Кургани хозарського часу на Луганщині

В 1988 - 1993 рр. госпдоговірною археологічною експедицією науково-дослідної частини Київського університету ім. Т.Шевченка проводилися охоронні розкопки курганів на місцях будівництва меліоративних систем в Луганській обл.. Серед маси поховань в хронологічному діапазоні від доби бронзи до пізнього середньовіччя особливу увагу притягують три рідкісних для даного регіону кургани хозарського часу, публікації матеріалів яких і присвячена дана стаття.

Курган № 2 біля с. Обозне Слов’яносербського р-ну Луганської обл. (Розкопки Б.О. Антоненка та Л.Г. Самойленко 1993 року).

Курган (табл.3, 2) був розташований на відстані 2 км 150 м на південь від с.Обозне на водорозділі невеликого плато правого берега р.Сіверський Донець.Насип розорювався, на час розкопок мав форму сегмента сфери діаметром 21-22 м і висотою 0,55 м. На поверхні зафіксоване дрібне каміння. Лінія давнього чорнозему простежувалася на глибині 0,45 - 0,5 м від нуля. Сам насип складався з рихлого чорнозему і був споруджений в ранньохозарський час над похованням 1; впускне поховання 2 досипкою насипу не супроводжувалося.

Поховання 1 (основне).

Розташоване в центрі кургану, рівно під нулем. Було здійснене у простій грунтовій ямі підовальної форми розмірами 2,83 х 1,1-1,4 м, глибина дна 1,8 м від нуля, заглиблена в материк на 0,9 м (табл.1, 13). Орієнтоване по осі ПдЗх - ПнСх, вздовж північно-західної стінки ями зафіксовано сходинку з нахилом всередину шириною 0,3-0,35 м. Глибина сходинки від нуля - 1,56-1,57 м. Дно ями рівне, стінки нахилені всередину, заповнення - чорнозем, перемішаний з глиною. Навколо поховання простежено глинистий викид товщиною до 0,2 м. Викид підовальної в плані форми і розмірами 7 х 4,5 м розташовувався переважно навколо поховання та на захід (з відхиленням на південь) від нього.

Похований (чоловік) був покладений витягнутим на спині, головою на південний захід. Череп лежав обличчям вгору; руки злегка зігнуті в ліктях, ноги випростані. Збереженість кісток дуже гарна - збереглись майже всі кістки скелету, за виключенням деяких дрібних, однак повністю відсутня кисть лівої руки. На дні ями навколо похованого та на кістках були зафіксовані залишки тліну й окремі шматочки берести, що оконтурювали скелет. Імовірно, похований був покладений в лозово-берестяне гробовище або був просто загорнутий у бересту.

У похованні також знайдені кістки тварин. На сходинці (південно-західна частина) знаходилися в анатомічному порядку частини двох скелетів та розрізнені кістки кози-вівці; нижче - череп коня з вудилами, орієнтований носовими кістками на південний захід. На дні ями кілька кісток кози-вівці виявлені над головою небіжчика біля посудини, та нижче кінського черепа (кістки ніг). В північно-східному кутку ями знаходилися кістки ніг коня та залізне стремено. Традиційно присутність черепа та кінцівок коня у кочівницьких похованнях розглядається як залишки шкури - ритуального замінника цілого коня. Однак в даному випадку череп знаходився на досить великій віддалі від кінцівок, тому не виключено, що голова коня була повністю відрізана і покладена окремо.

Речовий комплекс поховання належав знатному воїну. Біля правого плеча знаходилися кистень та частина кістяних накладок лука - кінцеві та нижні накладки руків’я; на кисті правої руки - нижні накладки руків’я та бокові, на правій частині таза - кінцеві накладки лука. Між ребрами та згином ліктя лівої руки знаходилися залишки шкіряного поясу зі срібними накладками; під нижньою щелепою - золотий дзвіночок; на місці кисті лівої руки розташовувався залізний ніж. Над головою небіжчика біля південно-західної стінки ями була поставлена посудина, яка потім впала набік. Окрім того, у норі в північно-східній стінці поховання були знайдені деталі поясного набору, очевидно, затягнуті гризуном разом з частиною шкіряного пояса: бронзова пряжка та бронзова фігурна підвіска. В засипці поховання також знайдене залізне кресало.

І. Деталі поясного набору. Поясний набір представлений бронзовими пряжкою та підвіскою, трьома срібними прямокутними бляшками-накладками, срібною скобою та уламком срібної накладки, що кріпилися до шкіряної основи, залишки якої виявлені у похованні.

1) Бронзова пряжка з залізним поворотним стержнем. Рамка овальної форми, на передньому кінці має заглиблення з обмежувачами для язичка. Щиток нерухомий, півкруглої форми, на задньому кінці має невеликий півкруглий виступ з прокресленим орнаментом; у місці з’єднання з рамкою - циліндричне потовщення з вирізом посередині для язичка, крізь яке пропущений залізний поворотний стержень; на внутрішній стороні - три шпеньки, якими пряжка кріпилася до ременя (шпеньки пряжки та інших деталей на кінчиках злегка розклепані). Язичок полий, фігурний - тригранний у перерізі на передньому кінці, звужений посередині, задній кінець має вигляд циліндричного потовщення, крізь яке пропущено стержень; на передньому кінці язичка - вертикальний виступ-фіксатор. Розміри: загальна довжина - 4,2 см , ширина - 3 см. Рамка: по зовнішньому контуру - 3 х 1,5 см, по внутрішньому - 2,3 х 0,8 см. Щиток: ширина - 2,4 см, довжина - 2,1 см, діаметр циліндричного потовщення - 0,5 см. Язичок: довжина - 2,6 см, максимальна ширина - 0,6 см. Табл.1, 1.

2) Срібні литі бляшки-накладки для кріплення додаткових ременів. Підпрямокутної форми з прямокутним прорізом посередині, зовнішня поверхня вкрита ажурним рослинним орнаментом, помітно підправленим різцем. З внутрішнього боку - чотири чотиригранні шпеньки довжиною 2-3 мм, якими бляшка кріпилася до ременя. Дві бляшки практично ідентичні (одна ціла, інша пошкоджена), мають розміри 3 х 2,4 см (табл.1, 2, 4), третя менша за розмірами - 2,5 х 2 см й відрізняється малюнком орнаментації (табл.1, 7); товщина бляшок - 1-1,5 мм.

3) Уламок срібної платівки з бронзовим обламаним цвяшком, зігнута. Довжина - 1 см, ширина 0,5 см , товщина - 0,5 мм. У фондах виявити не вдалося.

