Нове у нумізматиці Караханідів

Починаючи з 1826 року Ч. М. Френ [Fraehn, 1826, 1855], а за ним Ф.Соре [Соре, 1855] та Дорн [Кочнев, 1993, с.6], почали публікувати монети Караханідів. У 1896 році надруковано каталог східних монет Ермітажа. [Марков, 1896-1906]. Опрацювавши першоджерела та спираючись на каталог Маркова, В.В.Бартольд написав у 1898 та 1900 роках дві праці в яких проаналізовані та наведені всі відомості про Караханідів. [Бартольд, 1963, т.I, с45-597; Бартольд, 1963, т.II, с. 127-136]. Видана у 1930 році праця Фасмера, за словами Б.Д.Кочнєва, була “першою серйозною аналітичною роботою” де атрибутовано “багато елементів монетної титулатури” [Кочнев, 1993, с. 6]. У 1970-80-х роках також досліджував Караханідів М.М.Федоров. Багато статей у 1950-1990 роках надрукували Є.А.Давидович та Б.Д.Кочнєв, які є сьогодні найбільшими упорядниками та дослідниками караханідської нумізматики. Б.Д.Кочнєв видав у 1995 та 1997 роках зведення написів на Караханідських монетах [Кочнев, 1995, с.201-278. Кочнев, 1997, с.245-314]. Але принципово дослідив та виклав питання титулатури й історії Караханідів Й.О.Пріцак у низці статей 1950-х років, до яких не маю доступу, та, судячи з розділу “Троїста система давньотюркської міфології” відомої праці 1981 року про походження Русі [Пріцак, 1997, с. 139-151], проблеми заплутаної тюркської титулатури та історії вирішені на принципово відмінному інтелектуальному рівні. Якщо всі дослідники до і після Й.О.Пріцака лише уточнювали та доповнювали один одного, бо спиралися на раніше не відомі чи не опрацьовані археологічні та епіграфічні знахідки, від яких залежали повністю, то Й.О.Пріцак віднайшов принцип, за яким Караханіди будували державу і цей принцип корінився в ідеології стародавніх тюрків, для яких власна міфологія була взірцем світобудови, і на цій небесній правді вони намагалися (або їм так здавалося) будувати власну державу.

Згідно з давньотюркським рунічним текстом 732 року на честь князя Кюль-Тігіна [Пріцак, 1997, с.139], світ в уяві тюрків був троїстим та складався з: 1/ Блакитного неба (Тенгрі) 2/ темно-бурої землі та 3/ людських синів між ними [Пріцак, 1997, с. 139]. Тенгрі уявлявся як небесний дух-володар, зі свого пасивного стану переходячи в активну форму розкладається на два образи: Od - Тенгрі - Бога часу, упорядника Космосу [Пріцак, 1997, с. 143], та Тюрк-Тенгрі - захисника воїнів, посередника між небом та людьми, упорядника соціальних відносин [Пріцак, 1997, с. 142]. Подібно до цієї небесної двоїстності тюрський імператор - каган (король - воїн) [Пріцак, 1997, с. 142] як уособлення Тюрк-Тенгрі [Пріцак,1997, с.143] мав в якості співправителя сокагана [Пріцак, 1997, с. 144]. Поважаючи принцип троїстості кожен з них мав двох спадкоємців. [Пріцак, 1997, с. 144]. Одже, згідно з цим, держава Караханідів розкладалася на дві частини - західну [Босворт, 1971, с. 158] (Онгон Арслан, тобто Лев) [Пріцак, 1997, с. 144] та східну [Босворт, 1971, с. 158] (Онгон - Богра, тобто верблюд) [Пріцак, 1997, с. 144], а правляча верхівка виглядала так:

• Арслан Кара Каган Богра Каракаган
• Арслан Іліг (король) Богра Іліг
• Арслан Тігін (князь) Богра Тігін [Пріцак, 1997, с. 144]

Розквіт держави був можливим, коли люди дотримувалися гармонійної ідеології, “імперської організації” [Пріцак, 1997, с. 144] та “закону” [Пріцак, 1997, с. 144]. Вони “мусили бути розумними та мужніми” [Пріцак, 1997, с. 144]. “Щойно правителі та їх чиновники ставали нерозумними й боязкими, гармонія порушувалася. Держава оберталася на негармонійну і прирікалася на загибель” [Пріцак, 1997, с. 144-145].

