині) відповідає не штильфріду В, а верхньоволзькому інтерстадіалу й витачівському похованому грунту і є частиною педокомплексу штильфрід А австрійського статиграфа Ю.Фінка. Втім, багато археологів і навіть геологів-четвертинників і досі вживають назву “похований брянський грунт” як синонім штильфріду В.

За Ф.Бордом, перехід від мустьє до верхнього палеоліту в Європі здійснюється в інтерстадіалі W ІІ-ІІІ, або в арсі, за А.Леруа-Гуран [Колчин, Шер, 1972, с.21]. І дійсно, кінцеві стадії мустьє в Західній Європі мають дати 37-34 тис. років тому, що вкладається в хронологічні рамки штильфріду В, в розумінні О.І.Москвитіна. Про існування мустьє в штильфріді В у нас є свідчення на місцезнаходженні Точильниця в Житомирському Поліссі [Пясецкий, 1990, с.102-110] і в Жорнові на Волинській височині (див. нижче).

Найбільш ранні місцезнаходження району, про який іде мова, належать до мустьє. Так, біля с.Липа В.П.Савич знаходив розріз нені гостроконечники та скребла, щоправда без чіткої стра тиграфічної позиції [Богуцкий, Савич, Татаринов, 1974, с.143]. За повідомлення:м цих же авторів, у кар’єрі цегельного заводу в м.Дубно в мізинському (прилуцькому, микулинському) викопному грунті знайдено примітивний відщеп, з чого чомусь робиться висновок, що цей відщеп пізньомустьєрський. На думку ж автора (якщо відщеп взагалі не ашельський) він може належати, щонайпізніше, до ранньомустьєрської епохи. Тут слід пояснити, що автор, слідом за І.І.Коробковим, вважає, що мустьє починається в післямикулінський час, тобто після рис-вюрму, оскільки на Близькому Сході в рис-вюрмі залягають ще ашельські індустрії [Коробков, 1978, c.166.]. Потрібно зважати й на те, що палеоліт Східного Середземномор’я, судячи з усього, розвивався дещо швидшими темпами, ніж палеоліт Європи, яка в той час являла собою “периферію” ойкумени. Втім, існують і інші точки зору.

У 1985 р. у великому кар’єрі півден ніше с.Коршів Здолбунівського району автор виявив кілька крем’яних дисковидних нуклеусів і нуклеусів безсистем ного сколювання, а також примітивні грубі відщепи. Вироби мали значний люстр, їх поверхні вкривала глибока патина, часом з ямками вилугування. У кар’єрі над сарматським міоценовим піском лежить бузький лес, відокремлений від залягаючого вище причорноморського (осташків ського) лесу горизонтом розмиву часу штильфрід В. Прив’язати мустьєрські знахідки до якогось із вказаних горизонтів тоді не вдалося, а кар’єр незабаром засипали. Але архаїзм знахідок, їх звітрілість, дають підстави гадати (з урахуванням того, що вони знайдені не на сучасній поверхні), що вони давніші за бузький лес і, отже, можуть належати до ранньої пори мустьєрської епохи. До сказаного можна лише додати, що це мустьє нелевалуазького шляху розвитку.

Що ж до культурного шару фінальномустьєрської стоянки Жорнів, то він залягає у чіткій стратиграфічній позиції - в низах штільфріду В, тобто у відрізку часу, який ми співставляємо з арсі. Останній, як вже зазначалося, являє собою кліматичний оптимум штильфріду В. Наведемо палінологічну характеристику частини похованого грунту, в якій залягає мустьєрський матеріал. За даними палінологів Г.О.Пашкевич (Інститут археології НАН України) і Л.Г.Безусько (Інститут ботаніки НАН України) пилок дерев і кущів тут становить 20,2%, пилок трав - 56,3%. Серед пилку дерев і кущів найбільше пилку Ріпиs silvеstris - 50%, Betu1а риbеsсепs + В.vеrrисоsа - 12,8%, дуба черещатого (Qиеrсиs robиr) - 12,5% Ulтиs - 12,5%, липи серцевидної (Тіlіа соrdаtа) - 3,0% Соrуlиs - 3,0% Саrріпиs bеtulus -3,0%. Серед пилку трав переважають осокові (Суреrасеае) - 14,6%, злаки (Роасеае) - 7,8%, лебе дові (Сhепороdі-асеае) - 4,6%. Багатий склад різнотрав’я: лілейні, капустні, льнові, губоцвітні та ін. Викликають зацікавлення кропива (1,0%) і подорожник (8,9%) - рослини, яких особливо багато поблизу місць проживання людей. Виявлені спори зеленого моху, плавуна, гроздовника.

Як бачимо, в спектрах переважає пилок сосни і берези деревовидної. Сума Qиеrсеtит тіхtrит (пилок дуба, в’яза і липи) складає 31,2%, а в піску, що підстеляє мустьєрський культурний шар, навіть сягає 53%. За висновком Г.О.Пашкевич та Л.Г.Безусько, утворення спорово-пилкових спектрів відбувалося в умовах лісостепових ландшафтів, де на тлі відкритих просторів, зайнятих травами, поширювалися широколистяні ліси з участю сосни й берези та з підліском з ліщини. Клімат, таким чином, був досить теплим. Теплим він залишався, як встановлено, і якийсь час після відкладення мустьєрського культурного шару.