4) Срібна лита ремінна скоба у вигляді фігурної платівки, увігнутої посередині. Увігнута площадка прямокутної форми, кінці округлої фігурної форми, з внутрішнього боку мають по шпеньку для кріплення. Вся поверхня вкрита рослинним орнаментом, підправленим або навіть повністю нанесеним різцем. Довжина скоби 3,5 см, ширина кінців - 1 см, площадки - 0,7 см, товщина платівки - 1 мм. Табл.1, 8.

5) Бронзова лита двоскладова підвіска для з’єднання додаткових ременів. Через складність форми аналогічні східноєвропейські знахідки не мають усталеної назви в літературі, однак у східнотюркських поясних наборах вони умовно називаються “ліровидними” підвісками [Овчинникова, 1990, с.36]. Й, хоча східноєвропейські знахідки не мають вираженої ліровидної частини, дану назву, на наш погляд, варто застосовувати і для них. Верхня частина складається з трапецієвидної рамки розмірами 1,5 х 0,9 см (внутрішній прямокутний отвір 0,8 х 0,3 см), округлої центральної частини шириною 1,5 см (отвір діаметром 0,4 см) та роздвоєної ніжки з циліндричними потовщеннями на кінцях, крізь які пропущено залізний поворотний стержень. Загальна довжина - 4,2 см. Нижня частина - фігурне кільце, очевидно, підсерцевидної форми з циліндричним вушком вгорі і рельєфними виступами по зовнішньому контуру. Зберігся лише уламок, за яким відновлюється лише ширина кільця: по зовнішньому контуру - 3,3 см, по внутрішньому - 2,3 см; орієнтовна довжина разом з вушком - до 4 см. Табл.1, 3.

ІІ. Озброєння. Предмети озброєння у комплексі представлені кистенем та залишками лука.

1) Кистень складається з кістяної основи яйцевидної форми та пропущеного крізь неї залізного стержня. Кістяна частина розмірами 8 х 5,4 см, поверхня добре відполірована. Залізний стержень довжиною 10,7 см має вушко для підвішування підпрямокутної форми розмірами 2 х 1,5 см з підпрямокутним отвором розмірами 0,9 х 0,3 см; нижній кінець розклепаний. Табл.2, 10.

2) Залишки лука представлені кістяними накладками. Правильної закономірності у їх розташуванні немає, очевидно, лук був зламаний на декілька частин і покладений у гробовище біля правої руки небіжчика.

а) Кінцеві накладки (парні). Збереглися одна ціла і три в уламках. Накладки дуговидні, на кінцях мають ширину 2 см, звужуючись на протилежному (внутрішньому) кінці до 0,5 см. Довжина (за цілим екземпляром) - 26 см, проріз для тятиви - 4 х 3 мм. По краям накладки декоровані насічками. Табл.2, 1-2, 8-9.

б) Бокові накладки руків’я (парні). Одна збереглася практично цілою, інша обламана. Мають характерну форму листка верби; розміри: 16 х 2,3 см. Поверхня на кінцях та краї декоровані насічками. Табл.2, 4, 6.

в) Нижні обкладки руків’я з внутрішнього боку лука. Два екземпляри стріловидної форми - один практично цілий, інший обламаний на кінці (табл.2, 3, 7). Розміри цілої накладки: довжина - 15,3 см; ширина - 2 см, товщина - 2 мм. Третій екземпляр прямокутний, вигнутий у профілі, переріз - у вигляді зрізаної піраміди. Розміри: довжина - 6,8 см, товщина - 6 мм, ширина вгорі -3 мм, внизу - 7 мм. Поверхня декорована насічками у вигляді косої сітки (табл.2, 5).

ІІІ. Предмети кінського спорядження. Представлені одним стременом та вудилами.

1) Залізне стремено аркоподібної форми, сильно кородоване, збереглося в уламках; загальна висота - 21 см. Підніжка накована зверху; кінці загнуті вгору, краї по всій площі загнуті вниз; форма підніжки у розігнутому стані, таким чином, - витягнутий прямокутник з заокругленими кутами. Розміри: ширина - 4,5 см, довжина - 12 см, товщина - 7 мм; висота разом із загнутими краями - 1,3 см. Петля для путалища трапецієвидної форми розмірами 3,1 х 4,3 см (товщина - 0,6 - 0,9 см), отвір прямокутної форми розмірами 2,1 х 0,6 см. Внутрішня висота арки - 11 см (табл.1, 12). До стремена прикипіли неясні дрібні плоскі предмети товщиною 1-1,5 мм, які зараз здаються металевими, однак, швидше за все, вони є залишками шкіряних деталей сідла, які внаслідок процесу корозії стремена увібрала в себе солі заліза. На найбільшому фрагменті виразно прослідковуються три наскрізні повздовжні прорізи, розташовані впритул один до одного, що йдуть через увесь фрагмент.

2) Залізні вудила, також сильно кородовані, збереглися в уламках. Гризла виготовлені з двох залізних стержнів, загнутих у петлі на кінцях. Псалії відносяться до різновиду S-видних; плоскі, один з кінців оформлений у вигляді стилізованої кінської голови. В центральній частині мають трапецієвидний виступ з отвором, крізь який пропущені петлі гризл. Вудила даного типу загалом стандартні, однак в даному випадку через сильну кородованість не ясно, чи є ще один вузький підпрямокутний отвір, крізь який пропускався ремінь вузди, також точно не ясно, чи кріпилися до гризл знайдені поруч кільця діаметром 5 см. Загальна довжина гризл - бл.18-19 см; довжина псалій - 17 см. Табл.1, 10.

ІV. Інші предмети:

1) Золотий дзвіночок. Дуже деформований і пошкоджений, однак, найімовірніше, за формою близький до сферичного. Поверхня гладенька, однак вушко суцільно декороване врізними лініями. Висота фрагмента - 1,3 см; діаметр вушка - 2,5 мм. Табл.1, 9.

2) Залізний ніж. Загальна довжина - 17,5 см; лезо клиноподібне у перерізі: довжина - 14 см, ширина - 1,5 см, товщина - до 0,5 см; ширина черенка - 1 см; невелике кільце-перехрестя товщиною - 0,3-0,4 см. Табл.2, 18.

3) Залізне кресало калачиковидної форми, сильно кородоване, один з кінців відламаний. Розміри: 8,8 х 4 см. Табл.1, 11.

4) Гончарний горщик тюльпановидної форми, найбільше розширення припадає на 2/3 висоти, вінця нерівні, різко відігнуті назовні. Виготовлений грубо, очевидно, на повільному колі; обпал нерівний - колір коливається від жовтуватого до темносірого. Розміри: висота - 18,5 см; діаметри: вінчика - 12-12,5 см, шийки - 9 см, максимальне розширення тулова - 15 см, дна - 10,5 см. Табл.3,4.