Караханіди, тобто Великі хани [Пріцак, 1997, с. 144] відносилися до тюркського народу карлуків [Босворт, 1971, с. 158], точніше до племінних угруповань чігілей та ягма [Федоров, 1972, с. 148] з відповідними онгонами тотемного походження Арслан та Богра [Пріцак, 1997, с. 144]. У IХ столітті їх володіння обмежувалися Тянь-Шанем, Семиріччям та частково Східним Туркестаном. Свій родовід династія веде від Абд ал-Керіма Сатук Богра-хана [Бартольд, 1963, т.I, с.315], який під прапором боротьби з іновірцями розпочав, а його син та наступник Муса у 349 р.г. - закінчив війну на користь династії та проголосив іслам державною релігією [Федоров, 1972, с. 149]. Син Муси - Богра-хан Гарун (Хасан) [Бартольд, 1963, т.I, с.318] близько 380 р.г. [Кочнев, 1993, с. 23] вторгнувся у Маверанахр та захопив низку міст, але захворів і помер у 382 р.г. [Бартольд, 1963, т.I, с.321]. Йому наслідував Ахмад бін Алі, який і став Верховним Каганом [Кочнев, 1993, с. 24], але новий похід на Маверанахр очолив його брат Наср бін Алі [Кочнев, 1993, с. 24], який остаточно зруйнував династію Саманідів. Розпочата боротьба за перерозподіл володінь Саманідів між газневидським султаном Махмудом та Караханідами закінчилася поразкою останніх у 398 р.г. поблизу міста Балх та визначенням кордону по річці Аму-Дарья [Бартольд, 1963, т.I, с.334-335].

Проголошення у 349 р.г. ісламу державною релігією було перемогою його лише по формі. Суттєва перемога означала б остаточну руйнацію давньотюрської ідеології через зневагу до неї, яка була позначена подіями приблизно 432 р.г. коли Єдиний Каганат розпався на Східний і Західний, чому передував тривалий розбрат між найближчими родичами панівної верхівки.

Описаний нижче скарб охоплює час переважно 400-401 р.г. коли розпочалася активна та відкрита фаза боротьби між спадкоємцями за перерозподіл прибутків у державі [Бартольд, 1963,т.I, с.335]. Скарб походить з Ташкентської області Узбецької РСР і знайдений у 1970-х роках за нез’ясованих обставин. Кількість монет дорівнює 510 екземплярам, які знаходяться у приватній колекції. Всі диргеми відчеканені зі срібла приблизно 535 проби, та не мають значного зносу. Вибірковий спектральний аналіз показав наявність у монетах: Ni- 0.796, Cu- 45.5268, Ag- 53.6772. Технологічний процес виготовленя порушений. Низька температура у ливарному процесі не дозволила металам змішатися у єдину масу, тому структура метала дуже неоднорідна. У скарбі виявлені диргеми (тут і далі перша цифра - кількість монет, друга - штемпелів, третя - варіантів) міст: Шаша 136 - 42 - 17. З них 399 р.г. - 7 - 3 - 3; 400 р.г. - 91 - 21 - 8; 401 р.г. - 38 - 18 - 6. Тараза - 123 - 49 - 23. Утому числі: 396 р.г. - 2 - 2 - 2; 397 р.г. - 1 - 1 - 1; 398 р.г. - 2 - 2 - 2; 399 р.г. - 3 - 7 - 15; 400 р.г. - 8 - 23 - 70; 401 р.г. - 7 - 14 -33. Іспіджаба - 237 - 60 -28. Серед них: 394 р.г. - 1 - 1 - 1; 397 р.г. - 4 - 1 - 1; 397(9) р.г. - 13 - 8 - 7; 398 р.г. - 9 - 6 - 6; 399 р.г. - 2 - 2 - 2; 400 р.г. - 87 - 17 - 5; 401 р.г. - 118 - 22 - 3; без року - 2 - 2 - 2; з незбереженим роком - 1 - 1 - 1. Куз-Орду - 3 - 3 - 3. В тому числі: 396 р.г. - 1 - 1 - 1; 399 р.г. - 1 - 1 - 1; 400 р.г. - 1 - 1 - 1. Кєша - 3 - 1 - 1. Всі 401 р.г. Хафтдеха - 400 р.г. - 1 - 1 - 1. Кашгара - 397 р.г. - 1 - 1 - 1. Бухари - 400 р.г. - 1 - 1 - 1. Узгенда - 399 р.г. - 2 - 2 - 2. Самарканда - 3 - 3 - 3. З них: 395 р.г. - 1 - 1 - 1; 398(?) р.г. - 1 - 1 - 1; 399 р.г. - 1 - 1 - 1. Штемпелі відбиралися за відмінностями, навіть найменшими, зворотньої сторони. Вага диргемів має значне коливання від 1.98 гр. до 4.9 гр.

