Технології розщеплення кременю свідерської культури Українського Полісся за аналізом нуклеусів

Перші знахідки речей, що відносяться до свідерської культури в Українському Поліссі припадають на кінець минулого століття. З тих пір накопичена значна кількість матеріалів. Шляхом розкопок досліджено більше десяти стоянок та набагато більше зібрано на поверхні [Залізняк, 1989, 176с.; Zaliznyak, 1995, 202р.].

У даній роботі в першу чергу використані матеріали розкопаних стоянок : Тутовичі ІІІ, IV, Березно 6, 14, 15, Прибір13А, 13Б, 13Г, 13Є та 13Ж, а також залучені матеріали комплексів розвідкових зборів.

Повний технологічний аналіз продуктів розщеплення свідерської індустрії є справою майбутнього. Аналіз нуклеусів та їх преформ цілком дозволяє визначити основні риси технологій розщеплення, як то: форми предметів розщеплення, послідовність розщеплення і техніку сколу та на постачання якого типу або типів заготовок була спрямована та чи інша технологія [Гиря, 1997].

Свідерці Українського Полісся використовували переважно місцеву сировину. На Західній Волині використовувався місцевий високоякісний крейдяний волинський кремінь, виходи якого є на Верхній Прип’яті. Він переважно сірих тонів з тонкою кіркою частіш за все рудого кольору. Для багатьох місцезнаходжень Західної Волині, таких як Данилове, Нобіль є характерним використання конкрецій крупних розмірів. На таких пам’ятках часто нуклеуси виготовлялись на крупних відщепах. Для стоянок басейну Случі та Горині характерним є кремінь дрібніших розмірів, переважно неправильних обрисів з багатьма кавернами. Такий кремінь типовий для місцезнаходжень: Корост, Березно, Тутовичі та Кричельськ. Нуклеуси, виготовлені на плитчастій сировині зустрічаються дуже рідко.

Для східноволинських пам’яток характерним є використання житомирського кременю рожевого або сірого кольорів. Він більш зернистий, ніж західноволинський. Цим пояснюється присутність імпортного кременю на східноволинських пам’ятках. Основною імпортною сировиною був західноволинський кремінь. Частка імпортного кременю у місцезнаходжені Прибір 13 коливається від 6% в комплексах Г і Ж до 28% в комплексі Б. Особливо його відсоток високий серед знарядь - від 32% в комплексі Е до 76% в комплексі Ж. Також високий відсоток імпортного кременю серед платівок від 10% в комплексі Г до 40% в комплексі Б. Серед відщепів його частка мінімальна і становить від 2% в комплексі Г до 4,7% в комплексі Е. Тільки в комплексі Б його доля сягає 11% [Зализняк, 1989, Табл 3]. Нуклеуси з імпортного кременю є рідкістю, до того ж усі вони максимально спрацьовані. Це дало можливість припустити, що імпортна сировина потрапляла на стоянки у вигляді знарядь та платівок, а також у вигляді нуклеусів [Залізняк, 1989, с.42]. Можливість цього підтверджують і матеріали свідерської стоянки Польщі Ридно IV 57, де методом ремонтажу встановлено, що окрім того, що кремінь потрапляв на стоянку у вигляді конкрецій сировини, він також потрапляв у вигляді старанно підготовлених пренуклеусів та в одному випадку на стоянку був принесений частково використаний нуклеус [Fiedorczuk, 1992, s.47].

Потреби в якісній сировині були обумовлені використанням в першу чергу сировиноємного прийому двоплощинного зустрічного сколювання. Застосування цього прийому дозволяло з двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання, що є найчисельнішими в переважній більшості свідерських комплексів (Табл. І), отримувати платівки з мінімальною кривизною в профілі, які потребували незначної вторинної обробки для перетворення у свідерський наконечник [Ginter, 1974, p78; Зализняк, 1989, с.78].

Процес підготовки нуклеусів до роботи починався з вибору придатних для їх виготовлення частин сировини і формування на них пренуклеусів.

На деяких свідерських стоянках Українського Полісся трапляються частини сировини, вибракувані вже на початку обробки. Їх поверхня частково звільнена від кірки. На деяких прослідковується певна послідовність в отриманні сколів, що направлені на формування пренуклеусу. Найбільше їх на майстерні-стоянці Тутовичі ІІІ.