Кремінні мустьєрські вироби в значній мірі фрагментовані. Хара ктерні протопризматичні і левалуазькі нуклеуси, хоч є і радіальні. Індустрія мустьєрського комплексу належить до левалуа-мустьєрського шляху розвитку. Індекс фасетування відбивних площадок загальний складає 62%, індекс тонкого фасетування 39,2%. Багато сколів з відбивною площадкою у вигляді “шапки жандарма”. Отже, індустрія є фасетованою. Відокремлення заготовок було направлене на отримання видовжених відщепів, тому індекс пластинчатості низький - 9,6%. Індекс левалуа не визначався з причини значної фрагментованості сколів і знарядь.

У Жорнові автором виділені левалуазькі нуклеуси для ножів з природним обушком (рис. 2, ІІ, 1). Таких ножів без ретуші по лезу (рис. 2, ІІ, 2) тут досить багато, але є й ретушовані зразки (рис. 2, II, 3). Характерними є ножі з крайовою пологою ретушшю (рис. 2, II, 4), левалуазькі вістря (рис. 2, II, 5), поперечні скребла. Їх доповнюють два кутові різці на зламі відщепів, боковий білатеральний увігнуторетушний різець, підокруглий скребок (“грошак” чеських авторів), біфас (рис. 2, 11, 6). За технічними показниками індустрія наближається до індустрії стоянки Пронятин на Середньому Сереті, дослідженої О.С.Ситником [Ситник, 1985, с.36-43]. Близькі ці комплекси і в топологічному відношенні, хоча в Жорнові більше ножів з природним обушком. Пронятин, судячи з розрізу, який наводить О.С.Ситник, слід також датувати часом штильфрід В, хоч сам автор схильний співвідносити цю пам’ятку з брьорупом (усне повідомлення). З високим ступенем вірогідності можна допустити, що Жорнівське мустьє через Пронятин генетично пов’язане з більш ранніми стоянками Середнього Дністра.

Левалуа-муст’єрський (чи левалуазький) шлях розвитку в західній частині України - явище досить застійне, на що автор вже звертав увагу [Пясецький, 1992, с.114-124], і що підтверджують наведені вище дані. Без зовнішнього впливу це мустье не могло трансформуватись у пізньопалеолі тич ну індустрію. Цей вплив вже починає відчуватись у типології деяких знарядь. Левалуа-мустьє все ж перейшло в верхньопалеолітичний комплекс на стоянці Куличівка (нижній культурний шар) [Савич, 1987, c.48-51]. Але, на жаль, публікація В.П.Савича має тільки попередній характер, це, скоріше, повідомлення.

Крім Жорнова, левалуазькі сколи на даній території виявлені М.І.Остров ським на горі Пустельня в північній частині Подільської височини [Островский, Григорьев, 1966, с.8]. Цей пункт вже зруйновано кар’єром.

Стоянки ранньої пори пізнього палеоліту

Найбільш ранніми пізньопалеолітичними стоянками є оріньякські. Зауважимо, що під оріньяком автор розуміє не археологічну культуру (за винятком території Франції), а загалом схожі в типологічному відношенні індустрії, які в Європі з’являються більш-менш одночасно, - тобто під оріньяком мається на увазі певний етап у розвитку палеоліту Західної, Центральної Європи і Правобережної України. Це, звісно, не означає, що на цьому тлі неможливе виділення окремих археологічних культур.

Найбільш ранньою стоянкою в досліджуваному регіоні є ранньо оріньяк ська стоянка Іваничі в Рівненському районі [Пясецький, 1995, с.123-129]. Вона датується часом штильфрід В, - точніша локалізація в межах цього періоду тут неможлива. В зв’язку з тим, що вище йшла мова про верхньопалеолітичні впливи на індустрію мустьє Жорнова, не виключено, що оріньяк Іванич більш-менш синхронний цьому мустьє. Можливо він навіть давніший. Але через відсутність прямих доказів цей оріньяк розміщений стратиграфічне вище жорнівського мустьє (рис.2, III). Можна допустити, що культур ний шар Іванич відноситься ще до кліматичного оптимуму штильфріду В - до часу арсі.

Для інвентарю Іванич характерні крупні нуклеуси-скребки, оброблені ще технікою зняття дрібних відщепів (рис. 2, III, 1), в тому числі такі ж скребки з носиком (рис. 2, III, 3), скребки на відщепах з виямчасто-зубчастим робочим краєм (рис.2, III, 2), скребки на широких грубих пластинах з плічками (рис. 2, III, 4). Є вістря (рис. 2, III, 7) . Різців надто мало, щоб робити висновки про їх керівні типи (рис.2, III, 5, 6). Є в колекції і два скребла. Скребками на крупних відщепах з виямчасто-зубчастим робочим краєм цей комплекс нагадує інвентар стоянки Краків - вулиця Спадзіста, С2, культурний рівень V [Kozlowski S., Sobczyk K, 1987, p.51-58]. Втім, індустрії обох пам’яток ще мало диференційовані типологічно.