Формуляр монет складається з імен, титулів та антропонімів, до яких відносяться: Кунья, яка входить до насабу (родоводу) і починається з Аба, Абу, Бу [Гафуров, 1987, с.101]. Наприклад, Бу Алі означає “батько Алі”. Нісб - прізвисько за містом народження, чи мешкання, або за іменем визначного предка, яке має шляхетне закінчення “йа” та промовляється як довге “і” [Гафуров, 1987, с. 102]. Наприклад - Разі. Тахаллус - прізвисько за фахом, що відноситься до насабу [Гафуров, 1987, с. 102]. Наприклад Сарраф, тобто “міняйло”. За логікою розташування на диргемах символу віри (далі СВ) найпочеснішою стороною є зворотня (далі ЗС), а найпочеснішим є місце після імені пророка за загальною схемою: Аллах - пророк - халіф - хакан - васал, де Алах згаданий у полі лицевої сторони (далі ЛС), а пророк, халіф, хакан, васал - у полі ЗС (див.малюнок №1). Для полегшеного сприймання тексту місце після імені халіфа позначимо №1. На ньому розташовані імена, титулатура, антропоніми. На диргемах Іспіджаба згадані: Ахмад бін Алі (№1 - 19, 21 - 31, 38 - 43, 48), Наср бін Алі (№32, 33). Шаша - Ахмад бін Алі - (№13, 19, 22), Наср бін Алі (№20, 21), Мухамед бін ал-Хасан - (№1 - 12, 14 - 18). Тараза - Ахмад бін Алі (№1 - 19, 36 - 37), Мухамед бін Алі (№20 - 35). Куз-Орду - Ахмад бін Алі (№1 - 3). Кєш - Ахмад бін Алі (№1). Хафтдех - Ахмад бін Алі (№1). Кашгар - Йусуф бін Гарун (№ 1). Бухара - Ахмад бін Алі (№1). Узгенд - Ахмад бін Алі (№1, 2). Самарканд - Ахмад бін Алі (№1 - 3).

Місце №2 розташоване внизу поля ЗС, після місця №1. На ньому згадуються на монетах Іспіджаба: Мухамед бін Алі (№3 - 5), Аббас бін Мухамед бін Наср (№1, 7, 24 - 33, 38, 39, 44, 48), Хасан (№8), Мірак (№9), слово Хакк (№10), титул Амір... (№6), Бу Алі (№12, 14), Мухамед Бу Алі (№13, 17), Саіг (№15, 23), Алі (№18), Газі (№19), Мут (№21, 40, 41, 43), Падшах (№47), Сарраф (№35 -37), Хілал (№42), Асаіг (?) (№16). Шаша: Наср бін Алі (№19), Аббас бін Мухамед бін Наср (№20, 21). Тараза - Мухамед бін Алі (№2 - 4, 12, 20, 26 - 32), слово Адл (№13, 36). Куз-Орду: Наср (№2, 3). Кєша - Наср бін Алі (№1). Хафтдеха - Наср бін Алі (№1). Бухари - Наср бін Алі (№1). Самарканда - Наср бін Алі (№1, 2, 3).