На придатних для обробки частинах сировини готувались пренуклеуси. Про їх форму та прийоми підготовки можна судити як за самими пренуклеусами, так у певній мірі і за оформленням нуклеусів. Більшість свідерських пренуклеусів Українського Полісся видовжених пропорцій, переважають ретельно оброблені (Рис. 1.1). Розмірами вони або трохи більші, ніж переважна кількість нуклеусів, або таких же розмірів. Найбільший свідерський пренуклеус в Українському Поліссі відомий зі стоянки Данилове. Його розміри: 116Х37Х57 мм. Найменший походить з Прибору 13Г і має розміри: 54Х28Х35 мм.

Ретельність формування поверхонь пренуклеусу залежала від форми обраної сировини. Якщо її форма була максимально наближена до потрібної, то обробка носила мінімальний характер. Підготовка корпусу пренуклеусу могла полягати лише в оформленні майбутньої фронтальної поверхні, або ж бути більш ретельною і охоплювати також бічні поверхні та тил. Як правило формування пренуклеусу велось спочатку крупними сколами, а потім дрібнішими. Переважна більшість нуклеусів до самого кінця використання зберігають сліди оформлення корпусу пренуклеусу.

Серед свідерських пренуклеусів Українського Полісся можна виділити два типи.

Пренуклеуси лінзоподібні в перетині. У таких пренуклеусів по периметру оформлялося ребро на один або два боки. Оскільки формування двобічного, або однобічного ребра залежало від конкретної ситуації, то на деяких пренуклеусах воно може бути частково сформованим на два боки, а частково на один. Сколи, якими формувались ребра, одночасно могли повністю або частково формувати бічні поверхні. Пренуклеуси такого типу відомі з Тутовичів І, ІV, Прибору 13Є та Данилового.

Пренуклеуси, підтригранні в перетині, мають фронтальну поверхню у вигляді ребра, оформленого на один або два боки та широкий тил. Бічні поверхні у таких пренуклеусів формувались сколами оформлення фронтального ребра, або ж сколами зі сторони тилу. В свою чергу тил оформлявся сколами з однієї з бічних сторін, рідше з обох. Такі пренуклеуси відомі з Прибору 13Г та Тутовичів І, ІІІ.

Наведені вище типи пренуклеусів відомі і в свідерській культурі на території Польщі [Ginter, 1974, s.14].

Кінцевою підготовкою пренуклеусу до використання було оформлення площин сколювання та робочої поверхні. Площини оформлялись як правило одним сколом, який знімався зі сторони фронтальної поверхні нуклеусу. Серед пренуклеусів які мають оформлені площини, переважна кількість має одну оформлену площину (Рис. 1.2). Усі вони залишені в результаті виникнення залому при знятті реберчастого сколу.

Основним типом нуклеусу свідерської культури Українського Полісся є двоплощинний зустрічного сколювання. Особливо його відсоток високий на західноволинських пам’ятках, на східноволинських він зменшується (Табл. І). Більшість двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання видовжених пропорцій, біля 100 мм по довжині, зі скошеними площинами. Безперечно, на початку використання вони мали більші розміри, існували нуклеуси і значно більших розмірів. Так, з місцезнаходження Бітьон відома платівка розмірами 182,5Х42,5Х17 мм. Робочі кути у більшості двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання коливаються в межах від 60 до 80 градусів.

Бічні та тильні поверхні нуклеусів як правило несуть на собі негативи оформлення тіла пренуклеусу, рідше вони покриті кіркою. Негативи оформлення бічних поверхонь частіш за все розташовані перпендикулярно до осі нуклеусу. Якщо нуклеус виготовлений на крупному відщепі, то один його бік може являти собою черевце відщепу, а другий бути покритий кіркою, або нести негативи сколів оформлення, або ж негатив одного крупного сколу чи зламу.