Присутністю нуклеусів-скребків, оброблених відщеповою технікою і скребків з носиком, індустрія Іванич схожа з інвентарем стоянки Червоний Камінь, і можна припускати наявність між цими стоянками генетичного зв’язку. В Іваничах немає, та й не могло бути, нуклеусів липського типу, тому що тут ще невідома техніка зняття вузьких пластинок. Очевидно, індустрія Іванич належить до найбільш раннього етапу липської культури.

Наступний етап розвитку оріньяка фіксується у крем’яному комплексі стоянки Червоний Камінь в Дубенському р-ні [Пясецкий, 1995, с.123-129]. Розщеплений кремінь зібрано тут на поверхні високого вапнякового плато і тому він не має геологічного датування. Але, виходячи з того, що зв’язку з тим, що він належить до розвинутого оріньяку, а в Жорнові індустрія з граветськими рисами залягає у відкладах штильфріду В (і не відомі випадки, щоб типовий оріньяк перекривав гравет), то стоянку Червоний Камінь потрібно датувати часом штильфрід В. Зібрана М.І.Островським крем’яна колекція була недостатньою для більш повної типологічної характеристики знарядь стоянки. Тепер цю індустрію можна охарактеризувати докладніше.

Переважають нуклеуси зі скошеною ударною площадкою, невеликою кількістю представлені дрібні дисковидні нуклеуси і нуклеуси безсистемного сколювання, а також підклиновидні, зокрема зустрінутий один нуклеус липського типу (рис. 2, IV, 1). Є ще нуклеуси-скребки, оброблені, як в Іваничах, відщеповою технікою (рис. 2, IV, 2), але більше всього скребків високої форми, виго товлених прийомом сколювання дрібних пластинок (лямелярна ретуш), в тому числі й човнуватих (рис. 2, IV, 3, 4). Скребки на пластинах з боків часто оброблені оріньякською ретушшю (рис. 2, IV, 5). Різців менше, ніж скребків. Переважають бокові, частіше білатеральні ввігнуторетушні, часто з плоскими різцевими сколами (рис. 2, IV, 6-8), значно менше грубих серединних різців (рис.2, IV, 9). Є вістря (це швидше всього наконечники дротиків - рис.2, IV, 12), долотовидні знаряддя (рис.2, IV, 10-11). Скребел небагато і вони атипові.

Як бачимо, оріньяк Червоного Каменю має розвинутий харак тер. Він відноситься до другого етапу липської палеолітичної культу ри. Г.П.Григор’єв, який її виділив, не розрізняв у ній хронологічних етапів, розглядаючи разом комплекси Червоного Каменю, Мирогощі-І і Липи-Гострої [Островский, Григорьев, 1966, с.7].

Особливо характерні для Червоного Каменю різці, скребки і специфічні нуклеуси липського типу, представлені ще поодинокими зразками. Як зазначалося вище, стоянка генетично пов’язана з Іваничами. Разом з тим, інвентар Червоного Каменю має схожість і з індустріями деяких стоянок в районі Кракова, на що автор вже звертав увагу [Пясецький, 1995, с.132], але в польських комплексах нема липських нуклеусів. У пам’ятках оріньякської стадії розвитку липської культури помітні західні впливи - півдня Польщі і таких ранньооріньякських стоянок Словаччини, як Барца, Кехнец та ін. За повідомленням польських дослідників, мешканці стоянок в районі Кракова використовували сировину (радіолярит) зі Словаччини, а на стоянках Словаччини зустрінуто свецєхівський кремінь із Польщі.

Після теплого відрізку часу (початок штільфріда В), з яким пов’язаний мустьерський культурний шар Жорнова і, можливо, оріньяк Іванич, наступає похолодання. До цього часу відноситься середній культурний шар Жорнова, що має граветські риси. Пилок дерев і кущів, як і раніше, складає досить високий відсоток - 26,5%. Пилку трав - 58,5%, спор - 15%. У лісових спектрах переважає пилок Ріпиs silvestris - 38,3%, далі йде Веtиlа риbеsпепs + В.vеrruсоsа - 34,2%, сосна кедрова (Ріnus сеmbrа) - 11,8%. Є пилок Аlnus, Juniperus, рідко зустрічається пилок Picea, але присутній пилoк Вetula nana + В.humilis - 6,8%. В групі пилку трав переважає пилок щавлю (Rumex) - 22%, жовтецевих (Rаnunculaceae) - 10%, лебедевих (Сhепороdіасеае) - 9%. Зустрічається пилок подорожника (Рlапtаgо) - 12% і кропиви (Urtica) - 4%. Є пилок інших трав, спори зеленого моху, плавунів, гроздовника, багатоніжкових папоротей.