Нижче місця №2, у полі ЗС знаходиться місце №3, з написами імен та титулатури на диргемах: Іспіджаба - Мірака (№33), Шаша - Мухамеда бін Алі (№19), Мута (№20).

Імена, титули окремі слова та антропоніми розміщені на місці №4 зверху у полі ЗС. На монетах Іспіджаба згадуються: Мут (№1, 6 - 13, 15 - 19, 22 - 31, 33, 38, 39, 42, 48), Падшах (№35 - 37, 45), Адл (№40, 41, 43). Шаша - Разі (№10 -12, 18), Мут (№13), Падшах (№20, 21). Тараза - Ахмад бін Алі (№36), Мухамед бін Алі (№2, 4). Куз-Орду - Адл (№1). Бухари - Падшах (№1).

На 5-му місці зверху поля ЛС згадані на диргемах Іспіджаба: Мухамед (№3), Мут (№4, 34, 35, 47), Алі (№36). Шаша: Разі - (№6 - 9, 11, 12, 17, 19), здається, Йусуф (№22). Тараза: Ахмад бін Алі (№8 - 11, 15, 36), Мухамед бін Алі (№1, 3, 12 - 14, 16 - 28, 31 - 35), здається, Халілі (№37). Самарканда - Хакк (№1 - 3).

І нарешті на 6-му місці внизу поля ЛС згадані на диргемах Іспіджаба: Мут (№3), Хакк ал-Кадір (№31), Аббас бін Мухамед бін Наср (№34, 35, 40, 41, 43, 47), Сарраф (№36), Тараза: Ахмад бін Алі (№36), Адл (№28, 32, 35), Саїд ат-Тараз (№1), Куз-Орду: Джаугар (№2), Самарканда: Мірак (№1 - 3). Виключенням виявився диргем Кашгара, де на 5 та 6 місці розташована титулатура Кадир-хана Йусуфа бін Гаруна Малік ал-Машрік, яка є єдиним неподільним текстом.

Круговий напис ЗС (далі - круг ЗС) починається з відомої ще за часів Саманидів формули: “З того що наказав...” Міма Амр Біхі і далі титулатура власне того, хто наказав чеканити цей диргем [Тізенгаузен, 1855, т.I, с.83]. На диргемах нашого скарбу це Карахакан, Арслан-Текін Мухамед, та володар Кєша Бектузун, які і отримували прибутки від цієї справи [Давидович, 1995, с.114-115].

Навіть не вдаючись до складних підрахунків, зрозуміло, що у формулярі не існує сталих хаканових чи васалових місць, а є місця ключові №1, 2 і кола ЗС та менш важливі, як №3 - 6. Місце №1 завжди займають представники панівної верхівки: Хакан - 88% у м.Іспіджабі, 75% у м.Таразі, 14% у м.Шаші. Решту складають титули або імена ілєка та текіна. Місце у колі ЗС іноді містить коранічну легенду №6 (35%) або титулатуру одного з представників верхівки дінастії. У нас це Хакан (46%) та Текін (18%), за виключенням диргема Кєша, де розташована титулатура та ім’я впливового Бектузуна. На місці №2 згадані Текін - 15 разів, Ілєк - 9 разів, Аббас - 18 разів і інші особи, не причетні до панівної шістки (22 раз). Іноді це місце порожніє, як і місця №3 - 6.