Більшість нуклеусів мають широкий тил. У переважної кількості таких нуклеусів він оформлений, повністю або частково, сколами від ребра між тилом і бічною поверхнею. Рідше зустрічається оформлення тилу з обох бічних поверхонь. У невеликої частини нуклеусів він необроблений. Трохи менша кількість нуклеусів має тил у вигляді ребра, оформленого на один або два боки. Рідше зустрічаються неоформлені ребра. Іноді зустрічається ситуація, коли при оформленні площин чи їх підправки в процесі експлуатації нуклеусу, тильні поверхні зрізались цими сколами.

Для переважної більшості двоплощинних нуклеусів характерна не дуже широка робоча поверхня. У частини її можна назвати торцевою. Переважно свідерські двоплощинні нуклеуси мають вже спрацьовану, сплощену робочу поверхню, хоча у деяких вона збереглася вигнута як по довжині, так і по ширині нуклеусу.

Обробка велась з обох площин (Рис. 1.3). В процесі отримання заготовок, перед зняттям сколів карниз, як правило, перебирався дрібними сколами та пришліфовувався. Переважна більшість негативів платівчатих сколів сягає половини, або 2/3 довжини нуклеусу. Вигнута робоча поверхня та використання двох площин забезпечували отримання пластин з пероподібним закінченням. Якщо в процесі обробки не змінити своєчасно площину, то це могло призвести до зміщення максимального вигину робочої поверхні в бік другої, що не використовувалась. Платівки, зняті з цієї площини, були б коротші, тому площини треба було періодично змінювати. Під час отримання сколів одна площина страхувала другу. В разі виникнення залому і неможливості його прибрати з першої, його можна було прибрати з другої.

У процесі обробки нуклеусу робоча поверхня сплощувалася, і отримання заготовок ставало неможливим. Таку поверхню відновлювали зняттям крайових платівчатих сколів (Рис. 1.4). Рідше робочу поверхню відновлювали перпендикулярними бічними сколами (Рис. 1.5). За рахунок їх зняття між робочою та бічною поверхнями формувалось ребро з зняття якого обробка нуклеусу продовжувалась. Такий спосіб відновлення робочої поверхні на нуклеусах фіксується в поодиноких випадках.

Для збереження кута розщеплення в процесі отримання заготовок площини сколювання могли підживлювати. Як правило, підживлення площин відбувалось, як і оформлення, зняттям одного сколу, рідше кількома. За даними ремонтажу на Ридно IV 57, одна площина могла функціонувати без підправок від початку обробки до кінця в той час, як друга могла кілька разів підправлятись [Fiedorczuk, 1992, s.48].

Спрацьовування нуклеусів йшло за рахунок отримання сколів-заготовок, відновлення робочої поверхні та підправок площин. Для спрацьованих свідерських двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання характерна сплощена робоча поверхня, на більшості є заломи. Незначна частина кинута через природні вади сировини - внутрішні каверни або ж тріщини.

Іноді в процесі обробки двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання одна з площин підправлялась не як звичайно з фронту нуклеусу, а з боку. В результаті такої підправки виникали нуклеуси зі зміщеними площинами сколювання та робочими поверхнями. У них протилежні площини сколювання та робочі поверхні розташовані під кутом 90 градусів, або ж близьким до нього (Рис. 1.6).

Нуклеуси зі зміщеними площинами та робочими поверхнями, як правило, досить малочисельні серед свідерських нуклеусів (Табл. І). Частина з них сильно спрацьовані. Оформлення бічних поверхонь, площин, зони розщеплення та окреси негативів даних нуклеусів не відрізняється від таких у двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання. Часто на їх основній робочій поверхні помітні негативи сколів знятих з переоформленої в подальшому площини.

Під час отримання сколів-заготовок з двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання пірнаючий скол міг частково або ж повністю зняти протилежну площину. Якщо площина, що залишилась, дозволяла, то з неї ще певний час продовжували отримувати сколи. Типологічно нуклеус ставав одноплощинним. Одноплощинні нуклеуси часто трапляються в свідерських комплексах, але завжди становлять незначний відсоток (Табл. І). Як правило, робоча поверхня таких нуклеусів в плані має форму прямокутника, іноді такого, що звужується донизу і має вигляд витягнутої трапеції. Про те, що дані нуклеуси є похідними від двоплощинних зустрічного сколювання, в першу чергу свідчать залишки негативів сколів, які знімались з площини, що була сколота в подальшому та/або залишок знятої площини. На частині нуклеусів добре помітний негатив пірнаючого сколу. Він, як правило, ширший і довший за інші (Рис. 1.7). Не виключено, що деякі одноплощинні нуклеуси були одноплощинними від самого початку використання і до кінця. Але, враховуючи загальну малочисельність одноплощинних нуклеусів, такі нуклеуси якщо і траплялись, то були випадковими.