5) Дві кістяні палички неясного призначення у вигляді рівної повздовжньої половинки циліндра, одна ціла, інша обламана на кінцях. Ціла: довжина - 4 см, ширина - 3 мм. Інша: довжина - 3,4 см, ширина - 2,5 мм. Табл.1, 5,6.

V. Залишки одягу. Розташування фрагментів, на жаль, не задокументоване:

1) Уривки, що складаються з двох шарів тканини простого плетення. Нитки невиті, підпрямокутні у перерізі, товщина - бл. 0,3-0,4 мм.

2) Двошарові уривки: перший шар - тканина простого плетення; нитка невита, підпрямокутна у перерізі, товщина бл. 0,4-0,6 мм; другий шар - вовна пасмами по 0,7-0,9 см довжиною.

3) Тришарові уривки: перший шар - шкіра, на одному з фрагментів на краю простежені залишки тонкої короткої шерсті; другий шар - тканина варіанту 2; третій шар - вовна.

4) Тришарові уривки: перший шар - хутро, ворс тонкий, довжиною до 1,5 см, зараз темного кольору (лисиця?); другий шар - вовна; третій шар - тканина варіанту 1.

Поховання 1 відноситься до групи кочівницьких комплексів ранньосалтівського горизонту Столбище-Старокорсунська (етап 1б - 745-770 рр.), виділеного одним з авторів даної публікації [див. статтю О.В.Комара в цьому номері]. Значна частина поховань все ще не опублікована (к.11 Соколової балки [Клейн, Раев, Семенов, Субботин, 1972], к.13 Дорофеївського могильника [Лагоцкий, Шилов, 1977] та 36 курганів з межиріччя Сала і Манича (могильники Романівський І, Салівський, Потайний І та ін.) [Копылов, Смоляк, 1988]), ми можемо оперувати лише матеріалами з Новосадківського, Кіровського V курганних могильників [Власкин, Ильюков, 1990, с.133-152] та окремими похованнями з Веселовського могильника [Мошкова, Максименко, 1974, с.45-48], могильника Крива Лука [Федоров-Давыдов, 1984, с.80-94], курганної групи I біля с. Астахове [Евдокимов, Симоненко, Загребельный, 1975, с.11-12], групи І біля с.Баранівка, групи Петруніно IV [Круглов, 1992, с.176-183], а також підкурганного поховання 1928 р. з Тепсеня [Баранов, 1990, с.121-123]. Територіально найближчим до поховання з Обозного є пограбоване поховання к.4 біля с.Астахове Свердловського р-ну Луганської обл.. Небіжчик там також був орієнтований на ПдЗх. Таку ж орієнтацію мали поховання к.3 Кіровського V могильника, к.12 могильника Крива Лука ІХ та к.27 групи Баранівка І; на Зх орієнтоване підкурганне поховання з Тепсеня, поховання к.8 та к.27 Новосадківського, к.10 Кіровського V, к.1 Салівського, к.1 Романівського, к.11 Соколовського могильників; на ПнЗх було орієнтоване поховання кургану 6 Веселовського могильника; поховання к. 5 Кривої Луки ХХVII орієнтоване на Пд - очевидно, відхилення від Пд-Зх орієнтації. В групі переважають підбої та ями з заплечиками; з опублікованих проста грунтова яма була лише в Тепсені. Авторами розкопок поховання з Обозного початково було визначене як підбійне, оскільки поперечний переріз могили дійсно нагадував обвалену камеру підбою, а під північною стінкою знаходилася сходинка, проте від цієї думки довелося відмовитися. Подібні поховальні ями були в к.8, к.27 Новосадківського та к.10 Кіровського могильників [Власкин, Ильюков, 1990, рис.2,4; рис.4,19; рис.6,7]. В даних випадках у вхідній ямі з північного боку залишалася широка сходинка, яма заглиблювалася під південну стінку, яка при цьому злегка піддовбувалася. Безумовно, ця конструкція генетично пов’язана з підбоєм, проте, строго кажучи, підбоєм вже не є - для неї варто застосовувати інше означення, наприклад “напівпідбій”. У Обозному розуміння підбою ще більш зредуковане - тут залишена лише вузька сходинка та злегка піддовбана південна стінка ями, тому коректніше говорити про її “підбоєподібність”. Сліди гробовища з очерету та дерев’яних плашок прослідковані в к.5 Кривої Луки ХХVII, інтенсивної очеретяної підстилки і дерев’яних плах під нею - в к.6 Веселовського могильника. Покладання у могилу черепа і кінцівок коня (найчастіше на сходинці підбою) відзначене у похованнях тепсенського кургану, к.1 Романівського І могильника, к.5 Кривої Луки ХХVII, к.12 Кривої Луки ІХ, к.7 Петруніно IV, к.27 Баранівки І; в к.8 та 24 Новосадківського могильника, к.6 Веселовського могильника, к.11 Соколової балки, к.1 Салівського могильника, к.4 Астахово І лежали залишки цілого кістяка чи його частини. Це свідчить про сталість обряду. Практично в усіх похованнях виявлені і кістки вівці. Сталою традицією також є наявність горщика - одна-дві посудини виявлені у похованнях курганів 12, 16, 24, 27 Новосадківського, курганів 2, 3, 9, 10 Кіровського V могильників, к.4 Потайного І, к. 6 Веселовського могильника, к. 7 Петруніно IV, к.27 Баранівки І, к.1 Салівського могильника, к.11 Соколової балки та к. 5 Кривої Луки ХХVII. Лише в двох останніх посудини були гончарними. Горщик з Обозного виготовлений на повільному колі й обпалений у вогнищі, що дозволяє віднести його до розряду ранньогончарних. За формою до нього найближчі ліпний горщик з к.27 Новосадківського могильника [Власкин, Ильюков, 1990, рис.4,20], та гончарний з Волоконівського могильника [Плетнева, Николаенко, 1976, рис.7, 3]. Обряд, відзначений лише для для Обозного - це покладання ножа на місце втраченої кисті лівої руки. Очевидно, за задумом ніж мав перетворитися у потойбічному житті на руку. Таке заміщення було поширене в увленнях стародавнього населення (пор. англійське arm - “рука”, “зброя”). Надзвичайно цікавий поясний набір поховання з Обозного. Пряжка віднесена нами до типу “Старокорсунська”. Найбільша колекція таких пряжок