Одже зрозуміло, що мова йде про стосунки, основані на розподілі функцій по керівництву містом чи областю, та про місце у формулярі як ознаку керівної функції, що належить певній особі та має свій конкретний обсяг, відмінний від інших за своїм змістом і вагою. Дуже промовисто розповідає про це низка диргемів м.Тараза, де васал Мухамед бін Алі поступово “витискуючи” Карахакана Ахмада бін Алі з формуляру, опановує всі “вільні” місця ЛС та ЗС, іншими словами, перебирає на себе всі функції по керуванню містом для отримання найбільших прибутків.

Існування у колі ЗС коранічної легенди замість настанови чеканити диргем має, безперечно, своє пояснення, ще несформульоване, але безсумнівно, поряд з розмаїттям написів ЛС та ЗС відбиває найдрібніші нюанси політичного життя держави. Яскраво виражена центробіжна тенденція дуже швидко зруйнувала Єдиний Каганат, тому політичне життя цього періоду варто розглядати, як жорстке протистояння найближчих родичів у здобутті чи відстоюванні вже здобутої влади.

Реконструкція історичних подій - справа невдячна і ризикована, особливо коли маєш справу з нумізматикою, бо ніколи не знаєш, яка монета буде останьою. І все ж таки деякі події виразно проступили, і це дозволяє зробити певні аргументовані припущення.

За рукописами Утбі [Бартольд, 1963,т.I, с.335] та Ібн ал-Асіра [Кочнев, 1993, с. 25] взимку 401 р.г. [Кочнев, 1993, с. 25] Наср розпочав похід проти Ахмада у напрямі Узгенд-Кашгар. Але нумізматичні дані малюють іншу картину.

З 393 р.г. [Кочнев, 1995,: №121] до початку 396 р.г. (№1 - 4) Тараз належав братам Ахмаду бін Алі та його васалу Мухамеду бін Алі. Майже весь 396 р.г., повний 397 р.г. та частково 398 р.г. місто підпорядковане Ахмаду (№5 - 11). А починаючи з 398 р.г. Мухамед вже частково ігнорує верховну владу Ахмада та позбавляє його прибутків (№12 - 14, 16 - 18). Приблизно у другій чверті 400 р.г. Мухамед утверджується як повновласний володар міста, поступово витискуючи Ахмада з монетного формуляру (№20 - 35).

З 395 р.г. [Кочнев, 1995, №149] та приблизно до першої половини 400 р.г. Іспіджаб належить Ахмаду (№1 - 19, 21 - 31), який спирається на різних васалів, крім короткого часу, коли у місті володарює Мухамед бін ал-Хасан (№20). Але, Мухамед, можливо, скориставшись нагодою у час розбрату між Ахмадом та Насром захоплює Іспіджаб, у якому, до речі, вже був володарем у 389 р.г. [Кочнев, 1995, №76], і чеканить у ньому свої монети, не згадуючи Ахмада (№32, 33) та спираючись на його васалів Мута та сина Насра бін Алі Муізз ад-Даула. Згодом у цьому 400 р.г. Мухамед втрачає, чи віддає владу над містом Насру, який чеканить у ньому в 400 - 401 р.г. диргеми разом з Мутом, Аббасом, Саррафом (№34 - 37), також не згадуючи ані Ахмада, ані Мухамеда, і це дає підставу припустити, що наврядчи Наср та Мухамед були спільниками. Можливо, на початку 401 р.г. Наср втрачає Іспіджаб, який знову займає Ахмад (№38, 39), випускаючи диргеми від власного імені та, знов-таки, Мута та Аббаса.