Іноді пірнаючий скол знімав протилежну площину або ж розколював двоплощинний нуклеус зустрічного сколювання таким чином, що виникала площина яка утворювала гострий кут з тилом. Після підправки таку площину могли використовувати для отримання сколів. Іноді пірнаючий скол загинався таким чином, що новоутворена площина могла використовуватись і без підправки. Такі ж нуклеуси виникали і в результаті переоформлення однієї з площин. Типологічно за ними затвердилась назва S-подібні (Рис. 1.8). Їх кількість у комплексах, як правило, незначна (Табл. І). Ці нуклеуси не мали самостійного технологічного значення. Друга площина спеціально створювалась, або ж задіювалась утворена пірнаючим сколом, при неможливості отримати потрібні сколи з основної площини та робочої поверхні, та/або мала на меті повніше використання сировини. Більшість S-подібних нуклеусів сильно спрацьована і має невеликі розміри. У окремих нуклеусів збереглись негативи з площини, яка в подальшому була сколота. Площини сколювання у більшості S-подібних оформлені одним сколом. Зона розщеплення, негативи сколів та оформлення бічних поверхонь не відрізняються від таких у двоплощинних зустрічного сколювання.

Обробка двоплощинних нуклеусів зустрічного сколювання та похідних від них типів велась ударом, на що вказує кут сколювання, обриси негативів та сколів з даних нуклеусів. У літературі висловлювалася думка про використання свідерцями Українського Полісся м’якого відбійника, але не наводились свідоцтва, які б свідчили про його застосування [Залізняк, 1995, с.9]. На нашу думку, про використання м’якого відбійника свідчить те, що значна кількість платівок має неконічний початок сколювання та мають так звані губки, невеликий розмір відбивних горбків, а також майже цілковита відсутність сколів з розбитими площинами. Також про використання м’якого відбійника може свідчити наявність на частині сколів двох відбивних горбків. Такий ефект виникав під час експериментів автора при розколюванні кременю за допомогою пісковикової гальки або ж рогу північного оленя. Присутні на деяких пам’ятках крем’яні відбійники, можливо застосовувались на ранніх етапах підготовки пренуклеусів.

Отже, для основної свідерської технології характерні такі риси. Використання якісної сировини, причому достатньо крупних конкрецій, що обумовлено потребою в довгих платівках та застосування для їх отримання сировиноємного прийому двоплощинного зустрічного сколювання [Зализняк, 1989, с.78]. Підготовка нуклеусів до роботи носила переважно ретельний характер. Серед пренуклеусів виділяються лінзоподібні та підтригранні.

Весь хід розколювання був орієнтований на отримання заготовки, яка б потребувала мінімальної доробки для перетворення в наконечник [Ginter, 1974, p.78; Зализняк, 1989, с.78]. Прийом двоплощинного зустрічного сколювання робив процес розколювання більш контрольованим. У процесі обробки перед зняттям заготовок край площини перебирався і пришліфовувався. Відновлення робочої поверхні відбувалось переважно зняттям крайових пластинчатих сколів.

Про застосування м’якого відбійника в першу чергу свідчить конфігурація проксимальних частин сколів.

Інша технологія представлена конічними нуклеусами, що оброблялись відтиском [Залізняк, 1989, 1995]. Вони орієнтовані на постачання мікроплатівок для оснащення пазових вкладеневих наконечників з органічних матеріалів [Нужний, 1992; Nuzhnyi, 1999]. Окрім Українського Полісся в свідері конічні відтискні нуклеуси відомі лише з нижнього шару кримської стоянки Сюрень ІІ [Векилова, 1965].

Дані нуклеуси мають такі визначальні ознаки відтиску, як регулярна огранка негативів та притаманні більшості з них фасетовані площини сколювання, як правило, розташовані до робочої поверхні під кутом 90 градусів або близьким до нього.