походить з могильника біля ст. Старокорсунської на Кубані. Найближчі аналогії до пряжки з Обозного знайдені у похованнях № 1, 58, 63 [Каминский, 1984, рис.1, 12; Каминский, 1987, рис.1, 55; рис.8, 38]; відомі вони і в Криму - склеп 394 зі Скалистого [Веймарн, Айбабин, 1993, рис.64, 33]. Пряжка з Обозного дещо специфічна - вона відрізняється наявністю виступу на щитку, розміщенням фіксатора не на задньому, а на передньому кінці язичка, а також яскраво вираженим циліндричним потовщенням у місці розташування поворотного стержня. Останнє дуже характерне для пізніших салтівських пряжок, що, здавалося б, робить пряжку з Обозного типологічно дещо пізнішою за основну масу аналогічних пряжок горизонту, однак прокреслений орнамент на виступі щитка надає щитку візуальної геральдичності, що мало б бути притаманним навпаки найранішим зразкам. Очевидно, специфіка пряжки пояснюється тим, що вона є місцевою імітацією пряжок типу “Старокорсунська”, виконаною у типово салтівській манері. Зважаючи на це, пряжку, на наш погляд, все ж слід вважати синхронною старокорсунським аналогам. Прямокутні поясні накладки з прорізом в центрі представлені двома різновидами. Перший виготовлений з тонкої срібної або золотої платівки, кріпився до ременя чотирма цвяшками. Такі бляшки були в Перещепині, катакомбі 29/1985 з Клин-Яру на північному Кавказі, підкурганному похованні з Тепсеня, в кургані 6 Веселовського могильника, Столбищі. Очевидно, залишками саме такої бляшки був уламок срібної платівки з цвяшком з Обозного (на жаль, зараз втрачений). Другий - литі срібні бляшки з рослинним орнаментом - представлений окрім Обозного лише в кургані 6 Веселовського могильника. З нього походять дві ідентичні бляшки, за розмірами і орнаментацією близькі до двох більших бляшок з Обозного [Мошкова, Максименко, 1974, табл. ХХІХ, 7, 8]. Одна з бляшок розламана. Складається враження, що від ременя небіжчика був з силою відірваний якийсь предмет, що кріпився на двох ремінцях. Таким предметом міг бути меч, відсутній у похованні з Обозного, однак характерний для інших поховань групи. Меч відсутній і у кургані 6 Веселовського могильника, де також виявлені лише уламки бляшок варіанту 1[Мошкова, Максименко, 1974, с.48], що може вказувати на існування специфічного обряду. Ремінна скоба з Обозного найближчі аналогії знаходить у похованні Веселовського могильника [Мошкова, Максименко, 1974, табл. ХХІХ, 10], а також у похованні зі Столбища [Афанасьев, 1987, рис.2, 11]. Точні аналогії до кільця двоскладової ліровидної підвіски відсутні, аналогічні ж підвіски з роздвоєною ніжкою були у похованні 262 та комплексі 6 Сухої Гомольші, похованні 289/к-28 Червоної Гірки та похованні 15 могильника біля ст. Старокорсунська [Каминский,1987, рис.3, 23], більш віддалена походить з підйомного матеріалу Цариного городища (Маяки) [Шамрай, Духін, 1997, табл. LІХ]. Двоскладова ліровидна підвіска з нероздвоєною ніжкою та односкладова підвіска були в кургані 5 Кривої Луки ХХVII [Федоров-Давыдов, 1984, рис.7, 5, 8], односкладові також знайдені в к.4 з Астахово [Евдокимов, Симоненко, Загребельный, 1975, рис.4] та к.24 Новосадківського могильника [Власкин, Ильюков, 1990, рис.4,9]. Кистені в розглядуваній нами групі поховань виявлені в к.11 Соколової балки (залізний) [Клейн, Раев, Семенов, Субботин, 1972, с.134] та кургані 5 Кривої Луки ХХVII (мармуровий) [Федоров-Давыдов, 1984, рис.6, 1]. Кистень з Обозного належить до типу І варіанта 3 за класифікацією А.В.Криганова [Крыганов, 1987, с.63, рис.1,8], проте твердження дослідника, що кистень даного типу з культурного шару Цариного городища (Маяки) єдиний, не зовсім вірне. Три кистені цього ж типу знайдені в Саркелі, проте віднесені до давньоруського шару [Сорокин, 1959, с.188, рис.32, 2, 5, 7]. Знахідки всіх саркельких кистенів походять з нижньої частини давньоруського шару. При повній унікальності кистенів у давньоруських похованнях Х ст. і, водночас, великій кількості кистенів з салтівських комплексів більш логічно, на наш погляд, припустити, що саркельські кистені залишилися на поверхні після взяття Саркела і саме таким чином потрапили в нижню частину давньоруського шару. Один із згаданих кистенів [Сорокин, 1959, рис.32, 2] є найближчою аналогією до кистеня з Обозного. Така пізня дата (середина Х ст.) не повинна нас дивувати. На поверхні саркельського кистеня нанесені п’ять тамг, що, на думку М.І.Артамонова, пояснюється послідовним володінням кистенем п’ятьма власниками [Артамонов, 1958, с.75-76]. Очевидно, такий дорогий вид кистенів лише в рідкісних випадках потрапляв у поховання, частіше передаючись у спадок. Кресало, аналогічне до кресала з Обозного, також виявлене у давньоруському шарі Саркелу [Сорокин, 1959, рис.34, 8]. У салтівських комплексах басейну Сіверського Дінця калачиковидні кресала рідкісні і не мають усталеної форми. Аналогічне відоме лише з Верхнього Салтова [Археологія Української РСР, 1975, рис.103, 2], близькі за формою також кресала з п.135 Сухої Гомольші [Михеев, 1975, таб.