Таким чином, зберігаються лісостепові ландшафти, але відсутні широколистяні породи дерев, з’являється карликова береза. Лісові спільноти проте, ростуть і на плато, про що свідчать сліди лісової пожежі на рівні, з яким пов’язаний граветський культурний шар. З цього шару В.П.Савич добув зачисткою три нуклеуси, 2 скребки, кутовий різець та три фрагменти пластин з дрібною краєвою ретушшю. Місце зачистки В.П.Савича автор після дослідження верхнього і нижнього (мустьєрського) куль турних шарів Жорнова дослідив розкопом. Виявилось, що тут була кременеобробна майстерня [Пясецкий, 1991б, с.181-190]. З деревного вугілля для вказаного шару отримано дату 28100±500 років (ГИН-4143). Він дав 21 нуклеус, 102 пластини, 68 пластинок (шириною до 1,2 см), 14 знарядь з вторинною обробкою. Переважають одноплощинні нуклеуси, переважна більшість яких має скошені ударні площадки. Типовими є нуклеуси на крем’яних плитках, з негативами сколів-пластин на вузькому боці. Клиновидні нуклеуси, як і специфічні нуклеуси липського типу, відсутні. Пластини й пластинки мають правильну форму і досить тонкі в перетині. Серед знарядь виділяється сере динний різець (рис.2, VА, 4), боковий косоретушний різець (рис.2, VА, 3), три кутових різці (рис.2, VА, 2), кареноїдний різець (рис.2, VА, 1). Скребків не виявлено. Дуже характерні плас тини з дрібною краєвою ретушшю (рис.2, VА, 5)., виявлені тут, до речі, й В.П.Савичем. Але найцікавішою знахідкою є уламок граветського вістря (рис.2, VА, 6).

За техніко-типологічними показниками індустрія середнього культур но го шару Жорнова, що має виразно граветські риси, чітко відрізняється від індустрії Червоного Каменя. Вона молодша за “нижній гравет” Вілендорфу II (з датою 32000±3000 років - Н-246/231) і за стоянку Дольне Вестоніце (рання фаза павловської культури, з датою 29000±200 років - GrH - 2598) [Долуханов, 1971, с.22].

Іноді в літературі можна зустріти думку, що гравет Центральної Європи виник в результаті просування туди якихось груп населення зі Східної Європи. Але це припущення не знаходить підтвердження в даних по абсолютному датуванню: для Східної Європи дати виявляються більш молодими (Жорнів, Хотильово II та інші).

Гравет виводиться з типового оріньяка (а в Франції з перигора), він є, власне, фінальним оріньяком. Але генетичного зв’язку з оріньяком Червоного Каменя гравет Жорнова не має, тому що оріньяк цей, як побачимо далі, розвивається в бік індустрії Мирогощі-І. На це вказує, крім всього іншого, відсутність у граветському шарі Жорнова нуклеусів липського типу. Не виключено, що цей шар має зв’язок з пам’ятками Центральної Європи.

В.П.Савич вбачає зв’язок індустрії, про яку йде мова, з індустрією стоянки Липа-І (рис. 2, V) [Савич, 1975, с.36-50]. На характеристиці інвентарю останньої зупинятися не будемо: її дав В.П.Савич. Можна лише підкреслити, що тут відсутні липські нуклеуси, наявні невеликі підокруглі скребки високої форми, немає граветських вістер, але є пластини з притупленим краєм. Судячи по не зовсім чіткому розрізу, який наводить В.П.Савич на стор.37 вказаної праці, можна допустити, що культурний шар тут теж датується часом штильфрід В.

Верхній культурний шар Жорнова відноситься до заключного етапу ранньої пори пізнього палеоліту. Крем’яна індустрія залягає у покрівлі педокомплексу штильфрід В. Для цього часу, за даними Л.Г.Безусько і Г.О.Пашкевич, характерні лісостепові ландшафти. Клімат трохи покращав, у порівнянні з тим, за якого відкладався граветський культурний шар. Серед пилку дерев і кущів, як і раніше, переважає пилок Ріпиs silvestris - 67,9%, але мало пилку деревовидних беріз - 3,6%. Помітне місце займає пилок Аbies - 9%, присутній пилок Juniperus - 5,3%, Рісеа - 3,6%, сосни кедрової (Ріпиs сетbrа) 5,3%, Аlnus - 5,3%. Серед трав переважає пилок лебедових (Сhenopodiaceae) - 29,6%, полину (Аrtemisia) - 18,2%, осоки (Суреrасеае) - 11,5%. Менше злакових (Роасеае) - 5,8%, цикорієвих (Сусhоrіасеае) - 6,7% та інших трав. Зустрінуто пилок кропиви й подорожника. Багато виявлено спор зеленого моху, плавунів, гроздовника, є спори плавунка плавуновидного, папоротей. Відсутній пилок широколистяних порід дерев. Клімат був прохолодний і досить вологий (враховуючи наявність пилку ялиці).

З верхнього культурного шару Жорнова отримано всього два спрацьованих нуклеуси. Пластин і пластинок 65 екземплярів. Пластини широкі і досить масивні в перетині. Знарядь з кременю 93 екземпляри. Цікавими є оригінальні рубальні й рубально-різальні знаряддя дуже великих розмірів (рис. 2, VI, 1, 2) і такі ж великі ножі (рис. 2, VI, 3, 4), в тому числі ножі з ретушованим обушком (рис.2, VI, 7). Є серповидний ніж (рис.2, VI, 8), два ножі з косим лезом, скребла, лімас (рис.2, VI, 5). Знайдено вістря, схоже на мустьєрський гостроконечник - він не має формуючої розповсюдженої ретуші (рис.2, VI, 6). Особливо помітні вістря до списів і дротиків, що мають вигляд листка тополі (рис.2,11, 12); є й менш виразні дрібні вістря (рис.2, VI, 17, 18). Скребки виготовлялися з великих оріньякських пластин (рис.2, VI, 9, 10). Різці тільки кутові і бокові (рис.2, VI, 13-16). Характерною рисою є те, що багато знарядь виготовлено на природних, лінзовидних в перетині уламках кременю (рис.2, VI, 1-3, 5, 11, 12). Такі вироби, як правило, мають ретуш лише на одній із сторін. Винятком є фрагмент великого, тонкого в перетині наконечника, виготовленого з уламка плитчастого кременю: він ретушований з обох сторін плоскою ретушшю.