Типовою формою свідерських відтискних нуклеусів Українського Полісся є конічна. З Березно 6 походить один нуклеус олівцеподібної форми, що є максимально спрацьованим конічним. З тієї ж стоянки відомі два відтискні нуклеуси, виготовлені на торці плитки. Один нуклеус з Прибору 13Є має чотиригранну в перетині форму.

Переважна більшість відтискних нуклеусів знайдена на східноволинському місцезнаходженні Прибір в пам’ятках Прибір 13А, 13Г, 13Є, 13Ж (Табл. І). У Західній Волині вони відомі лише на Березно 6 і усі виготовлені з місцевого кременю. На східноволинських пам’ятках для виготовлення відтискних нуклеусів теж застосовувався в першу чергу місцевий рожевий, або сірий кремінь. Один нуклеус з Прибору 13Є виготовлений з сірозеленого галькового кременю, що трапляється на півночі Київської та Житомирської областей. Нуклеуси з імпортної сировини відомі лише з Прибору 13Г та Прибору 13Е і обидва спрацьовані. Сировиною для їх виготовлення слугував західноволинський кремінь.

Пренуклеуси, спеціально виготовлені для відтискних нуклеусів, не відомі на свідерських пам’ятках Українського Полісся. Але на багатьох нуклеусах збереглись сліди їх підготовки до роботи, що могла бути ретельною (Рис. 2.1), або ж полягати лише у наданні кількома сколами пренуклеусу підконічної форми та сформуванні фронтальної поверхні (Рис. 3.1).

Більшість нуклеусів пройшла через ретельну підготовку до роботи. Так, на деяких нуклеусах видно, що на них сколами, перпендикулярними до їх довжини, формували реберчасту поверхню і одночасно задавали підконічні обриси, формуючи і бічні поверхні. Негативи сколів підготовки можна бачити навіть на деяких найбільш спрацьованих нуклеусах. Спрощена підготовка до роботи характерна в першу чергу для кількох нуклеусів, виготовлених на плитці.

Площини у більшості нуклеусів розташовані під прямим кутом, або ж наближеним до нього. Вони переважно фасетовані. Нефасетовані, оформлені одним сколом, мають лише деякі сильно спрацьовані та окремі кинуті на початку використання. Завдяки ремонтажу вдається відтворити певну послідовність оформлення площин. Спочатку знімався один крупний скол, після цього з площини відтискався ряд сколів, переважно зі сторони негативу відбивного горбка попереднього крупного зняття. Від цієї фасетованої поверхні починався відтиск сколів (Рис. 2.2; 3.2).

У більшості конічних нуклеусів негативи платівчатих сколів охоплюють 3/4 поверхні. Інша поверхні покрита негативами сколів оформлення пренуклеусу, або ж необроблена. Ширина негативів платівок на таких нуклеусах рідко досягає 10 мм, іноді вони становлять 3-4 мм. У кинутих на ранніх етапах використання вона, або наближена до 10 мм, або перевищує цей показник.

У процесі обробки конічних нуклеусів сколи отримували не по всій поверхні одночасно. Після отримання серії сколів і в наслідок цього сплощення ділянки поверхні нуклеусу, робоча поверхня переносилась на нову ділянку поверхні нуклеусу (Рис. 2.3,4 ). Перед отриманням сколів карниз знімався дрібними сколами та пришліфовувався. В процесі обробки площини сколювання периодично підживлювались, і в наслідок цього видно, що частина негативів на конічних нуклеусах не має негативу відбивного горбка. Це дає змогу визначити які сколи знімались раніше, а які останніми. При сплощенні робочої поверхні для відновлення процесу розщеплення на нуклеусі бічними сколами могли сформувати ребро і з нього продовжити обробку (Рис. 2.5; 3.5). Сколами з кінця нуклеусу робочій поверхні могли надавати більшої рельєфності, а також прибирати заломи (Рис. 2.6; 3.6). На одному нуклеусі з Прибору 13Ж такий скол сам дав залом.