ХХ.10], п. 167 Червоної Гірки, за масивністю також можна порівняти кресало з п. 252 Сухої Гомольші [Михеев, 1985, рис.10, 49]. Оскільки кресало виявлене не з іншими речами, а у верхніх шарах засипки, не можна виключати, що його попадання туди пов’язане з впускним половецьким похованням 2, розташованим за метр від поховання 1 й, до всього, пограбованим. Вудила з S-видними псаліями, кінці яких оформлені у вигляді стилізованих кінських голівок, - характерна ознака горизонту Столбище-Старокорсунська. Залишки таких вудил, очевидно, виявлені у к.5 Кривої Луки ХХVII [Федоров-Давыдов, 1984, рис.6, 6], більш виразні знахідки були в кінських похованнях Старокорсунської [Каминский, 1987, рис.1, 62], в Мохначі [Михеев, 1985, рис.11, 22], в Тополях і комплексі 1 Ново-Покровки [Кухаренко, 1951, рис.34], комплексах I, III, IV, ХII Сухогомольшанського могильника [Михеев, 1985, рис.7, 1; рис.8, 2, 10, 20], к.115 Дмитрівки [Плетнева, 1989, рис.38] та ін.. Аркоподібні стремена надзвичайно характерні для салтівської культури - за формою дужки та прямою підніжкою з загнутими донизу краями до нашого стремена близькі стремена з катакомб 62, 100, 106, 115 Дмитрівки [Плетнева, 1989, рис.44] та ін.. В розглядуваній нами групі кочівницьких поховань подібні за формою стремена були в к.8 Новосадківського могильника [Власкин, Ильюков, 1990, рис.2, 17], к.5 Кривої Луки ХХVII [Федоров-Давыдов, 1984, рис.6, 8] та к.7 Петруніно ІV [Круглов, 1992, рис.2, 9]. Надзвичайно цікаво, що і в двох останніх похованнях, і в похованні к.27 Баранівки І, як і в Обозному, знайдене лише одне стремено, хоча в курганах з Кривої Луки та Петруніно знаходилися цілі сідла. Очевидно, в даному випадку ми маємо справу з обрядом. Також сталою традицією було покладання у могилу лука, залишки якого виявлені в к.6 Веселовського могильника [Мошкова, Максименко, 1974, табл. ХХІХ, 13, 14], к.5 Кривої Луки ХХVII, к.12 Кривої Луки ІХ [Федоров-Давыдов, 1984, рис.4, 2; рис.8, 5], к.7 Петруніно IV [Круглов, 1992, рис.2, 4], к.8, к27 Новосадківського та к.2 і к.3 Кіровського V могильників [Власкин, Ильюков, 1990, рис.2, 10, 12, 13; рис.4, 16, 17; рис.5, 1, 2, 12-14, 19] . Всі кістяні накладки однотипні й належали луку хозарського (центральноазіатського) типу. Близькими до них є також аварські обкладки лука з п.7 Дунапенте [Fettich, 1926, fig.18] та п.7 Кішкорош Себе-Пушта [Torok, 1975, fig.1, 9, 11]. Найближчими ж до накладок з Обозного є кістяні обкладки лука з к.5 Кривої Луки ХХVII, к.3 Кіровського V могильника та п.1 к.4 могильника Житків-ІІ на р.Манич [Семенов, 1988, рис.8]. Останнє повністю не опубліковане, однак, судячи з дати монет, також має відноситися до горизонту Столбище-Старокорсунська. На кістяній обкладці лука з даного поховання нанесений рунічний напис, який однозначно вказує на тюркську етнічну належність власника. Як показано O.І.Семеновим [Семенов, 1988, 100-109], в тюркській поминальній обрядовості бере витоки і традиція спорудження підквадратного ровика навколо поховання, яка відзначена в переважній більшості розглядуваних нами курганів, зокрема в найближчому за інвентарем до поховання з Обозного к.6 Веселовського могильника. Нарешті факт, що саме з даною групою поховань пов’язані знахідки переважної більшості візантійських монет першої половини VIII ст. однозначно вказує на їх належність вищому соціальному прошарку Хозарського каганату, тобто хозарській знаті [Семенов, 1978, с. 180-182; Копылов, Смоляк, 1988, с.58-62]. Хоча в Обозному не виявлено монет, срібний поясний набір та золотий дзвіночок свідчать, що поховання також належало представнику родової знаті, а не рядовому воїну (рядові поховання добре представлені Новосадківським та Кіровським V могильниками). Є.В.Круглов за матеріалами поволзької групи курганів виділив сім основних ознак хозарських поховань даного періоду: спорудження підквадратного (або підкруглого) ровика навколо поховання, основне поховання (75%), підбої (100%) зі сходинкою під північною стінкою (85%), орієнтація на Зх (87%) або Сх (13%), наявність кісток коня (шкури) та вівці (90%), розташування в районі голови приношення - посудини, м’яса тварин і ножа [Круглов, 1989, с.164-165]. З семи ознак у кургані з Обозного відсутня лише перша - ровик. Ровика не було і в к.27 Новосадківського могильника та територіально найближчого к.4 з Астахово. Робити висновки лише на вибірці з двох поховань важко, однак можна припустити, що відсутність ровика - регіональна специфіка північної групи хозарських курганів нижньодонського кола. Кургани з Обозного та Астахово виглядають поки-що випадковими в даному регіоні. Можна лише відзначити грунтове поховання №9 могильника Дронівка ІІІ (бл. 95 км на Пн-Зх від Обозного). Це дитяче поховання, орієнтоване на Зх; його дату, на перший погляд, визначає півкругла бляшка з прорізом внизу [Татаринов, Копыл, Шамрай, 1986, рис.3, 4], характерна для комплексів етапу 1б горизонту Столбище-Старокорсунська [див. статтю О.В.Комара в даному номері]. Однак у комплексі також присутня квадратна бляшка-гудзик [Татаринов, Копыл, Шамрай, 1986, рис.3, 2], відома нам лише у комплексах горизонтів ІІ-ІV, тому дата поховання - не раніше кінця VIII ст.. На решті могильників степового варіанта салтівської культури басейну Сіверського Дінця твердо датованих поховань VIII ст. не виявлено. Це не дозволяє впевнено говорити про присутність тут булгарського населення в даний час, незважаючи навіть на виділену К.І.Красильниковим велику групу стойбищ та кочовищ з переважанням ліпної чи ранньогончарної кераміки, яку дослідник відносить до VIII ст. [Красильников, 1981, с.110-125]. За такої масовості стойбищ і кочовищ відсутність поховань дивна, а отже, появу булгар в Середньодонеччі слід віднести лише до кінця VIII ст.. У середині ж VIII ст. регіон входив у зону кочувань нижньодонсько-приазовських хозар, північну межу якої, очевидно, і демонструє курган з Обозного.