Індустрія верхнього культурного шару має селетські риси, якщо за селет приймати деякі комплекси Чехії, Словаччини, Польщі. Але з іншого боку, вона досить своєрідна. Наконечники у вигляді листка тополі відомі зі стоянки Моравани-Длга в Словаччині [Григорьев, 1963, с.7, рис.1, 23]. Схожі наконеч ники знайдені і в Моравії. В селетській культурі, як і в Жорнові, є ножі з обушком, скребки на оріньякських пластинах. Різці там теж кутові і бокові, є різні скребла. Певною мірою нагадує індустрія Жорнова і деякі селетські комплекси Польщі [Kozlowski J., Kozlowski S., 1977, s.112-115]. Наконечники там, щоправда, мають іншу форму, зате є ножі схожі з деякими жорнівськими типами, в тому числі ножі з косим лезом [Пясецкий, 1991а, с.131-146]. Селетські індустрії Центральної Європи відрізняються одна від одної приблизно в тій же мірі, в якій індустрія верхнього культурного шару Жорнова відрізняється від них. Можливо, правомірніше було б говорити не про селетську культуру, а про селетську культурну область. Очевидно, в кінці часу штильфрід В з заходу в Жорнів мігрувала якась група первісних людей. Тут їх традиція виготовлення знарядь праці зазнала певних змін, що було пов’язане з використанням своєрідної місцевої крем’яної сировини - "морозних відломів".

У останній час дещо прояснилось питання із стратиграфією самої печери Селета в Угорщині, завдяки дослідженням К.Шіман [Shiman, 1995, p.37-42]. Згідно Л.Вертешу, над мустьєрськими шарами лежить давній селет з радіовуглецевою датою > 41700 років (GХО-147). Але це, безсумнівно, ще мустьерська дата. Вважалось, що верхній культурний шар Селети (тобто, власне селетські верхньопалеолітичні знахідки з листоподібними наконечниками) містить і граветські вістря. Дата цього шару 32620±400 років (GrN-6020) . Але в 1982 році (як вказано у вищезгаданій статті К.Шіман), М.Габорі повідомив, що граветські вістря знайдено стратиграфічно нижче селетських наконеч ників. Це підтвердила в 1993 році і V.Габорі-Чанк.

Якщо це дійсно так, то стратиграфія верхнього палеоліту Селети нічим не відрізняється від стратиграфії Жорнова. Але якщо Селета потребує, на думку К.Шіман, додаткових розкопок по уточненню стратиграфічної ситуації, то в Жорнові стратиграфія гранично чітка й зрозуміла.

До речі, автор вже висував припущення, що заселення основної частини Східної Європи (крім крайнього півдня) відбулось повторно в ранню стадію штильфріда В [Пясецкий, 1991б, с.124-125]. Суть гіпотези полягала в тому, що прибулі групи людей, які вже володіли верхньопалеолітичною технікою обробки кременю, справили певний вплив на місцеві мустьєрські технології, теж в свій час занесені сюди з півдня, вірогідно із-за Карпат. Левалуазці просунулись сюди, швидше всього, з Середнього Дністра. Можливо носії мустьерських індустрій в деяких випадках були вже людьми сучасного фізичного типу. Доречно згадати тут чудову знахідку О.С.Ситника - гравійоване зображення тварини на кістці в мустьерському культурному шарі Пронятина [Ситник, 1883, с.44, рис.4], яке міг лишити тільки Ното sapiens. Зображення виконано в ранньооріньякській манері [Столяр, 1985, с.106-122]. Це теж свідчить на користь датування стоянки часом штильфрід В.

З усього сказаного можна зробити висновок, що у ранню пору пізнього палеоліту, а саме у відрізок часу штильфрід В, якась частина первісного населення Центральної Європи мігрувала через південні території Польщі на Волинську височину.

Середній етап пізнього палеоліту

Стоянки ранньопричорноморського (ранньоосташківського) часу

До цього часу, як встановлено автором, відноситься стоянка Миро гоща-І в Дубенському районі. Як і в Червоному Камені, перші збори з поверхні давали багато в чому інше уявлення про типологічний склад крем’яних знарядь, ніж те, що ми маємо сьогодні.