Під час експлуатації конічні нуклеуси зменшувались в діаметрі і по довжині. Вони не давали можливості весь час отримувати сколи стандартних розмірів. Якраз на постачання сколів стандартизованих розмірів був орієнтований чотиригранний нуклеус. Його слабко опуклі поверхні давали можливість отримувати сколи приблизно однакової ширини. Несильна опуклість робочої поверхні забезпечувала більш гострий кут між спинкою та черевцем сколу і більшу прямизну в профілі.

Нуклеуси, виготовлені на плитчастих заготовках, починали оброблятись з одного торця, потім оброблялись з другого (Рис. 3.2,3). На двох нуклеусах з Прибору 13Г та 13Е видно, що робочу поверхню намагались перенести на одну з бічних площин. Тобто згодом такі нуклеуси мали набути вигляду конічних (Рис. 3.4). Дані нуклеуси представляють собою інший варіант проходження процесу обробки конічних нуклеусів.

На початкових етапах обробки конічних відтискних нуклеусів з них можна було отримувати платівки, що по своїм розмірам підходили для виготовлення свідерських наконечників. Але розміри негативів на спрацьованих нуклеусах та наявність нуклеусів безпосередньо підготовлених для отримання мікроплатівок свідчить, що саме мікроплатівки є основною заготовкою, яку мали постачати відтискні нуклеуси зі свідерських комплексів Українського Полісся.

На жаль, з території Полісся мікроплатівки з притупленим краєм, а також вироби з органічних матеріалів, зокрема вістря, відсутні. Але мікроплатівки могли використовуватись як вкладені і без вторинної обробки, про що свідчать матеріали постсвідерських культур, для яких мікроплатівчата технологія, що базується на обробці відтискних конічних нуклеусів стає провідною. Найпереконливіше про це свідчать вістря з кістки, що походять з Оленєострівського могильника [Гурина, 1956, 432с.], стоянок Нижнє Вереття І [Ошибкина, 1983, 293с.] і Звейніекі ІІ [Мезолит СССР, 1984, с.230] у яких в пазах збереглись вкладені. Особливо показові вістря з поховання №78 Оленєострівського могильника та з Нижнього Вереття І в яких вкладені збереглися всі. Ці вістря мають відповідно два та один вирізані з кістки зубці та по одному, утвореному мікролітами. В обох випадках, у місці з’єднання з вістрям вкладені не ретушувались, лише останні з них мали ретушовану основу для утворення шипа. З пам’яток Бутівської культури [Сорокин 1990, с.114], постсвідерських пам’яток Верхів’їв Волги [Гурина 1977, с.78] та Північної Двіни [Верещагина 1977, с.89-93] мікроплатівки з відтятим ударним горбком та викришеністю від використання трактуються саме як вкладені. Не виключено, що деякі мікроплатівки з пам’яток Українського Полісся використовувались як вкладені.

Технологія, що поєднує органічні матеріали з кам’яними елементами для виготовлення метального озброєння, є характерною для степових культур. На думку Д.Ю. Нужного, поява пазових наконечників з кістки в постсвідерських культурах та наявність “підолівцеподібних’ нуклеусів в свідерських комплексах Українського Полісся пояснюється їх запозиченням з південних степових культур, зокрема у носіїв кукрекської культурної традиції [Nuzhnyi, 1999, p. 199-200].

Саме на півдні України в пам’ятках кукрекської культурної традиції знаходимо конічні та олівцеподібні нуклеуси, що оброблялись у відтискній техниці і були орієнтовані на постачання мікроплатівок для оснащення пазових наконечників. Як і в постсвідерських культурах, в кукрекських пам’ятках мікроплатівки для виготовлення вкладенів могли піддаватися вторинній обробці, а могли використовуватись і без неї [Нужный, Яневич, 1987, с.39].

Окрім того, що свідерські конічні нуклеуси схожі з кукрекськими зовнішньо, технологія їх обробки має багато спільних рис. В обох випадках мінімальна ширина негативів сколів становить 3 - 4мм. Відновлення робочої поверхні відбувалось зняттям крайових платівчатих сколів, а підняття рельєфу робочої поверхні могло відбуватись зняттям сколів з основи нуклеусу. Для свідерських і кукрекських конічних нуклеусів характерними є фасетовані площини, розташовані під 90 градусів. Як на свідерських конічних, так і на ранніх кукрекських фіксується пришліфовка края площини.