Поховання 2 (впускне)

Розташоване в ПнЗх секторі кургану на відстані 0,9 м від нуля (кут 335?). Здійснене у ямі підовальної форми розмірами 2,88 х 1 м, орієнтованій по осі Зх-Сх (табл.3, 3). Глибина дна - 1,25 м від нуля, заглиблена у материк на 0,35 м. Стінки звужуються донизу; дно ями увігнуте, по краям ями підвищувалося на 0,25 м. Заповнення ями: чорнозем, дрібне каміння, вуглики, окремі кістки людини (на глибині 0,5-0,55 м - кістки кінцівок), дрібні уламки залізних предметів. У східному куті ями на дні було виявлене скупчення людських кісток, кісток коня та окремих предметів інвентарю. На дні під кістками та поверх кісток простежений деревний тлін, в іншій частині ями ні знахідок, ні залишків поховання не виявлено. Очевидно, “стерильність” основної частини ями пояснюється тим, що остаточні контури ями були нарізані перекопом грабіжників, які скидали весь вміст поховання у східний кут. У скупченні знайдені:

1) точильний брусок сланцевий, розміри: 6,5 х 2,3 х 1 см.

2) Залізний листоподібний наконечний стріли зі зламаним вістрям. Довжина - 6 см, ширина - 2,2 см, довжина черенка - 2 см. Табл.2, 11.

3) Залізний листоподібний наконечник із заокругленим вістрям. Довжина - 6 см, ширина леза - 1,5 см, довжина черенка - 2,4 см. Табл.2, 12.

4) Уламок кістяної накладки лука з суцільними косими насічками по поверхні. Довжина - 9,5 см, ширина - 2,2 см, товщина кістки - 2 мм. Табл.2.15.

5) Уламок клинка шаблі, лінзоподібний у перерізі. Уламок леза довжиною 8,7 см, ширина нерівна: ширший кінець - 2,2 см, вужчий - 1,8 см, максимальне розширення - 2,4 см. Табл.2, 16.

6) Залізна безщиткова пряжка круглої форми з вузьким язичком, сильно кородована, діаметр - 2,5 см. Табл.2, 13.

В засипці поховання траплялися дрібні оброблені кістки неясного призначення, дрібні уламки залізних предметів, а також:

7) Уламок залізного ножа із залишками дерева на руків’ї. У перерізі лезо клиноподібне, черенок - підкруглий. Загальна довжина уламка - 7,5 см, довжина черенка - 2,7 см, ширина леза - до 1,2 см, діаметр черенка - 0,7-0,9 см. Табл.2, 14.

8) Уламок кінця леза шаблі. Лінзоподібний у перерізі, довжина - 5,9 см, ширина - до 1,6 см. Табл.2, 17.

Поховання половецьке, ХІ - першої половини ХІІІ ст.; за інвентарем, що лишився, дату звузити не можна.

Курган № 2 біля с. Карпово-Крепінка Свердловського р-ну Луганської обл. (Розкопки Л.Г.Самойленко 1988 року).

Знаходився на відстані 2,5 км на південь від с.Карпово-Крепінка біля р.Кріпка (притока р.Тузлов) басейну Нижнього Дону. Насип не розорювався, на початок робіт мав форму сегмента сфери діаметром 20 м і висотою 1,35 м. На поверхні у великій кількості зустрічалось необроблене каміння. Насип було споруджено з темно-сірого чорнозему, що за кольором та структурою не відрізнявся від похованого під ним, тому лінія давнього горизонту не простежувалась. Жодного поховання у насипу та під ним не виявлено, однак у північно-західному секторі кургану на глибині 1,20 м від нуля виявлено невеликий гончарний горщик (табл.3, 5). Горщик за формою кулястий, має виразну вертикальну шийку з різко відігнутими назовні вінцями. Виготовлений з високоякісного тіста, рівномірно обпаленого до жовтогарячого кольору. Поверхня лощена, у верхній частині тулуба орнаментована за допомогою п’ятизубчастого гребінця врізними хвилястими та прямими лініями. Розміри горщика: висота - 17,2 см; діаметр вінець - 11,6 см; діаметр дна - 8,5 см; максимальне розширення тулуба (на середині висоти) - 16,8 см. Горщики подібної форми і орнаментації трапляються в салтівських матеріалах [Плетнева, Николаенко, 1976, рис.7, 1, 5; Parchomenko, 1990, taf.10, 11], проте вони сіро-чорного обпалу. Лощений посуд жовтогарячого обпалу надзвичайно рідкісний на салтівських пам’ятках басейну Сіверського Дінця, виключення - гончарні майстерні Маяцького селища, де кераміка такого обпалу становила до 1/10 керамічного комплексу [Плетнева, Красильников, с.120]. Натомість вона стабільно трапляється в хозарських шарах Саркела, Фанагорії, Тірітаки, Тмуторокані, де датується ІХ-Х ст. [Плетнева, 1959, с.216]. Як показав В.С.Флеров на матеріалах Саркела, такий посуд був дорогим і використовувався переважно кочівницьким гарнізоном та соціальними верхами Саркелу [Флеров, 1976, с.60-64]. Насипи без залишків поховання також не рідкісні в регіоні Нижнього Дону, багато з них мали підквадратні ровики [Семенов, 1988, с.103]. Такі кургани пов’язані не з похованнями, а з хозарською поминальною обрядовістю, деталі якої поки-що не до кінця з’ясовані. Вони могли споруджуватися, наприклад, на місці смерті кочовика, якщо звичай вимагав перевезення тіла до родового могильника, і навпаки - в родовому могильнику, коли тіло було захоронене на місці смерті; чи просто в певний поминальний день, коли плем’я (рід) перебували далеко від місця поховання. В даному випадку імовірні лише перший та останній варіанти, оскільки горщик вказує на приазовсько-нижньодонське (саркельське?) місце проживання небіжчика. В будь-якому випадку, витрати праці на будівництво кургану та використання дорогого виду столового посуду вказують на високий соціальний статус людини, на честь якої був споруджений курган.

Курган № 2 біля с. Бобриково Антрацитівського р-ну Луганської обл., розкопки Б.О.Антоненка 1988 р.

Курган був розташований 2,75 км на південь від с.Бобриково на водорозділі р.Нагольна (притока р.Міус). Насип щорічно розорювався і на момент розкопок сильно розплився - його межі прослідковувалися лише умовно. Зовнішніх пошкоджень не мав, на поверхні знаходилися окремі камені. Насип округлий в плані, мав форму сегмента сфери діаметром 22 м і висотою 0,3-0,67 м. Складався з рихлого однорідного чорнозему з великою домішкою каміння. Лінія давнього горизонту не простежувалася. Під насипом виявлене одне поховання.

Поховання здійснене в Пн-Сх секторі кургана (частково під бровкою) на відстані 6,58 м від нуля (кут 82?). Яма прослідковувалася ще у бровці, виклинюючись у материку на глибині 1,77 м від нуля. Орієнтована по осі ПдЗх-ПнСх, форма в плані підпрямокутна з розширенням у ПнСх частині. Стінки ями звужувалися донизу, дно рівне (таб.3, 1). Заповнення - дуже твердий чорнозем з невеликою домішкою глини. В заповненні і на дні ями в перемішаному стані знаходилися кістки коня (частина щелепи з зубами, ноги з копитами та інші дрібні кістки) й людини - в анатомічному порядку залишилися лише кістки правої руки та лопатки, а також кістка правого стегна, решта розкидані по ямі на різних глибинах. Похований, очевидно, лежав черепом на ПдЗх, витягнуто на спині. Цікаво відзначити, що, незважаючи на явне зміщення поховання від центру кургану, перекоп, контури якого, власне, й прослідковувалися у бровці, майже точно співпав з контурами поховання. Очевидно, порушення поховання (з ритуальною метою чи з метою пограбування) сталося через короткий проміжок часу, а, отже, порушники точно знали розташування могили. З речового комплексу залишилися лише кілька уламків горщика та стремено.