Шаш у 399 -401 р.г. належав Мухамеду бін ал-Хасану (№1 - 12), який визнавав главою династії Ахмада та поповнював його казну. Очевидно, наприкінці 400 р.г. короткочасно Ахмад чеканить диргеми у місті від власного імені та васалів Іспіджаба Мута та Аббаса, не згадуючи Мухамеда бін ал-Хасана (№13), який знову з’являється у 401 р.г. та випускає диргеми, як у попередні роки, згадуючи Ахмада у колі ЗС (№14 - 18). Приблизно у другій половині 401 р.г. розгортаються складні політичні події. З’являється диргем (№19) зі своєрідним “триумвіратом” імен Ахмада - Насра - Мухамеда, де Ахмад згаданийяк Хан - Аджал [див.: Кочнев, 1995, №382]. Згодом влада над Іспіджабом переходить до Насра, який спирається на Падшаха, якщо це не титул Насра [див.: Кочнев, 1995, №91], Аббаса та Мута і згадує Ахмада у колі ЗС (№20). У 402 р.г. Наср продовжує володіти Шашем, замінивши легенду кола ЗС з титулатурою Ахмада на коранічну (№21) аж до заключення миру з Насром та Мухамедом, за яким Шаш (№22), Іспіджаб (№48) та Тараз (№36, 37) повертаються Ахмаду.

Підсумки

Нумізматичні дані виявилися більш надійними від рукописів. Доведено, що Наср спрямував похід не на Кашгар, як писав Утбі [Бартольд, 1963, т.I, с.335], чи Баласагун, як вважає Кочнев [Кочнев, 1993, с. 25], а на Іспіджаб та Шаш, в якому, можливо, у цей час перебував Ахмад. Монети показують, що всі головні події та зміни відбувалися саме тут.

Розмаїття штемпелів дало можливість упорядкувати всі відомі написи періоду, який досліджується, на диргемах міст Шаша, Тараза та Іспіджаба і виявити відносну тривалість певних варіантів, що дозволило створити версію історичних подій структурно більш повну та нюансово відмінну від існуючої, та визначити приблизний час заховання скарбу - середину або другу половину 401 р.г.

Виявлено 40 раніше не описаних у літературі диргемів: 36 варіантів та чотири невідомі роки чекану міст: Кєша - 401 р.г., Хафтдеха - 400 р.г., Самарканда - 399 р.г., Іспіджаба - 394 р.г. Стало відомо, що Кєшем у 401 р.г. володів Бектузун, а Хафтдехом та Самаркандом у 399 р.г. Ахмад бін Алі та Наср бін Алі. Стали відомі диргеми Самарканда (№1, 2, 3) з написом у полі ЛС слова Хакк та імені Мірак. Новими серед монет Шаша стали диргеми з розташуванням нісба Разі у полі ЛС, та легендою у колі ЗС з титулатурою Ахмада бін Алі (№7, 8, 9, 11, 12), без нісба Разі на ЛС та ЗС (№14, 15, 16), з нісбом Разі у полі ЛС (№17), з ім’ям Мут (№13), з невідомою легендою поля ЗС, де згадані Ахмад, Наср та Мухамед бін Алі (№19). На диргемах Тараза прочитане нове ім’я Мір, не відоме на монетах Караханідів (№18, 23, 27), описані нові варіанти з титулом Текін (без Адл), що знаходяться одразу в полі ЛС та ЗС (№26, 27, 31), з написом Текін та Текін Адл лише у полі ЛС (№33 - 35). Серед монет Іспіджаба виявлено: новий диргем з ім’ям Мірак у полі ЗС (№9), з написом Асаіг у полі ЗС (№16), невідомий тип з титулатурою Мухамеда бін ал-Хасана в полі ЗС (№20), варіант з новим розташуванням імені Мут в полі ЗС (№21, 40, 41, 43), з написом в полі ЛС Хакк ал-Кадір (№31), з іменем Алі і без нього та титулатурою Аббаса бін Мухамеда в полі ЛС, словом Адл та ім’ям Мут у полі ЗС (№40, 41, 43).

Диргеми без року та назви міста (№40, 41) схожі з описаним Б.Д.Кочнєвим №380 з поміткою “до 405”, зважаючи на рок заховання скарбу, майже впевнено можно позначити поміткою “до 402 р.г.”.

Роль Мухамеда виявилася дуже виразною і активною. Він був найменш лояльним до Ахмада, не визнаючи його в Таразі, коли в цей самий час Наср визнавав Хакана в різних містах свого володіння (напр.: Кочнев, 1995, №239, 255).