Нуклеуси представлені 35 екземплярами. Переважають одноплощин ні, зі скошеними ударними площинами. Далі йдуть підклиновидні, в тому числі 6 нуклеусів липського типу (рис.3, VII, 1). Серед сколів переважають пластини (ширина > 1,2 см); дрібних пластинок, які могли бути сколоті з липських нуклеусів, всього декілька. В групі скребків переважають кінцеві на пластинах (рис.3, VII, 2., 3), з яких більшість оброблено оріньякською ретушшю (рис.3, VII, 2). Наявні скребки на крупних відщепах з хвилястим робочим краєм, чого не було в Червоному Камені. Є 4 великі кареноїдні скребки з лямелярною ретушшю, у тому числі човнуваті (рис.3, VII, 4, 5). Зустрінуті скребковидні знаряддя з ріжучим робочим краєм (рис.3, VII, 6). Різців менше, ніж скребків. Переважають бокові різці, серед яких є (як і в Червоному Камені) знаряддя з плоскими різцевими сколами (рис.3, VII, 8, 9). Серединні різці відсутні. Виявлені також сокирки, схожі на свідерські (рис.3, VII, 12), але це не що інше, як типовий приклад конвергенції. Є невеликі вістря (рис.3, VII, 10, 11), та особливо цікаві вперше знайдені тут різнотипні листоподібні наконечники. Вони оброблені лише з однієї сторони і мають видовжену форму, але один наконечник, виготовлений з “морозного відлома”, нагадує листок тополі (рис.3, VII, 13-16).

Г.П.Григор’єв відніс стоянку до липської палеолітичної культури [Григорьев, 1966, с.3-13]. На думку автора, вона набагато молодша від від Червоного Каменю, але генетично пов’язана з ним, зокрема човнуватими скребками з пластинчатою обробкою, скребками на оріньякських пласти нах, боковими різцями з плоскою ретушшю. Однак типологічний набір різців тут дещо інший, ніж у Червоному Камені.

Схоже, що індустрія Червоного Каменю розвивалася не в бік гравету Жорнова, а шляхом певної редукції оріньякських ознак і закономірної (див. нижче) появи листоподібних наконечників, що не перешкоджає відносити Мирогощу-І до липської пізньопалеолітичної культури. Деякі відмінності між цими індустріями пояснюються значним хронологічним розривом.

До ранньопричорноморського часу відноситься й крем’яний інвентар стоянки Грядки в Дубенському районі. Нуклеусів тут небагато, характерними є широкі, часто грубі пластини. Серед різців переважають серединні. Майже всі вони багатофасеткові, з широким ріжучим робочим краєм. Керівними типами для цієї індустрії є різці з крутою ретушшю одного дещо дугоподібного бокового краю (рис.3, VІІА, 4, 5). Є поодинокі двокінцеві різці (рис.3, VІІА, 6). Деякі різці виконані на реберчастих крайових сколах з нуклеусів, як і частина скребків, - що є ще однією особливістю інвентарю. Скребків набагато менше, ніж різців. Переважають кінцеві скребки на пластинах (рис.3, VІІА, 1, 2). Бокова ретуш, тим більше оріньякська, - не характерна. Зрідка зустрічаються комбіновані знаряддя - різці-скребки (рис.3, VІІА, 9). Листоподібні наконечники, як і в Мирогощі-І, різнотипні, але всі вони оброблені ретушшю з обох сторін. Цілком очевидно, що індустрія Грядок, в якій відсутні оріньякські типи знарядь, зовсім відмінна від індустрії Мирогощі-І. Генезис цього комплексу неясний.

На наш погляд, листоподібні наконечники у верхньому шарі Жорнова, в Мирогощі-І і в Грядках з’являються не випадково. Стоянки, судячи з їх розмірів і насиченості знаряддями, населялися відносно невеликими колективами людей. Вже у верхах горизонту штильфрід В помітне похолодання клімату, яке різко посилилось в ранньопричорномор ський час. Це не могло не викликати певної переорієнтації господарської діяльності первісної людини в процесі її адаптації до нової екологічної обстановки. Мабуть зросло значення полювання на великих тварин, перш за все мамонта, який на цей раз пережив потепління початкової стадії часу арсі. Як підтвердження сказаному слід відзначити знахідку його зубів в мустьєрському шарі Жорнова. Але порівняно невеликі колективи мисливців ранньопричорноморського часу навряд чи могли полювати загонним способом. В цих умовах на стоянках з зовсім різним набором крем’яного інвентарю з’являються листоподібні наконечники дротиків і списів, які давали можливість навіть невеликим групам мисливців полювати на великих тварин. До речі, у ранньопричорноморських відкладах такі наконечники знайдені на Україні вперше. Вони є в Костьонках на Тельманівській стоянці (Костьонки VIII), яка датується ранньоосташківським часом, але там вони знаходяться в комплексі з іншими архаїчними знаряддями [Рогачев, Аникович, 1985, с.213, 258, рис. 2, 4, 6, 10, 14]

Початок пізнього етапу пізнього палеоліту

Друга половина причорноморського часу

Найбільш цікавим, значним за площею стаціонарним поселенням цього часу є стоянка Рівне (Бармаки) [Пясецкий, 1997, с.151-161].

Як показали спостереження в процесі розкопок, поселення існувало досить тривалий час. З розкопу площею 104 кв.м отримано дуже велику кількість розщепленого кременю, у тому числі 804 вироби з вторинною обробкою. Різці значно переважають над скребками (536 різців проти 58 скребків). В цій групі знарядь найбільшим числом представлені бокові косоретушні різці на пластинах, але є і увігнуторетушні (рис.3, VІІІА, 3-5). Значно менше серединних різців, ще менше кутових (рис.3, VІІІА, 6, 7). Багато двокінцевих різців, у різних комбінаціях. Дуже характерні для цього комплексу косо- і увігнуторетушні вістря на пластинах, які виконували функцію різців (рис.3, VІІІА, 8-10). Скребки виготовлені на вкорочених, відносно широких пластинах (рис.3, VІІІА, 1, 2). З інших знарядь праці слід назвати 39 мікропластинок з притупленим краєм. Є проколки серединного типу і вістря, які, скоріше всього, використо вувались як наконечники дротиків. Зустрінуті й рубальні знаряддя (рис.3, VІІІА, 12, 13).