1) Уламки гончарного горщика, на жаль, не вдалося виявити у фондах - зберігся лише опис: “форма не визначається, виготовлений з гарно відмученої, міцної глини, декорований тонкими прокресленими лініями”. За схематичним малюнком на плані поховання, декор - сітка з прокреслених ліній.

2) Залізне стремено аркоподібної форми. Підніжка злегка увігнута посередині, кінці заокруглені, різко загнуті вгору, накована зверху. Довжина - 11 см, ширина - 2 см. Петля для путалища підтрапецієвидної форми, висота - 3,5 см, ширина - 2,5 см; отвір підовальний - 1,3 х 0,8 см. Загальна висота стремена - 19 см., ширина - 11 см. Табл.2, 19.

За орієнтацією, формою могильної ями та порушенням скелету поховання відноситься до типових салтівських поховань ІХ- першої половини Х ст. регіону Сіверського Дінця, однак такі ознаки, як курганний насип та покладання в могилу шкури коня зближають його з розглянутими вище хозарськими похованнями. Підкурганні поховання з салтівським матеріалом ІХ- першої половини Х ст. в регіоні середньої течії Сіверського Дінця вже не одиничні - К.І.Красильникову відомі п’ять поховань [Красильников, 1990, с.33], однак опубліковане з них лише поховання з с. Горшковка Новоайдарського р-ну. Дослідник відніс їх до прабулгарських, хоча й з застереженням про певні проблеми з визначенням етносу. Показово, що при публікації вищезгаданого поховання з Горшковки дослідник визначив поховання взагалі як ранньопеченізьке [Красильников, 1978, с.264]. Проблема етносу підкурганних салтівських поховань дійсно нелегка, і її вирішення, на наш погляд, в значній мірі полегшилося б публікацією хоча б усіх відомих насьогодні поховань - вибірка опублікованих поки-що залишається вкрай невеликою. Проте навіть зараз прослідковуються певні зв’язки даної групи поховань з хозарськими похованнями горизонту Столбище-Старокорсунська. Найраніше з поховань наступного горизонту - поховання кургану 13 Баранівки I, де виявлений солід Костянтина V (751-754 рр.), було оточене ровиком підкруглої форми, поховальна споруда - “напівпідбій”: камера лише злегка заглиблена у стінку і дно вхідної ями, вздовж протилежної стінки якої залишається уступ [Круглов, 1992, с.177- 180]. Схожа поховальна споруда була і в Горшковці [Красильников, 1978, с.261-262], у похованні 4 кургану 2 Кривої Луки ХХІІ, як і в Обозному, в ямі вздовж стінки йшла сходинка [Федоров-Давыдов, 1984, с.92]. Орієнтація поховань - переважно південно-західний сектор, виключення - Баранівка, де похований орієнтований на ПдПдСх. Кінцівки ніг коня і залишки черепа, тобто шкура коня, зафіксовані у Баранівці, Горшковці та Бобриково. Складається враження, що протягом другої половини VIII - ІХ ст. відбувалося поступове відмирання звичаю споруджувати під курганом ровик, а підбої поступово еволюціонували у напрямку простих грунтових ям. Звичайно, такі висновки важко робити на даній вибірці, ось чому вкрай важливо вводити у науковий обіг кожне нововідкрите підкурганне поховання хозарського часу. З тих же причин важко щось впевнено стверджувати і щодо антропологічного типу похованих. Антропологічне визначення ми маємо лише для поховання кургану 13 Баранівки І - європеоїдний брахікранний тип з ознаками штучної деформації [Круглов, 1992, с.178]. Схожий антропологічний тип виявлений у верхньочирюртівському могильнику [Кондукторова, 1967, с.119-122], тобто аналогії знову ведуть до хозар. З огляду на сказане, хозарська належність підкурганних поховань з салтівським матеріалом, а, отже, і кургану 2 з Бобриково, видається нам цілком вірогідною.

Розглянуті в даній публікації три кургани хозарського часу з Луганської області відрізняються від синхронних салтівських пам’яток басейну Сіверського Дінця, відбиваючи, швидше за все, північну периферію зони кочувань північноприазовсько-нижньодонського хозарського населення. Проблема підкурганних поховань у салтівській культурі тісно пов’язана з проблемою етнічних хозар. Вже близько століття в науці панує уявлення про археологічну “невловимість” хозар в різноетнічному середовищі салтівської культури. Традиційний поділ салтівської культури басейну Сіверського Дінця на два локальних варіанти: лісостеповий та степовий, тобто “аланський” і “булгарський”, спричинив відповідний поділ поховань - на катакомбні та ямні з відповідною етнічною атрибуцією. У свій час він був прийнятий фактично без заперечень і перетворився на аксіому, що не потребує доведення. Між тим, сьогодні стає все більше зрозумілим, що наші уявлення про салтівську культуру вимагають докорінного переосмислення. Схема рушиться не лише завдяки ігноруванню, як з’ясувалося, дуже значного масиву поховань за обрядом кремації, а, отже, ще одного впливового етносу, а й завдяки різнорідності самих ямних поховань. Традиційний скептицизм щодо можливості виділення етнічних хозар серед населення салтівської культури, повернений в інший бік, навряд чи дозволив би ототожнити з булгарами поховання Ригінського, Багаєвського, Артуганівського, Нетайлівського і Волоконівського могильників, відмінність яких від зливкинських була відзначена і С.О.Плетньовою [Плетнева, 1981, с.10-12]. Тим більше це стосується безумовно хозарських Саркелу й Таматархи. Притаманність ямних поховань і населенню, що практикувало обряд кремації, ілюструє могильник Червона Гірка. В літературі вже неодноразово зверталася увага на незвичне розташування Нетайлівського, Волоконівського, Ютанівського ямних могильників поряд з аланськими катакомбними, яке нагадує політичний контроль над найбільшими аланськими центрами. Доволі дивним виглядало б, якби у рамках Хозарського каганату його здійснювали не хозари, а представники іншого етносу. Доводиться нагадувати, що писемні джерела не знають окремої назви для населення салтівської культури лісостепової частини басейну Сіверського Дінця. Не знають їх окремої назви і найближчі сусіди - східні слов’яни. Давньоруські літописи зберегли лише один етнонім - “козаре”, хоча, як вважається, один з літописців - Никон - деякий час жив у Тмуторокані, згадки ж про тмутороканських хозар можемо знайти ще навіть під 1079, 1083 та 1106 роками [Ипатиевская летопись, с.151, 192]. Таку неінформованість літописців може пояснити лише те, що різноетнічне салтівське населення сприймалося сусідами як єдиний народ “хозари”, а, можливо, навіть більше - самоусвідомлювало себе хозарами. В будь-якому випадку, присутність етнічних хозар серед салтівського населення регіону басейну Сіверського Дінця мала бути достатньо вагомою, а, отже, проблему далеко не вирішують одні підкурганні поховання, залишені групою хозарського населення, яке не відмовилося від кочового способу життя. Значення останніх полягає у збереженні певного комплексу ознак, за якими стане можливим виділити хозар і серед багаточисельного осілого чи напівосілого салтівського населення. Успіх такої методики прямо залежить від об’єму інформації про підкурганні салтівські поховання, тобто завданням нинішнього етапу є накопичення даних, збільшення кількості введених у науковий обіг комплексів. Кроком у цьому напрямку і є дана публікація.