Володар Шаша Мухамед бін ал-Хасан зіграв власну роль, не зовсім зрозумілу щодо Ахмада, але відмінну від ролі Насра та Мухамеда.

Мут та Аббас виявилися постатями впливовими, чи компромісовими, на яких по черзі спиралися Ахмад та Наср і Мухамед.

Зафіксовані диргеми Іспіджаба з зображенням птаха (№25, 27), Тараза (№25, 34) і Шаша (№15, 17 ) з зображенням стилізованої голови барана.

Імена, титулатура та антрононіми наведені у статті

Аббас бін Мухамед бін Наср-син Мухамеда бін Насра бін Алі [Давидович, 1995, с. 109]
- Муізз ад-Даула [Кочнев, 1993, с. 21]
Ал-Кадир - ім’я халіфа ? [Іспіджаб №31]
Ахмад бін Алі - син Арслан-хана Алі [Кочнев, 1993, с. 24]
ал-Хакан [Кочнев, 1995, №108]
ал-Музаффар Кутб ад-Даула [Кочнев, 1995, №137]
Наср ал-Мілла [Кочнев, 1995, №147]
Насір ал-Хакк Хан [Кочнев, 1995, №173]
Карахакан [Кочнев, 1995, №174]
Ал-Амір ас-Саід ал-Малік [Кочнев, 1995, №160]
Хан ал-Аджал [Шаш № 19]
Бектузун - колишній саманидський політичний діяч. [Бартольд, 1963, т.I, с.326]
Ал-Амір ал-Джаліл Сахіб ал-Джайш Сінан ад-Даула
Абу-л-Фаваріс Бектузун [Кєш №1]
Бу Алі - кунья, яка означає “батько Алі”
Газі - тобто “воїн за віру”.
Джаугар - ім’я арабського походження [ Гафуров, 1987, с. 144]
Йусуф бін Гарун - син Богра-хана Гаруна [Хасана] [Бартольд, 1963, т.I, с.342]
Насір ад-Даула Кадир-хан бін Богра-хан [Бартольд, 1963, т.І, с.343; Кочнев, 1995, №222]
Малік ал-Машрік [Бартольд, 1963, т.I, с.343]
Йусуф бін Абдаллах - васал Ахмада бін Алі у м. Шаші 394-405 р.г. [Кочнев, 1995, №139 №408]
Йусуф
Мір - скорочене від Амір, арабо-перського походження [Гафуров, 1987, с.166]
Мірак - ім’я перського походження. Пестливе від Амір [Гафуров, 1987, с.166]
Мут - представник давньої династії м. Іспіджаба некараханідського походження [Бартольд, 1963, т.I, с.326]
Мухамед бін Алі - брат Ахмада бін Алі [Бартольд, 1963, т.I, с.343]
Сана ад-Даула [Кочнев, 1995, №321]
Арслан-Текін [Кочнев, 1993, с. 21]
Абу Мансур [Кочнев, 1993, с. 21]
Ал-Амір ал-Джаліл ал-Мумкін ал-Мансур [Тараз №3]
Мухамед бін ал-Хасан - син Богра-хана Гаруна [Хасана] [Давидович, 1979, с.158]
Нізам ад-Даула Абу-л-Музаффар [Кочнев, 1995, №269]
Тонга-Текін [Кочнев, 1993, с. 22]
Наср бін Алі - брат Ахмада бінАлі [ Бартольд, 1963, т.1, с.343], ал-муаййід ал-адл [Кочнев, 1995, № 45], ілєк [Самарканд №3]
[Бартольд,1963, т.1, с.333]
Падшах/Падша - означає “король” [Гафуров,1987, с.178] Високий
титул персько-таджицького походження
[Кочнев, 1993, с. 11] , може бути ім`ям [Гафуров, 1987, с.178]
Разі - нісб. Можливо від імені Раз [Гафуров, 1987. с.180]
Саіг [Асаіг ? ] - тахаллус який означає “ ювелір ”
Сарраф - тахаллус який означає “ міняйло “
Халілі - нісб арабського походження від імені
Халіл [Гафуров, 1987, с.203]
Хасан - ім`я арабського походження [Гафуров, 1987, с.204]
Хілал - ім`я арабського походження [Гафуров, 1987, с.205]