В розкопі знайдено багато кісток різних тварин, особливо мамонта, виявлено шматки бурштину, напівфабрикати з бивнів мамонта. Розчищено частину заглибленого округлого в плані житла-майстерні діаметром близько 5 м. Знайдено також багато місцевих сарматських черепашок з отворами.

Особливості крем’яної індустрії Рівненської стоянки дозволяють зробити висновок, що вона різко відрізняється від інвентарю всіх культурних шарів Липи VI, в тому числі і від шару V, віднесеного В.П.Савичем до ранньомадленського часу (рис.3, VIII) [Савич, 1987, с.53-68]. Але цей інвентар знаходить аналогії в індустрії Мізина на Десні, яку її дослідник І.Г.Шовкопляс відніс до середньодніпровської культурної області ранньої пори мадленського часу [Шовкопляс, 1965]. За деякими даними Рівне дещо молодше за Мізин. Отже, слід говорити про переміщення якоїсь групи пізньо палео літич ного населення зі сходу на захід - з Середнього Дніпра на Волинську височину. Співставляючи крем’яний інвентар та інші матеріали Мізина й Липи IV, можна зробити висновок, що контакти між цим прийшлим і місцевим населенням були незначними.

Не менш цікавим є й поселення Городок II в Рівненському районі, але, на жаль, крем’яна колекція та інші матеріали з нього втрачені. Зберігся лише фрагмент лопатки мамонта, яку С.М.Бібіков ототожнював з деякими типами “ударних музичних інструментів” з Мізина, вважаючи, що поселення Мізин і Городок II практично одночасові [Бибиков, 1980, с.18]. Більш-менш одночасовее з Городком-ІІ, очевидно, й поселення Рівне (Бармаки).

Липська палеолітична культури проіснувала до кінця мадленського часу. Г.П.Григор’єв, за матеріалами В.П.Савича з культурних шарів Липи IV, виділив три етапи [Григорьев, 1970, с.45]. Таких етапів, на думку автора, може бути шість: Іваничі, Червоний Камінь, Мирогоща-І, культурні шари Липи VI. Всі ці пам’ятки дали повноцінні крем’яні комплекси, в яких чітко вирізняються типологічні ряди однакових знарядь. Винятком є хіба що граветський шар Жорнова, але там характерних типі знарядь небагато.

Фінальний етап пізнього палеоліту Волинської височини

Фінальна фаза пізнього палеоліту на Волинській височині практично не вивчена. Крем’яний матеріал деяких місцезнаходжень Рівненського району (таких як Зозів, Городок, Шпанів) залягає в самій верхній частині причорноморського лесу. Ци та більшість інших пам’яток розташовані біля виходів крейди, на схилі плато. Місцезнаходження невеликі за площею. Характерною рисою їхніх індустрій є значна кількість нуклеусів і відходів виробництва, натомість знарядь праці небагато.

Тут можливі два припущення. Перше з них: місцезнаходження відно сять ся до алерьодського потепління, коли ліси з широколистяними породами дерев на півночі сягали Прибалтики [Артюшенко, 1970, с.163]. З цим потеплінням пов’язана міграція північного оленя далеко на північ. На цей час первісними мисливцями вже був підірваний природний віковий склад стад мамонтів - як це показали розкопки в Бармаках, об’єктом полювання були переважно молоді тварини, навіть малята. За цих умов мамонти вже не змогли мігрувати на північ і, мабуть, саме в алереді вимерли. Мисливські колективи змушені були розпастися на невеликі рухливі групи, свідченням чого є перелічені вище місцезнаходження.

Але впадає у вічі особливість розташування місцезнаходжень (біля виходів жовнового крейдяного кременю), велика кількість нуклеусів, в т.ч. і човнуватих. Тому більш вірогідним видається інше припущення: місцезнаход жен ня відносяться до дріасу III, являють собою майстерні по первинній обробці кременю і залишені свідерським населенням, яке в цей час мешкало у Волинському й Малому Поліссі (дві стоянки в Малому Поліссі виявлені автором). Не задовольняючись іноді менш якісним кременем з моренних відкладів, групи свідерців час від часу з’являлися на височині, де добували крейдяний кремінь і тут же його частково обробляли. Але незрозуміло, чому тоді на Волинській височині немає справжніх свідерських стоянок.

Ці та інші питання ще чекають свого вирішення.

З наявних даних, можна зробити висновок, що в кінці плейстоцену височина починає безлюдніти. І тільки в атлантичний опти мум голоцену, вже на ранній його стадії, як це показали розкопки автора і Г.В.Охріменка біля м.Рівне, сюди безперешкодно проникають з заходу носії культури лінійно-стрічкової кераміки. Подібний перебіг подій був зафіксований А.Кульчицькою-Лецеєвічовою і для голоцену лесової зони південної Польщі [Kulczyska-Lieciejewiczowa, 1979, s.76]. Але це питання потребує окремого розгляду.