Таб. 1
Таб. 2
Таб. 3

Артамонов М.И. 1958. Саркел-Белая Вежа // МИА. № 62.
Археологія Української РСР. 1975. т.ІІІ. К.
Афанасьев Г.Е. 1987. Муравьевский клад: к проблеме оногуро-болгаро-хазарских миграций в лесостепь // СА. № 1.
Баранов И.А. 1990. Таврика в эпоху раннего средневековья. К.
Веймарн Е.В. 1993. Айбабин А.И. Скалистинский могильник. К.

Власкин М.В., Ильюков Л.С. 1990. Раннесредневековые курганы с ровиками в междуречье Сала и Маныча // СА. №1.
Евдокимов Г.Л., Симоненко А.В., Загребельный А.Н. 1975. Отчет о раскопках курганов у с.Астахово Свердловского района Ворошиловградской области // НА ІА НАНУ. №1975/50.
Ипатьевская летопись / ПСРЛ., М., 1962, т.2.

Каминский В.Н.1984. Раннесредневековые аланские катакомбы на Средней Кубани // Вопросы археологии и этнографии Северной Осетии. Орджоникидзе, вып. 3.
Каминский В.Н. 1987. Алано-болгарский могильник близ станицы Старокорсунской на Кубани // СА. №4.
Клейн Л.С., Раев Б.А., Семенов А.И., Субботин А.В. 1972. Катакомба скифского времени и салтовский курган на Нижнем Дону // АО 1971 г.
Кондукторова Т.С. 1967. Антропологическая характеристика черепов из Верхнечирюртовского могильника в Дагестане // Вопросы антропологии. М., вып. 25.
Копылов В.П., Смоляк А.Р. 1988. Торговые связи Византии с населением Нижнего Дона в конце VII - первой половине VIII в. // Торговля и мореплавание в бассейне Черного моря в древности и средние века. Ростов-н/Д..

Красильников К.И. 1978. Раннепеченежское погребение в с.Горшковке // СА. № 4.
Красильников К.И. 1981. Возникновение оседлости у праболгар Среднедонечья // СА. №4.
Красильников К.И. 1990. О некоторых вопросах погребального обряда праболгар Среднедонечья // Ранние болгары и финно-угры в Европе. Казань.

Круглов Е.В. 1989. К вопросу об этнокультурной характеристике подкурганных погребений салтово-маяцкой культуры (по материалам восточной группы памятников // Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе. Донецк.
Круглов Е.В. 1992. Хазарские погребения в бассейне реки Иловли // СА. № 4.
Крыганов А.В. 1987. Кистени салтово-маяцкой культуры // СА. №2.
Кухаренко Ю.В. 1951.О некоторых археологических находках на Харьковщине // КСИИМК. вып. 41.
Лагоцкий К.С., Шилов В.П. 1977. Иследования Волго-Донской экспедиции // АО 1976 г.
Михеев В.К.1975. Отчет об археологических исследованиях Сухогомольшанского могильника в 1974 году. Харьков //НА ІА НАНУ. №1974/96.

Михеев В.К. 1985. Подонье в составе Хазарского каганата. Харьков.
Мошкова М.Г., Максименко В.Е. 1974. Работы Багаевской экспедиции в 1971 году // Археологические памятники Нижнего Подонья. М. т.2.
Овчинникова Б.Б. 1990. Тюркские древности Саяно-Алтая в VI-Х веках. Свердловск.
Плетнева С.А. 1959. Керамика Саркела-Белой Вежи // МИА. № 75.
Плетнева С.А., Николаенко А.Г. 1976. Волоконовский древнеболгарский могильник // СА. № 3.

Плетнева С.А. 1981. Древние болгары в бассейне Дона и Приазовья // Плиска-Преслав. София. т.2.
Плетнева С.А. 1989. На славяно-хазарском пограничье (Дмитровский археологический комплекс). М.
Плетнева С.А., Красильников К.И. 1990. Гончарные мастерские Маяцкого комплекса // Маяцкий археологический комплекс (труды советско-болгаро-венгерской экспедиции). М.
Семенов А.И. 1978. Византийские монеты из погребений хазарского времени на Дону // Проблемы археологии. Л. вып.2.
Сорокин С.С. 1959. Железные изделия Саркела-Белой Вежи // МИА. № 75.
Татаринов С.И., Копыл А.Г., Шамрай А.В. 1986. Два праболгарских могильника на Северском Донце // СА. №1.
Федоров-Давыдов Г. 1984. Погребения хазарского времени из урочища “Кривая Лука” в Нижнем Поволжье // Проблемы археологии степей Евразии. Кемерово.
Флеров В.С. 1976. Лощеная керамика Саркела-Белой Вежи // СА. № 2.
Шамрай А.В., Духін О.Й. 1997. Ювелірні центри на Сіверському Дінці // V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих вчених. Наукові матеріали. К.
Fettich N. 1926. Das kunstgewerbe der Avarenzeit in Ungarn // Archaeologia Hungarica. I. Budapest.
Parchomenko 0.V. 1990. Die Keramik der Saltovo-Kultur am oberen Lauf des Don // Die Keramik der Saltovo-Majaki Kultur und ihrer Varianten / Varia Archaeologica Hungarica/. III. Budapest.
Torok G. 1975. The Kiskoros Cebe-puszta cemetery // Avar Finds in the Hungarian National Museum. vol.1. Budapest.

О.В. Комар, В.І. Піоро. Кургани хозарського часу на Луганщині / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/komar_pioro.htm).

О.В. Комар, В.І. Піоро. Кургани хозарського часу на Луганщині // Vita Antiqua, 2-1999. С. 150-159.