Свідерська культура датується Дріасом ІІІ - початком пребореалу [Shild, 1975, s.190-205], нижній свідерський шар Сюрені ІІ фінальним плейстоценом [Зализняк, Яневич 1987, c.14]. Найраніша кукрекська стоянка Вишенне І датується рубежем плейстоцену - початком голоцену [Яневич, 1987, c.7-18]. На сьогодні нема археологічних свідоцтв співпадання існування свідерської та кукрекської культур. Але треба зауважити, що матеріали Вишенного І мають досить розвинутий вигляд. Отже, можливим є варіант, що носії свідерської культури сприйняли нову технологію від носіїв культурної традиції на базі якої постав кукрек, або ж від найраніших носіїв кукрекської культури.

З новими для себе технологіями свідерці могли познайомитись під час переслідування північних оленів. Саме цим пояснюється поява свідерців в Криму та Карпатах, а також знахідки свідерських наконечників в басейнах Середнього Дніпра та Дністра [Залізняк, Яневич, 1987, с.14]. У пізніший час зв’язок між постсвідером і кукреком фіксується знахідками постсвідерських наконечників на пам’ятках Нижнього Дніпра [Nuzhnyi, 1999, p.200].

Але нема археологічних доказів, що свідерці з Криму повертались у Полісся. Окрім нуклеусів, що нагадують кукрекські, в свідерських пам’ятках Українського Полісся нема інших виробів, характерних для кукрекських пам’яток. Чіткі кукрекські впливи прослідковуються в лісовій зоні лише з кінця мезоліту [Залізняк, 1991, с.42-44].

Тож ідея, що свідерці сприйняли відтискну технологію розщеплення кременю та пазову метальну зброю від носіїв культурної традиції, на базі якої постав кукрек, або ж від найраніших носіїв кукрекської культури має як свої “за”, так і свої “проти”.

Але цікаво відзначити, що в кінці мезоліту впливам кукреку, судячи з розповсюдження речей, було піддане в першу чергу Києво-Житомирське Полісся [Залізняк, 1991, с.42-44], тобто регіон, в якому розташоване місцезнаходження Прибір13, на якому знайдена найбільша кількість відтискних конічних нуклеусів.

Описана вище технологія була більш ефективною, ніж свідерська класична. В першу чергу завдяки застосуванню відтиску, який давав можливість більшого контролю над процесом розколювання, що, відповідно, збільшувало продуктивність постачання сколів з стандартизованими параметрами та підвищувало економічність використання сировини. Вона досить швидко витіснила класичну свідерську технологію. Це добре видно за крем’яним інвентарем найранішої постсвідерської стоянки Пуллі, який характеризується типовими постсвідерськими рисами: відтискними конічними нуклеусами, різцями та скребачками, що виготовлені переважно на платівках, вкладенями з вторинною обробкою так і без неї та типовими постсвідерськими вістрями на платівках з ретушованими основою та пером [Янитс, 1970, c.338-339; Мезолит СССР, 1989, с.46-49].

Більш ефективна технологія, ніж типова свідерська, не дозволяла отримувати з конічних нуклеусів серії рівних платівок, придатних для виготовлення типових свідерських наконечників. Виготовлення черешкових наконечників з непристосованих для того напівфабрикатів відбувалось застосуванням пласкої ретуші, що іноді займає до двох третин його поверхні. Це підтверджує те, що постсвідерська технологія була орієнтована в першу чергу на виготовлення вкладенів [Нужний, 1992, с.155].

Відомі з постсвідерських пам’яток вістря з кістяними зубцями та крем’яними вкладенями являють собою поєднання типової свідерської технології виготовлення гарпунів та запозиченої технології виготовлення пазових вістер.