Рис. 1
Рис. 2
Рис. 3

Артюшенко А. Т. 1970. Растительность Лесостепи и Степи Украины в четвертичном периоде. К.
Бадер О.Н. 1978. Сунгирь. М.
Бибиков С.Н. 1980. Музыкальная лопатка мамонта из палеолитиче ского поселения Городок-II в Ровенской области // Первобытная археология: поиски и находки.- К.
Богуцкий А.Б., Савич В.П., Татаринов. 1974. Природа и развитие первобытного общества на территории Юго-Западной Волыни // Первобытный человек и природная Среда. Ч.1. М.

Веклич М.Ф. 1968. Стратиграфия лессовой формации Украины и соседних стран. К.
Веклич М.Ф. и др. 1993. Стратиграфические схемы фанерозойских образований Украины для геологических карт нового поколения. Графические приложения.. К.

Величко А.А., Морозова Т.Д., Соколовский И.Л., Халчева Т.А. 1969. Лесс Русской равнины // Лесс - палеолит - перигляциал на территории Средней и Восточной Европы. М.
Григорьев Г.П. 1963. Селет и костенковско-стрелецкая культура // СА. № 1.
Григорьев Г.П. 1970. Верхний палеолит // Каменный век на территории СССР. М.
Долуханов П.М. 1971. Хронология палеолитических культур // Проблемы абсолютного датирования в археологии. М.
3аверняев Ф.М. 1978. Антропоморфная скульптура Хотылевской верхне палеолитиче ской стоянки // СА.
Иванова И.К., Любин В.П., Праслов Н.Д. Геология палеолита Восточной Европы (ископаемый человек и следы его деятельности как элементы стратиграфии) // Бюллетень Комиссии по изучению четвертичного периода. М. 1989. № 58.

Колчин Б.Л., Шер Я.А. 1972. Абсолютное датирование в археологии // Проблемы абсолютного датирования в археологии. М.
Коробков И.И. 1978. Палеолит Восточного Средиземноморья // Палеолит Ближнего и Среднего Востока. Л.
Москвитин А.И. 1979. Стратиграфия плейстоцена Центральной и Западной Европы. М.
Островский М.И., Григорьєв Г.П. 1966. Липская палеолитическая культура // СА. № 4. С.3-13
Пясецький В.К. 1988. Оріньякська стоянка Іваничі на Волині // Археологія. № 64. С.49-56.
Пясецкий В.К. 1990. Геология мустьерского местонахождения Точильница // Бюллетень Комиссии по изучению четвертичного периода. № 59. М.

Пясецкий В.К. 1991а. Палеолитическое местонахождение Жорнов: верх ний культурний слой // СА. № 2.
Пясецкий В.К. 1991б. Средний культурний слой палеолитического место нахож дения Жорнов // СА. № 4.
Пясецкий В.К. 1992. Мустьерский культурний слой палеолитического местонахождения Жорнов и некоторые вопросы стратиграфии палеолита // РА. № 3.
Пясецкий В.К. 1995. Ориньякская стоянка Червоный Камень на Ровенщине // РА. № 2.

Пясецкий В.К. 1997. Начало раскопок позднепалеолитического поселения Ровно (Бармаки) // РА. № 1.
Рогачев А.Н., Аникович М.В. 1984. Поздний палеолит Русской равнины и Крыма // Палеолит СССР. М.
Савич В.П. 1975. Пізньопалеолітичне населення Південно-Західної Волині. К. С.51-102.
Савич В.П. 1980. Работы Волыно-Подольской экспедиции // АО.

Савич В.П. 1987. Поздний палеолит Вольши // Археология Прикар патья, Волыни и Закарпатья (каменннй век). К.
Ситник А.С. 1983. Гравированный рисунок на кости с мустьерской стоянки под Тернополем // Пластика и рисунки древних культур. Новосибирск.
Ситник О.С. 1985. Мустьєрська стоянка Пронятин поблизу Тернополя // Археологія. № 50.
Столяр А.Д. 1985. Происхождение изобразительного искусства. М.
Черниш О.П. 1954. Карта палеоліту УРСР. Т.2. К.
Шовкопляс И.Г. 1965. Мезинская стоянка. К.
Kozlowski J., Kozlowski S. 1977. Ероkа kamienia na ziemiach Polskich. Warszawa.
Kozlowski S., Sobczyk K. 1987. Тhе uрреr раleоlіthіс sitе Кrасоw -Spadzista street - С 2. Wаrszаwа - Кraków. Р.51-58.
Kulczyska-Lieciejewiczowa A. 1979. Pierwze spoleczenstwa rolnicze na ziemiach Polskich // Prahistoria ziem Polskich. T.II. Wroclaw - Warszawa - Krakow - Gdansk..
Sawicki L. 1927a. Stanowiska mlodzego paleolitu w Crodku na Wolyniniemia // Ziemia - Roc. Warszawa.
Shiman K. 1995. La Grotte Szeleta et le Szeletien // Les industries B роіntеs foliacees d’Europe Сеntrale. Міskols.

В.К. Пясецький. Палеоліт східної частини Волинської височини / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/pyasetsky.htm).

В.К. Пясецький. Палеоліт східної частини Волинської височини // Vita Antiqua, 2-1999. С. 8-17.