Рис. 1
Рис. 2
Рис. 3
Рис. 4
Рис. 5
Рис. 6
Рис. 7
Рис. 8
Рис. 9
Рис. 10
Рис. 11
Рис. 12
Рис. 13
Рис. 14

Пояснення до таблиці

БР - без року.
КР - легенда розташована кругом.
КВ - легенда розташована квадратом.
Вперше - публікується вперше.
Цифри в колонках 3, 4, 7, 10 означають номера легенд наведених у розділі “Написи на діргемах скарбу”.
Перша цифра в колонці “Примітки” означає кількість штемпелів, друга - діргемів. Наприклад: 1-12.
Скорочення у розділі “Примітки”, наприклад К. 149, означає - Кочнєв. 1995 №149.
Посилання у розділі “Примітки” лише на Кочнєва, наприклад К. 149, означає, що подібного діргема у скарбі немає, але титулатура та антропоніми позичені зі “Зводу написів на Караханидських монетах” Кочнєва, для більш повної картини.

Діргеми описані в таблиці, які в розділі “Примітки” мають лише цифри кількості штемпелів та екземплярів зафіксовані у “Зводі написів на Караханидських монетах” Кочнєва, але збігаються з ним лише в частині титулатури та антропонімів, тому впевнено віднести їх до відповідного номера “Зводу...” неможливо.
Монети з невизначеною датою 397/9 р.г. міста Іспіджаба скоріше за все відносяться до 397 р.г. зі скороченим всередені словом са‘ун замість саб‘ун, подібно до скороченої назви міста на деяких діргемах (№ 12, 13).

Бартольд В.В. 1963. Сочинения. Т. 1-2. М.
Босворт К.Э. 1971. Мусульманские династии. М.
Гафуров А. 1987. Имя и история. М.

Давидович Е.А. 1995. Новые дирхемы Ахсикета // Восточное историческое источниковедение и специальные исторические дисциплины. Вып. 4. М.
Давидович Е.А. 1979. Клады древних и средневековых монет Таджикистана. М.

Кочнев Б.Д. 1993. Караханидские монеты: источниковедение и историческое исследование. Автореф. дис. М.
Кочнев Б.Д. 1995. Свод надписей на караханидских монетах: антропонимы и титулатура (часть 1). Восточная историческая источниковедение и специальные исторические дисциплины. Вып. 4. М.

Кочнев Б.Д. 1997. Свод надписей на караханидских монета: антропонимы и титулатура (часть 2) // Восточное историческое источниковедение и специальные исторические дисциплины. Вып. 5. М.
Марков А.К. 1896-1906. Инвентарный каталог мусульманских монет Императорского Эрмитажа с 4 добавлениями. Спб.

Пріцак О.Й. 1997. Походження Русі. Т. 1. К.
Соре Ф. 1855. Неизданные восточные монеты. Спб..
Тизенгаузен В.Г. 1855. О саманидских монетах. Спб. Ч. 1.
Федоров М.Н. 1972. Политическая история Караханидов в конце Х начале ХI в. Нумизматика и эпиграфика. Х. М.
Ch. M. Fraehn. 1826. Recencio Numorum Muhammedanorum. Petropoli. Academiae imp. Scient (...)
Ch. M. Fraehn. 1855. Nova supplementa ad Recensionem Numorum Muhammedanorum (...) Petropoli .

Ю. Шилін. Нове у нумізматиці Караханідів / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/shilin.htm).

Ю. Шилін. Нове у нумізматиці Караханідів // Vita Antiqua, 2-1999. С. 178-193.