Отже, у свідері Українського Полісся виділяються дві технології. Перша - класична свідерська технологія, яка базувалась на використанні двоплощинного нуклеусу зустрічного сколювання і яка є характерною для всіх регіонів свідерської культури. Друга базувалася на обробці конічних відтикних нуклеусів. Вона відома лише за матеріалами Українського Полісся і кримської стоянки Сюрень ІІ. Для першої характерною є переважно ретельна підготовка нуклеусів до роботи. Процес розколювання контролювався завдяки прийому двоплощинного зустрічного сколювання. Про використання м’якого відбійника можуть свідчити проксимальні частини сколів. Основним продуктом, що мала постачати данна технологія були платівки, які потребували мінімальної обробки для перетворення їх у свідерський наконечник [Ginter, 1974, p.74; Зализняк, 1989, с.78]. Для другої технології, як і для першої, характерна ретельна підготовка нуклеусів до роботи. Контролювання процесу розщеплення зобезпечувалось в першу чергу застосуванням відтискної техніки сколу. Ця технологія, як і основна свідерська, мала поставляти максимально стандартизовані заготовки для оснащення метальної зброї, які потребували мінімальної вторинної обробки [Зализняк, 1989; Нужний, 1992; Nuzhnyi, 1999]. Тобто дана технологія, висувала до заготовки ті ж вимоги, що і класична свідерська технологія, тільки на більш високому рівні. Підвищення ефективності свідерської індустрії відбувся в першу чергу за рахунок підвищення якості розщеплення кременю, тобто тієї частини кременеобробки, яка була провідною для класичної свідерської технології [Зализняк, 1989, с.83]. Застосування більш сировинозберігаючої технології робило свідерців менш залежними від покладів якісної сировини. Використання постсвідерцями економічної технології, що базувалась на застосуванні відтиску можливо було одним з факторів, які дозволили їм поширитись на території від Балтії до Уралу. Не виключено також, що нетипова для свідеру технологія була сприйнята ними від носіїв культурної традиції, на базі якої постав кукрек, або ж від найраніших носіїв кукрекської культури.

Таб. 1

Рис. 1
Рис. 2
Рис. 3

Векилова Е.А. 1965. К вопросу о связях населения на территории Крыма в эпоху мезолита// МИА. М-Л. № 126.
Верещагина И.В. 1977. Мезолитические памятники на Северной Двине // КСИА. М. № 149.
Гиря Е.Ю. 1997. Технологический анализ каменных индустрий (методика микро-макроанализа древних орудий труда). Часть 2. СПб.
Гурина Н.Н. 1956. Оленеостровский могильник // МИА. М-Л. №47.

Зализняк Л.Л. 1989. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита. К.
Зализняк Л.Л. 1991. Население Полесья в мезолите. К.
Залізняк Л.Л. 1995. Фінальний палеоліт України // Археологія. К. № 1.
Залізняк Л.Л. Яневич О.О. 1987. Свідерські мисливці гірського Криму // Археологія. К. Вип. 60.

Мезолит СССР. 1989. М.
Нужний Д.Ю. 1992 . Розвиток мікролітичної техніки в кам’яному віці. К.
Нужный Д.Ю., Яневич А.А. 1987. О хозяйственной интерпретации памятников кукрекской культурной традиции // КСИА. М. Вып. 189.
Ошибкина С.В. 1983. Мезолит бассейна Сухоны и Восточного Прионежья. М.
Сорокин А.Н. 1990. Бутовская мезолитическая культура. М.

Яневич О.О. 1987. Етапи розвитку культури Кукрек в Криму // Археологія. К. Вип. 58.
Янитс Л. 1970. Мезолитическое местонахождение в Пулли // АО. М.
Fiedorczuk J. 1992. Poznopaleolityczne zespoly krzemienne ze stanowiska Rydno IV 57 w swietle metody skladanek // PA. T.39.
Ginter B. 1974. Wydobywanie, przetworstwo i dystrybycja krzemienia // PA. T.22.
Nuzhnyi D. 1999. Technology of projctile points on blades: some aspekts of origin and fate// Tanget points cultures in Europe. Lublin.
Schild R. 1975. Pozny paleolit // Prahistoria ziem Polskih. T. I. Paleolit i mezolit.
Zaliznnyak L. 1995. The swidrian reindeer - hunters of Eastern Europe. Berlin.

Д.В. Ступак. Технології розщеплення кременю свідерської культури Українського Полісся за аналізом нуклеусів / Сервер восточноевропейской археологии, (http://archaeology.kiev.ua/pub/stupak.htm).

Д.В. Ступак. Технології розщеплення кременю свідерської культури Українського Полісся за аналізом нуклеусів // Vita Antiqua, 2-1999. С. 18-24.